Рис. 3. Прилади для визначення концентрації етанолу
а — скляний спиртомір із вбудованим термометром; б — скляний спиртомір; в — денсиметр (ареометр); г — металевий спиртомір; Ґ — пікнометри
Точніше (із точністю 0,1 %) концентрацію спирту визначають металевим спиртоміром (рис. 3), що являє собою порожню кулю з припаяною шкалою зверху і конічним стержнем для навішення гирі знизу. На шкалі нанесені поділки від 0 до 10, кожна з яких розділена на п'ять частин. Під нульовою поділкою шкали нанесена поділка 100. До спиртоміра додаються 10 гирок у формі кульового сегмента з прорізом під номерами 0, 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90. Найбільша гирка має нульовий номер, найлегша — номер 90. Показання металевого спиртоміра є умовними і складаються з показань гирки і шкали. При зануренні спиртоміра без гирки до показань шкали додають 100. Об’ємну частку етанолу Су в розчині за показаннями металевого спиртоміра визначають у відповідності з таблицею IVвидавництва стандартів.
Денсиметр (ареометр) при температурі 20 °С показує густину водно-спиртового розчину, за якою знаходять концентрацію етанолу, користуючись алкоголеметричною таблицею 1 ДФ XI. Концентрацію етанолу за показниками денсиметра при температурі, що відрізняється від 20 °С, визначають за допомогою таблиці IIвидавництва стандартів (точність до 0,01).
Більш точні значення густини розчинів (0,001) можна одержати за допомогою пікнометра при 20 °С. За отриманими даними розраховують густину при 20 °С (з урахуванням густини повітря при нормальному барометричному тискові) і знаходять концентрацію етанолу в алкоголеметричній таблиці 1 ДФ XI.
Вміст спирту у водно-спиртовому розчині визначається також рефрактометрично і за величиною поверхневого натягу.
Розведення водно-спиртових розчинів необхідно проводити за об’ємом і за масою. При цьому зручно виходити з рівняння матеріального балансу абсолютного спирту.
Існують формули прийнятні для розрахунків розведення як у масових, так і в об’ємних відсотках. Але слід пам'ятати, що у випадках розведення об'ємів може бути використана тільки концентрація за об'ємом, при розведенні масових кількостей — тільки концентрація за масою.
При розведенні за об’ємом розраховують необхідний об’єм міцного етанолу. Визначення кількості води утруднене через явище контракції, тобто зменшення об’єму суміші води і етанолу проти їхньої арифметичної суми. Тому простіше не розраховувати необхідну кількість води, а до розрахованої кількості міцного етанолу додати воду до необхідного об’єму при температурі 20 °С. Можна також скористатися алкоголеметричними таблицями 3 і 4 ДФ XI.
Облік етанолу. На хіміко-фармацевтичних підприємствах облік здійснюють за об’ємом безводного етанолу при 20 °С, адже склади одержують етанол-ректифікат в об’ємі. У документації вказують температуру в мірнику, показання металевого спиртоміра, концентрацію етанолу (при 20 °С), множника об'ємного вмісту безводного етанолу, об’єму безводного етанолу при 20 °С.
У виробничих умовах етанол розводять переважно за масою (температура при цьому не має значення). Концентрацію етанолу за об’ємом переводять у відсотки за масою і виконують розрахунки у відповідності з формулами або правилом змішування.
Переведення об’єму одержаного етанолу-ректифікату в масу здійснюється зважуванням, а також розрахунково — через абсолютний етанол за таблицею VI, складеною з урахуванням зважування в повітрі (наказ МОЗ СРСР № 580 від 14.12.62 р.).
Зберігається спирт у спиртосховищі фармацевтичного підприємства, що має стандартні мірники, які підлягають перевірці спеціальною службою стандартизації раз на рік. На виробництво етанол відпускається в міру необхідності мірниками. При цьому облік ведуть за масою 96 % -вого (або 95 % -вого) етанолу, за об’ємом етанолу безводного або об’ємом при фактичній концентрації. У зв'язку з цим кількість отриманого і витраченого етанолу перераховують на 96 % -вий етанол або ж об’єм безводного етанолу при 20°С.
Безбарвна, прозора, рухлива рідина з характерним запахом і солодким смаком. Змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, ефіром. У хлороформі добре розчиняються лікарські речовини, нерозчинні або малорозчинні у воді. Він справляє, як і всі галагенопохідні, наркотичну й дезінфікувальну дію, належить до сильнодіючих речовин.
Хлороформ використовують здебільшого у лікарських формах для зовнішнього застосування, як правило, у комбінації з іншими розчинниками — спиртом етиловим, ефіром, жирними оліями.
Хімічна назва — діетиловий етер. Безбарвна, прозора, легкозаймиста із своєрідним запахом, пекуча на смак рідина. Ефір медичний частіше називають просто ефіром. Він розчиняє багато лікарських речовин. Розчиняється в 12 частинах води, змішується в різних співвідношеннях зі спиртом етиловим, хлороформом, петролейним етером, жирними оліями та ефірними маслами. За здатністю розчиняти аналогічний хлороформові — у ньому розчиняються ті ж самі лікарські речовини і приблизно в такій же концентрації, що й у хлороформі.
Пари ефіру отруйні, вони здатні осідати, дуже рухливі і можуть накопичуватися на далекій відстані від джерела випаровування. Температура займання ефіру — 40 °С. Він, як і хлороформ, має наркотичну дію, у неводних розчинах використовується рідко, тільки в комбінації з іншими розчинниками.
Безбарвна, схожа на сироп, прозора, гігроскопічна рідина, солодка на смак, нейтральної реакції. Розчиняється у воді, спирті та в суміші спирту й ефіру, але не розчиняється в ефірі, хлороформі та жирних оліях. Гліцеринові розчини легко змиваються водою і мають меншу адсорбцію розчинених речовин.
У фармацевтичній практиці використовують не абсолютний гліцерин, як і спирт етиловий, а розведений водою, із вмістом гліцерину 86—90 % і густиною 1,225—1,235, тобто із вмістом води 12—15 %. Це пов'язано з тим, що безводний гліцерин дуже гігроскопічний і має подразливі властивості.
Являють собою суміші естерів гліцерину і вищих жирних кислот. Зовні це — прозорі або ледь забарвлені маслянисті рідини без запаху або зі слабким характерним запахом. У медичній практиці використовують олії, отримані тільки методом холодного пресування.
Як і всі жири, рослинні олії не змішуються з водою, малорозчинні в спирті етиловому, але легко — в ефірі та хлороформі.
Для приготування лікарських препаратів найчастіше використовують мигдалеву, персикову, маслинову, соняшникову та інші олії. Якість їх регламентована відповідними фармакопейними статтями за певними показниками: в'язкістю, числом омилення, йодним, кислотним, ефірним числами тощо.
Розчинення лікарських речовин у них, як і в гліцерині, доцільно проводити при нагріванні.
Як біологічно нешкідливі та фармакологічно індиферентні, рослинні олії мають невисоку хімічну стабільність. Наявність в їх складі ненасичених жирних кислот є причиною згіркнення. При цьому в результаті окиснення й гідролізу жирів утворюються пероксидні сполуки, альдегіди та інші продукти. Олії набувають неприємного смаку і запаху.
Світло, кисень повітря, волога та різні мікроорганізми підсилюють ці процеси.
Це, власне, фракція нафти. Безбарвна, прозора, масляниста рідина без смаку і запаху, є сумішшю насичених вуглеводнів С10Н22—С15Н32. Змішується у будь-яких співвідношеннях з ефіром, хлороформом, бензином, оліями, крім рицинової, не розчиняється у воді й спирті. За розчинювальною активністю його можна порівняти з рослинними оліями.
Масло вазелінове не всмоктується шкірою і слизовими оболонками, зменшує резорбцію лікарських речовин. Вадою слід вважати те, що при нанесенні на шкіру воно значною мірою перешкоджає її газо- і теплообміну. 3 цієї причини, а також через обмежену розчинювальну здатність використовується рідше, ніж рослинні олії. Більше застосування знаходить у технології м'яких лікарських форм.
Сіркоорганічна сполука, похідна сульфату діоксиду. Безбарвна, прозора рідина або безбарвні кристали зі специфічним запахом, дуже гігроскопічні.
Змішується у всіх співвідношеннях із водою, спиртом, ацетоном, гліцерином, хлороформом, ефіром, рициновою олією. Є розчинником лікарських речовин різної хімічної природи.
Інтерес до цього розчинника пов'язаний не лише з його високою розчинювальною здатністю, але і з властивістю легко проникати крізь неушкоджені тканини, проводячи із собою розчинені речовини. Крім того, димексид має знеболювальну, протизапальну і жарознижувальну дію, а також антимікробний ефект. Ці властивості димексиду оцінені в технології рідких та м'яких лікарських форм.
У виробництві рідких лікарських форм як розчинники також використовують поліетиленоксид-400, есилон-4, есилон-5 та ряд інших речовин.
Водні розчини нестійкі при зберіганні через можливі гідроліз, мікробну контамінацію, окиснення тощо. Тому номенклатура розчинів обмежена і включає лише препарати масового виробництва, придатні для тривалого зберігання. Зараз у фармакопейних статтях встановлено норми мікробного забруднення — не більше 1000 мікроорганізмів і 100 грибків у 1 мл розчину за повної відсутності патогенної мікрофлори.
Терапевтичний ефект при лікуванні водними розчинами можна регулювати, змінюючи ступінь дисоціації та сольватації лікарських речовин додаванням електролітів, ПАР, зміною значення рН і в'язкості.
Технологія їх приготування зводиться до простих операцій розчинення або змішування, очищення і фасування.
Розчин алюмінію ацетату основного. Розчин одержують завдяки хімічній взаємодії речовин за дві стадії. На першій стадії синтезують алюмінію гідроксид із галунів алюмокалієвих і кальцію карбонату; або галунів і натрію карбонату; або алюмінію сульфату і кальцію карбонату; а також алюмінію сульфату і натрію карбонату. На другій стадії алюмінію гідроксид промивають від електролітів і обробляють 30 % -вою оцтовою кислотою.