МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ
СЕМЕНКОВА ІРИНА ІГОРІВНА
УДК 616.89: 340.63
КЛІНІКО-СОЦІАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ВИЗНАНИХ ОБМЕЖЕНО ОСУДНИМИ, І ОСОБЛИВОСТІ СКОЕНИХ НИМИ ПРОТИПРАВНИХ ДІЯНЬ
14.01.16 – психіатрія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.
Науковий керівник доктор медичних наук, старший науковий співробітник Первомайський Віталій Борисович,
Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ судово-психіатричної експертизи, завідувач відділу.
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор Сиропятов Олег Геннадійович, Українська військово-медична академія МО України, кафедра військової терапії, професор кафедри з курсів психіатрії та психотерапії доктор медичних наук, професор Мішиєв В’ячеслав Данилович, Київська медична академія післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії, професор кафедри.
Захист відбудеться “_21_” лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.
Автореферат розісланий “_18_” __січня__ 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор медичних наук Н.О. Дзеружинська
Актуальність теми. Введення в 2001 р. до нового кримінального законодавства України норми про обмежену осудність (ст.20 Кримінального Кодексу України) стало одним з основних досягнень вітчизняної законотворчості, яке спонукає судову психіатрію до грунтовної розробки цієї проблеми в тому числі і з метою удосконалення нормативно-правової регламентації судово-експертної діяльності (С.I. Табачніков, 2003). Маючи більш ніж вікову історію, еволюція поняття обмеженої осудності протягом різних етапів його становлення, розпочинаючи з дореформеного періоду ХІХ століття (1800 – 1860 рр), характеризується альтернативною зміною провідних наукових уявлень і положень теорії обмеженої осудності. Протиріччя в тлумаченні даного поняття багато в чому були пов’язані з авторитетною думкою видатних психіатрів і юристів минулого (В.Х. Кандинский, 1890; В.П. Сербский, 1895; М.С. Таганцев, 1883; С.В. Познышев, 1912; та ін), які заперечували концепцію обмеженої осудності, що протягом тривалого часу визначало негативне ставлення більшості вчених і спеціалістів-практиків до цього правового інституту. Відповідно до цього пануюча в судовій психіатрії дихотомічна парадигма визначення осудності – неосудності не сприймала необхідність і заперечувала можливість пошуку кількісних характеристик якісно визначених явищ (В.Б. Первомайський, 1993).
Введення інституту обмеженої осудності, фактично співпавши з освоєнням наукою ідей доказової медицини, актуалізувало принципово нову для судової психіатрії проблему – пошук об’єктивних критеріїв оцінки здатності осудної особи усвідомлювати власні дії й (або) керувати ними й ступеня їх порушення в період скоєння протиправних дій. Мова йде про психічні розлади межового рівня, що обмежують розуміння, усвідомлення й вільну регуляцію особою власної кримінальної поведінки (С.В. Полубинская, 1987; С.В. Бородин, 1990; А.З. Агаларзаде, 1990, 1998; В.Б. Первомайський, 1993, 1994; С.Н. Шишков, 1994; Ф.В. Кондратьев, 1996; И.А. Кудрявцев, 1996; В.А. Гурьева, 1996; Б.В. Шостакович, 1996, 2000; В.І. Мельник, 1997, 1998; А.В. Хрящев, 2002, 2003).
Увага законодавця до цієї патології була зумовлена високим рівнем злочинності осіб із психічними аномаліями, визнаних осудними (С.В. Полубинская, 1987; Р.И. Михеев, 1989; Ю.М. Антонян, В.В. Гульдан, 1991; А.З. Агаларзаде, 1994; Б.В. Шостакович, В.В. Горинов, 1996; Н.Г. Іванов, 1998; В.Г. Павлов, 2000; та ін), що підкреслює необхідність і важливість диференційованого ставлення правосуддя до психічних розладів у осіб, які підлягають кримінальній відповідальності.
Із часу вступу в дію нового Кримінального Кодексу України (2001), зокрема ст. 20, яка регламентує кримінальну відповідальність осіб із психічними розладами, що не виключають осудності, істотно розширився спектр завдань, які стоять перед судово-психіатричною експертизою. Вирішення питань, пов’язаних із визначенням обмеженої здатності суб’єкта злочину усвідомлювати значення своїх протиправних дій або керувати ними, сприяло розвитку нового етапу теорії й практики комплексних психолого-, сексолого - й нарколого-психіатричних експертиз. На думку провідних судових психіатрів і психологів (И.А. Кудрявцев, 1988, 1995, 1996; О.Д. Ситковская, 1992; Ф.С. Сафуанов, 1994; Б.В. Шостакович, В.В. Горинов, 1995, 1996; В.В. Вандыш-Бубко, 1997; В.І. Мельник, 1998, 1999; В.Р. Ілейко, 1999; та ін) експертна оцінка психічного стану підекспертного, по відношенню до якого, можливо, буде винесено висновок про обмежену осудність, не може ґрунтуватися лише на психопатологічних критеріях. Необхідна оцінка структури особистості досліджуваного, її мотиваційної сфери, рефлексії, здатності до адекватного вибору цілей і засобів їх досягнення, ступеня волевої регуляції поведінки (О.А. Ревенок, 1998; Л.О. Пережогин, 2000, 2001).
Іншим важливим моментом у інтегративній оцінці комплексу патобіологічних і соціально-психологічних чинників, що визначають експертний висновок, є безпосереднє вивчення кримінальної ситуації (N. Nedopil, 1989; U. Venclaff, 1990), що дозволяє оцінити ступінь актуалізації та впливу психопатологічного розладу, наявного в підекспертного, на його здатність до повноцінної регуляції своєї поведінки в період здійснення протиправних дій (R. Luthe, 1991; W. Rasch, 1993; H. Sas, 1993). При цьому розглядати кримінальну ситуацію слід з урахуванням усіх предиспонуючих її чинників, з числа котрих особливе значення має алкогольна інтоксикація, виступаючи у якості своєрідного катализатору, що полегшує реалізацію суспільно небезпечних дій (СНД) (В.С. Битенский, 1989; О.А. Ревенок, 1989; В.Д. Мішиєв, 2002).
Проте введення нового правового інституту не вирішило проблеми його ефективного застосування. Так, до сьогодні законодавцем не уточнено медичний критерій обмеженої осудності, що створює передумову для визнання обмежено осудною будь-якої особи з психічними розладами непсихотичного характеру, незалежно від ступеня їх виявлення.
Психологічний критерій обмеженої осудності не диференційовано за ступенем виявлення й не визнано як одного із домінуючих чинників у причинно-наслідковому ланцюгу здійснюваного протиправного діяння. Зробити це необхідно, оскільки обмеження здатності усвідомлювати власні дії й (або) керувати ними не задається встановленим діагнозом, а повинно доводитися певною сукупністю матеріальних слідів, зафіксованих у скоєному злочині (В.Б. Первомайський, 2001), розглядатися в рамках системи “синдром – особистість – ситуація” (Ф.В. Кондратьев, 1996).
Обмежена осудність ураховується судом при призначенні покарання й може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ч.2 ст.20 КК України). Ці положення закону також залишаються дискусійними.
Не існує однозначної позиції стосовно даної проблеми і у зарубіжній літературі, не дивлячись на те, що в більшості європейських країн поняття обмеженої (зменшеної) осудності було введене в кримінальне законодавство із середини ХІХ століття. Правові наслідки обмеження осудності в різних країнах (Німеччина, Польща, Чехія, Данія, Угорщина та ін) залишаються різними – від зменшення терміну покарання до обов’язкового застосування психіатричного лікування в період відбування покарання.
Подібна неоднозначність у підходах до проблеми обмеженої осудності визначає її актуальність і підкреслює необхідність більш глибокого дослідження її теоретичних і практичних аспектів із урахуванням вимог сучасної експертології, принципових засад доказової медицини і потреб суспільства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України і пов’язана з темою “Розробка критеріїв судово-психіатричної експертизи (обмежена осудність при розумовій відсталості, хронічні психічні захворювання) ” (№ державної реєстрації 0194 U025077).
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження – розробити системну модель судово-психіатричної експертної оцінки обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними у осіб, скоївших протиправні діяння.
Для реалізації мети були поставлені такі завдання:
Вивчити клінічну структуру психічних розладів у осіб, визнаних обмежено осудними після проходження судово-психіатричної експертизи (СПЕ) за період з 2001 по 2003 рр. в Україні.
Вивчити соціальні характеристики осіб із психічними розладами непсихотичного рівня, визнаних обмежено осудними.
Вивчити структуру й особливості протиправних діянь осіб із психічними розладами, визнаних обмежено осудними.
Здійснити аналіз правозастосовуючої практики по відношенню до осіб, визнаних обмежено осудними.
Провести анкетування суддів і психіатрів-експертів по ключовим питанням проблеми обмеженої осудності.
Об’єкт дослідження – психічні розлади непсихотичного рівня в осіб, скоївших протиправні діяння й направлених на судово-психіатричну експертизу.
Предмет дослідження – вплив психічних розладів непсихотичного рівня на здатність усвідомлювати свої дії й (або) керувати ними під час скоєння протиправних дій.