Смекни!
smekni.com

Комплексна фізична реабілітація при хронічних запалювальних захворюваннях нирок на полікліничному етапі реабілітації (стр. 15 из 16)

Етапні лікарсько-педагогічні спостереження дозволяють оцінити накопичений тренувальний ефект і всі зміни, що відбуваються в різних системах організму під впливом всього курсу лікувальної фізичної культури, курсу масажу і фізіотерапії. Ці первинні і повторні дослідження проводяться на початку і в кінці всього курсу лікування.

Самоконтроль. Заняття лікувальною фізичною культурою вимагають постійного контролю над станом здоров’я. Разом з оглядами і спостереженням лікаря велике значення має самоконтроль.

До суб'єктивних показників самоконтролю відносяться:

- настрій;

- -самопочуття;

- апетит;

- сон;

- бажання займатися фізичними вправами;

- переносимість фізичного навантаження;

- потовиділення;

- порушення режиму [32].

Щоденник самоконтролю слід заповнювати 1-3 рази на тиждень не рідше одного разу на місяць показувати лікареві.

Об’єктивними показниками сприятливого впливу фізичних вправ є зменшення різниці між частотою пульсу до, в час і після занять, скорочення часу повернення пульсу до початкових величин, а також зменшення частоти дихальних рухів за рахунок його поглиблення [1].


ВИСНОВКИ

1. На підставі вивчення й аналізу літературних джерел визначені етіологія, патогенез і механізм розвитку хронічного пієлонефриту та гломерулонефриту. Пієлонефрит – неспецифічне інфекційне захворювання нирок, що вражає тканину балії і чашки. Пієлонефрит буває гострим і хронічним. Гломерулонефрит – дифузне захворювання нирок, для якого характерна наявність імунологічних та клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках нирок. Хронічний гломерулонефрит може бути наслідком невиліковного гострого гломерулонефриту.

2. Визначено, що у виникненні гломерулонефриту вирішальним є вплив інфекційних чинників, передусім бета-гемолітичного стрептокока групи А (його виявляють у 60% хворих), а також стафілококової інфекції. В розвитку пієлонефриту вирішальним є: наявність сечокам’яної хвороби, захворювання передміхурової залози, вагітність, цукровий діабет, аномалії сечовивідних шляхів.

3. Лікування пієлонефриту та гломерулонефриту комплексне, невід’ємною частиною якого є лікувальна фізична культура, яка призначається як на стаціонарному, так і на поліклінічному і санаторному етапі реабілітації по відповідних рухових режимах.

4. При хронічному перебігу захворювання на поліклінічному етапі лікування застосовуються: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, лікувальне плавання, дозована ходьба, прогулянки, теренкур, малий туризм. Заняття направлені на формування стійких компенсацій. ЛФК може по різному впливати на нирковий кровообіг і утворення сечі від величини навантаження і вихідних положень.

5. Розкрито механізм дії фізичних вправ на організм хворих на пієлонефрит та гломерулонефрит – нейрорефлекторногуморальний лікувальна дія фізичних вправ виявляється трофічною дією, тонізуючим впливом формуванням тимчасових компенсацій і нормалізацією функцій.

6. В умовах поліклінік для лікування хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит використовують три види режимів – щадний, щадно-тренувальний та тренувальний. Щадний режим за характером застосовуваних вправ аналогічний вільному режиму в стаціонарі. Щадно-тренувальний режим передбачає використання різноманітних вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи), середньої та відносно-великої інтенсивності, застосування дихальних вправ (статичних та динамічних), вправи направлені на укріплення м язів спини та брюшного пресу, вправи на розслаблення. Тренувальний режим - показані активні вправи: зі снарядами, гімнастичним приладдям, з обтяжуванням, дозована ходьба, теренкур, ближній туризм.

7. Лікувальний масаж, фізіотерапія, дієтотерапія є обов’язковою ланкою фізичної реабілітації при лікуванні хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит. Комплексність відновного лікування забезпечує різноманітність дії на різні механізми регуляції функцій систем організму і дозволяє добитися як найкращого лікувального ефекту. При пієлонефриті та гломерулонефриті призначається лікувальний масаж з підігрітим маслом або масаж щітками в теплій ванні, масаж ділянок спини, сідниць, живота і кінцівок. Також застосовують сегментарно-рефлекторний та точковий масаж. Із фізіотерапевтичних методів застосовуються: Увч-терапія, Дмв-терапыя, лікарський електрофорез уроантисептиків, геліотерапія, інфрачервона лазеротерапія, парафінотерапія, озокеритотерапія, ампліпульстерапія, питне лікування мінеральними водами.

8. Для визначення ефективності занять лікувальної гімнастики, відпустці процедур лікувального масажу і фізіотерапії на організм хворих можливо використання наступних методик дослідження: аналіз спеціальної літератури,вивчення даних медичних карток,клінічні методи,частота дихання,пульсометрія,артеріальна тонометрія,спірометрія,функціональні проби,лабораторні методи,лікарсько-педагогічні спостереження.


ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Найважливіші умови поліклінічного режиму-суворе дотримання продуманого й обгрунтованого режиму рухів і харчування,поєднання активного застосування засобів фізичної реабілітації із пасивним відпочинком на повітрі,часом прокидання і відходу до сну.

2. На початку курсу лікування рекомендовано на щадному руховому режимі заняття лікувальною гімнастикою проводити за методикою,яка використовується при захворюваннях серцево-судинної системи.Застосовуються загально розвиваючі вправи для всіх м’язових груп з різних вихідних положень, ходьбу, дихальні вправи, вправи на розслаблення, пасивно-активні та активні вправи, релаксація.

3. На щадно-тренувальному режимі рекомендовано збільшувати інтенсивність навантаження та їх об’єм. Для повної амплітуди рухів застосовують гімнастичне приладдя, вправи біля гімнастичної стінки. Широко використовуються вправи на рівновагу, розтягування, скручування, дихальні вправи, елементи рухливих ігор, але необхідно пам ятати про строгий контроль та дозування. При цьому АТ не повинно перевищувати 180/110 мм. рт. ст..,а ЧСС-110-120 уд/хв..

4. На заняттях лікувальною гімнастикою на тренувальному руховому режимі Для обтяження застосовуються гантелі – від 1,5 до 3 кг,медицинболи – до 3 кг.Необхідно широко використовувати вправи на координацію рухів, рівновагу, тренування вестибулярного апарату, дихальні вправи. Застосовуються окремі єлементи спортивних ігор: кидки, передача м’яча, гра через сітку, але необхідно пам’ятати про емоційний характер ігор і вплив їх на організм і, також, строгий контроль і дозування.

5. При пієлонефриті та гломерулонефриті рекомендовано проводити масаж з підігрітим маслом або масаж щітками в теплій ванні. Також необхідно проводити лікувальний масаж ділянок спини, сідниць, живота, кінцівок,також сегментарно-рефлекторний та точковий масаж у поєднанні з фізіотерапією, дієтотерапією за призначенням.

6. Для визначення ефективності застосування засобів фізичної реабілітації на організм хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит необхідно застосовувати різні методики дослідження.

7. Запропонована нами програма фізичної реабілітації для хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит може бути рекомендована до застосування у відділеннях клінічних лікарень, санаторіях, реабілітаційних центрах, а також отримані нами дані можна використовувати в навчальному процесі при підготовці реабілітологів по курсу «Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів».


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабов К.Л., Блиндер М.А., Богданов Н.Н. и др. Немедикаментозное лечение в клинике внутренних болезней. /Под ред. Л.А. Серебриной, Н.Н. Середюка, Л.Е. Михно. — К.: Здоров'я, 1995. — 526 с.

2. Готовцев П.И., Субботин А.Д., Селиванов В.П. Лечебная физкультура и массаж. - М.. Медицина, 1987. – с. 20-92.

3. Гришко В.Г., Багдасарова І.В. Оцінка ефективності етапної медичної реабілітації хворих на хронічний гломеруло- та пієлонефрит з використанням у терапії диференційованих рухових режимів і дозованих комплексів ЛФК//ПАГ, 1997, №5, с. 24-27.

4. Дубровский В. И. Лечебная физическая культура. — М.: Владос, 1999. - 608с.

5. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура: Учебное пособие. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2006. – 250 с.

6. Епифанов В.А. Медицинская реабилитация:Руководство для врачей. – М.: МЕДпресс-информ,2005. – с. 106-200.

7. Карпухин В.Т. Особенности специфического действия физических методов лечения на функциональное состояние почек у больных хроническим пиелонефритом //Вопр. экспер. и клин, курортол. и физиотер. Тр. ЦНИИКиФ. — М., 1977. -Т. 35. - с. 62-64.

8. Карпухин В.Т. Физиотерапия заболеваний почек и мочевыводящих путей //Курортология и физиотерапия. — М.: Медицина, 1985. — Т. 2. — С. 261-284.

9. Карпухин В.Т. Физические факторы в комплексном лечении больных хроническим пиелонефритом //Вопр. курортол., физиотер., ЛФК. - 1980. - № 2. - С. 67-71.

10. Каптелин А.Ф., Лебедева И.П. Лечебная физкультура в системе медицинской реабилитации:Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1995. –400с.

11. Клапчук В.В., Дзяк Г.В. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. – К.: Здоров’я, 1995. –309 с.

12. Коркушко А.О., Чуприна Г.М. Вплив низькоінтенсивного НВЧ-випромінювання на периферичні відділи нервової системи// Лікарська справа. – 2000. – № 7–8. -с. 60–62.

13. Лебедєва І.П. Основи лікувальної фізичної культури. Лікувальна фізкультура в системі медичної реабілітації. - М: Медицина, 1995. - С.14-39.

14. Левинсон И.А. Нефрит, пиэлит, пиэлонефрит. – М.: Медицина, 1987. – 159 с.

15. Лечебная физическая культура и врачебный контроль /Под ред.В.А. Епифанова, Г.Л. Апанасенко. М.: Медицина, 1990. – с. 45-60.

16. Лечебная физическая культура: Справочник. /Под ред. В.А. Епифанова, М.: Медицина, 1987. – с. 100-150.

17. Лукомский И.В., Стэх Э.Э., Улащик В.С.Физиотерапия, лечебная физкультура, массаж: учебное пособие [для медицинских училищ]. – Минск:Вышейшая школа, 1998. – 285 с.

18. Майданник В.Г., Хайтович М.В., Троїцька І.В., Кампі Ю.Ю. Якість життя хворих з хронічною нирковою недостатністю //Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2000. – № 3. – С. 15-17.