Препарат також одержують електрохімічним способом, який базується на узагальненій реакції.
Анодом служить листовий алюміній марки А-1, електролітом — 8 % -вий розчин оцтової кислоти. Цим способом одержують чистіший розчин, його густина дорівнює 1,040—1,046.
Номенклатура спиртових розчинів широка і включає: розчини йоду, камфори, ментолу, брильянтового зеленого, метиленового синього; кислоти мурашину, саліцилову, борну; нашатирно-анісові краплі і т. ін.
Розчин йоду 5%-вий. Для приготування розчину беруть 20 масових частин калію йодиду, 50 масових частин йоду кристалічного, води і спирту 95%-вого порівну до 1000 об’ємних частин. В емальований реактор завантажують кристалічний йод, калію йодид і подвійну кількість відносно калію йодиду води очищеної. У концентрованому розчині калію йодиду розчиняється значна кількість йоду. Потім додають приблизно 1/5 спирту етилового і перемішують 15 хв до повного розчинення всіх компонентів. Доливають спирт, що залишився, і потім невеликими порціями — воду, при постійному перемішуванні. Розчин відстоюють і фільтрують.
Розчинення лікарських речовин у гліцерині відбувається при нагріванні або без нього. Це залежить від термолабільності лікарських речовин. Через високу в'язкість гліцерину для зменшення часу розчинення реактори нагрівають до температури 40—50 °С.
Розчин Люголя. Склад: йоду кристалічного — 1 частина; калію йодиду — 2 частини; гліцерину — 94 частини і води очищеної — 3 частини. У концентрованому водному розчині калію йодиду розчиняють йод і додають гліцерин.
У жирних оліях та вазеліновому маслі добре розчиняється багато лікарських речовин, призначених для зовнішнього застосування.
Масло камфорне для зовнішнього застосування. Розчин готують масооб’ємним способом. 10 масових частин камфори міститься в 100 об’ємних частинах олійного розчину. Камфору при нагріванні до 40 °С розчиняють у соняшниковій олії. Розчинення проводять в емальованому реакторі з паровою оболонкою і якірною мішалкою. Після приготування розчин фільтрують.
Розчин ментолу. 1 і 2 % -ві розчини ментолу у вазеліновому маслі. Розчинення проводять у реакторах без нагрівання, щоб уникнути втрат ментолу.
У процесі виготовлення рідких лікарських форм використовують різні дисперсійні середовища (розчинники, екстрагенти).
Розчинники — це індивідуальні хімічні сполуки чи їхні комбінації, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи, що складаються з одного чи декількох компонентів. Вони являють собою складову частину розчину, як правило, велику. Розчинник сприяють кращому проникненню в кров, різні тканини розчиненої речовини. При цьому сам розчинник не впливає на організм людини і відповідно не є лікарською субстанцією. Як розчинник найчастіше використовують воду дистильовану (тобто воду, що не містить мінеральних солей і яких-небудь інших домішок), рідше — спирт етиловий 70, 90, 95%-ный, гліцерин і рідкі олії (вазелінове, маслинове, персикове). Отже, виділяють водяні, спиртові, гліцеринові і масляні розчини.
Екстрагенти складають меншу частину в розчині. Вони являють собою безпосередньо активну речовину, що робить вплив на перебіг хвороби, а також такі розчинники, що використовуються для екстракції рослинної чи іншої біологічної сировини. До дисперсійних середовищ пред'являються такі вимоги, як достатня розчинююча здатність при виготовленні розчинів, хімічна індиферентність і біологічна нешкідливість, відсутність неприємного смаку і запаху, сприятливих для розмноження мікроорганізмів умов, а також економічність у виробництві. Екстрагенти, крім того, повинні мати виборчу розчинність, високими дифузійними здібностями для забезпечення проникнення їх через пори біологічного матеріалу, десорбуючими властивостями.
У технологічному відношенні найважливішим питанням, зв'язаним з розчиненням рідин, є концентрація розчинів, іншими словами — скільки речовини необхідно чи розчинити змішати в якій чи кількості з якою кількістю. Необхідна концентрація розчинів визначається вказівками в чи рецепті в стандартний прописі, регламентованим Державною Фармакопеєю. Концентрація розчину — це кількість розчиненої речовини, що міститься у визначеній ваговій чи кількості визначеному обсязі розчину.
У фармацевтичній практиці концентрація розчинів виражається різними способами:
1. відношенням розчиненої рідини до розчинника;
2. відношенням розчиненої рідини до самого розчину;
3. процентним умістом розчиненої рідини.
Розчини, застосовувані у фармацевтичній практиці, готують різними способами — по масі, обсягу і масооб’ємним способом. Найбільш розповсюджений останній спосіб, при якому речовину, що розчиняється, беруть по масі, а розчинник додають до одержання необхідного обсягу розчину. Об'ємний спосіб використовується для виготовлення розчинів етанолу різної міцності.
По масі звичайно готують розчини на грузлих розчинниках, таких як гліцерин, олії рослинні (при цьому речовина, що розчиняється, і розчинник беруть у кількостях по масі). Процес виготовлення розчинів включає кілька стадій: перевірку доз речовин списків А и Б, розрахунок кількості розчинника, розчинення, фільтрування, упакування, закупорку, контроль якості готового препарату.
Удосконалення технології виготовлення та якості розчинів передусім пов'язане з розширенням асортименту розчинників, які мають достатню розчинювальну здатність лікарських речовин, хімічну й фармакологічну індиферентність, біодоступність і стійкість у процесі зберігання.
Крім того, спостерігається помітна тенденція до скорочення використання спирту етилового, бо він має наркотичну дію, а також обмеженого використання рослинних олій, які легко гіркнуть і є харчовими продуктами.
Величезне значення для якості розчинів має досконала упаковка, що забезпечує як надійне зберігання, так і зручність застосування.
1. Ажгихин И.С. Технология лекарств. Москва: “Медицина” – 1980, 440 с.
2. Государственная фармакопея СССР, Х издание – под. ред. Машковского М.Д. Москва: “Медицина” – 1968, 1078 с.
3. Дмитриєвський Д.І. Промислова технологія ліків. Вінниця: “Нова книга” – 2008, 277 с.
4. Державна фармакопея України, перше видання – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2001, 531 с.
5. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 1. – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2004, 492 с.
6. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 2. – під. ред. Гризодуба О.І.. Харків: “РІРЕГ” – 2008, 617 с.
7. Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм т.1,2. Москва: “Медицина” – 1991, 1038 с.
8. Краснюк И.И. Технология лекарственных форм. Москва: “Академия” – 2004, 455 с.
9. Милованова Л.Н. Технология изготовления лекарственных форм. Ростов-на-Дону: “Феникс” – 2002, 447 с.
10. Муравьев И.А. Технология лекарств т.1,2. Москва: “Медицина” – 1980, 704 с.
11. Синев Д.Н., Гуревич И.Я. Технология и анализ лекарств. Ленинград: “Медицина” – 1989, 367 с.
12. Тихонов А.И. Биофармация. Харків: “НФАУ” – 2003, 238 с.
13. Чуешов В.И. Промышленная технология лекарств, т.1,2. Харьков: “НФАУ” – 2002, 1272 с.
14. Чуєшов В.І. Технологія ліків. Харків: “Золоті сторінки” – 2003, 719 с.