Таким чином, проведені дослідження з апробації нових лікувальних комплексів СТ у хворих на БА в залежності від особливостей бронхіальної обструкції дозволили розробити диференційовані покази до їх призначення: ЛК-2 доцільно застосовувати у хворих без порушень ФЗД, тоді як призначення ЛК-4 виправдане у пацієнтів з наявністю порушень ФЗД, особливо при поєднаній бронхіальній обструкції.
Створення системи контролю за концентрацією та дисперсністю галоаерозолю дало змогу також запропонувати і вивчити ефективність нових технологій застосування ГАТ у хворих з БА. З метою підвищення ефективності застосування ГАТ у хворих на БА був проведений аналіз динаміки клінічних проявів захворювання, функціональних, імунологічних і біохімічних показників у хворих з різними типами бронхообструкції під впливом диференційованих лікувальних режимів ГАТ, які відрізнялись кількістю сеансів ГАТ, інтенсивністю галоаерозольного впливу та тривалістю курсу лікування.
Під впливом всіх галотерапевтичних ЛК (ГЛК) у хворих спостерігається позитивна динаміка клінічних показників, але вираженість її була різною залежно від застосованого ГЛК. У хворих без порушень ФЗД найбільш ефективними виявились ГЛК-2 (75% покращень) та ГЛК-3 (86% покращень), при яких у всіх пацієнтів зникли напади ядухи. Водночас, вплив ГЛК-1 був менш виразним (56% покращень), причому напади БА збереглись у 11% хворих, після ГЛК-4 (57% покращень) напади ядухи зберігались у 29% випадків, а задишка і кашель – більш, ніж у половини хворих.
У пацієнтів з помірними порушеннями ФЗД найбільш ефективними також виявилися ГЛК-2 і ГЛК-3, а інші ГЛК були менш ефективними. Під впливом ГЛК-2 кількість нападів ядухи скоротилась майже в 4 рази, а після ГЛК-3 - у 5 разів. Після лікування за ГЛК-1 не приймали бронхолітики 57% пацієнтів, тоді як після ГЛК-2 –73% обстежених, а після ГЛК-3 – 62% осіб. У хворих зі значними порушеннями ФЗД найбільш ефективним є ГЛК-3 - 88% покращень, тоді як після застосування ГЛК-1 - тільки 70%, а найменша позитивна динаміка клінічної симптоматики відмічена при призначенні ГЛК-4 і ГЛК-2 – 45% і 38% покращень відповідно.
У пацієнтів з переважно дистальною бронхообструкцією найбільш ефективним виявився ГЛК-2, при якому з покращенням виписані 93% пацієнтів, у той час, як після ГЛК-1 – 33%, ГЛК-3 – 50% і ГЛК-4 – 40% хворих відповідно. Після застосування ГЛК-2 не приймали бронхолітики 86% пацієнтів, тоді як при інших режимах ГАТ цей показник коливався в межах 40-63%. У хворих з поєднаною обструкцією бронхів ФЗД найбільш ефективним є ГЛК-3, після якого напади ядухи припинились у 82% пацієнтів, тоді як після ГЛК-1 - у 48%, ГЛК-2 - у 60%, а ГЛК-4 - у 59%. З покращанням після ГЛК-3 виписано 89% хворих, тоді як після ГЛК-1 - 74%, ГЛК-2 - 56% і ГЛК-4 - 53% пацієнтів відповідно.
ГЛК-3 виявився також найбільш ефективним у пацієнтів з різними типами реактивності бронхів. Після його призначення з покращенням виписано 80% хворих з 1-м типом реактивності, 87,5% - з 2-м типом, 67% - з 3-м типом і 60% - з 4-м типом.
Результати клінічного обстеження підтверджені при оцінці динаміки показників ФЗД. У хворих на БА з помірними порушеннями ФЗД достовірне збільшення більшості швидкісних показників відмічається тільки у хворих, пролікованих за ГЛК-2 (ФЖЄЛ, ОФВ1, МОШ25) і ГЛК-3 (ФЖЄЛ, ОФВ1, ПОШвид.). Тоді як у хворих із значними порушеннями ФЗД найбільш виражений достовірний ріст всіх швидкісних показників (ФЖЄЛ, ОФВ1, ПОШвид, МОШ25, МОШ50, МОШ75, СОШ25-75,СОШ75-85) відмічається тільки при застосуванні ГЛК-3.
Достовірний ріст МОШ50 і МОШ75 у пацієнтів з переважно дистальною обструкцією бронхів відмічений тільки при застосуванні ГЛК-2, тоді як у хворих з поєднаною бронхіальною обструкцією - тільки при застосуванні ГЛК-3.
У хворих з 1-м, 2-м, 3-м типом реактивності бронхів найбільш виражена позитивна динаміка відмічена при застосуванні ГЛК-3. У хворих з 4-м типом реактивності бронхів достовірного приросту показників ФЗД після проведеного курсу лікування не виявлено, незалежно від застосованого ГЛК. Однак, у хворих з 4-м типом реактивності бронхів в кінці відновлювального лікування, особливо після ГЛК-1 та ГЛК-2, у 45% випадків спостерігалось відновлення чутливості бронхів до дії бронхолітиків. Причому у 10% випадків з’являвся достовірний приріст ОФВ1, як на дію в2-агоніста, так і холінолітика. У 15% обстежених відновлювався 2-й тип реактивності бронхів, а в 20% випадків – 3-й тип. Це дає можливість проводити адекватну бронхолітичну терапію і покращити якість життя хворих.
Найбільший позитивний вплив на стан імунної системи та рівень гістаміну у хворих на БА, незалежно від відсутності або наявності порушень ФЗД, справляє ГЛК-2, при застосуванні якого спостерігається достовірне зниження загальних ІгЕ-антитіл з 11,8±2,6 ум.од. до 2,6±0,4 ум.од. на тлі підвищення титру комплементу від 31,3±1,7 ум.од. до 40,3±1,6 ум.од. та тенденції до покращення більшості інших показників, тоді як при застосуванні інших ГЛК відмічена лише тенденція до позитивної динаміки імунологічних показників.
Рівень гістаміну у хворих на БА без порушень ФЗД та з помірними порушеннями вентиляції під впливом ГЛК-2 нормалізувався, а у пацієнтів зі значними порушеннями ФЗД достовірно знижувався, проте залишався вищим за норму. Найбільш виражена позитивна динаміка рівню гістаміну у всіх групах хворих спостерігалась при ГЛК-1 та ГЛК-2.
Курс ГАТ веде до позитивної динаміки рівню кортизолу практично у всіх групах хворих з певними особливостями залежно від його вихідного ранкового рівню та застосованого ГЛК. Частота достовірних змін при різних за характером порушеннях вентиляції легень найбільша після курсу лікування з використанням ГЛК-1 і ГЛК-2. Ефективність ГЛК-4 відмічалась лише при значних порушеннях вентиляції.
Використання ГЛК-1 приводить також до зниження частоти виявлення гіпертиреоїдних станів у хворих на БА при всіх ступенях порушень ФЗД. Застосування ГЛК-2 і ГЛК-3 веде до часткового відновлення функціональної активності щитоподібної залози. Під впливом ГЛК-4 у хворих на БА відсоток частоти позитивних змін балансу тиреоїдних гормонів при всіх ступенях порушень ФЗД є найменшим.
Отже, хворим без порушень ФЗД і з помірними порушеннями більш доцільно призначати ГЛК-2 і ГЛК-3; хворим із значними порушеннями вентиляції більш доцільно призначати ГЛК-3. При переважно дистальній обструкції бронхів найбільш ефективне призначення ГЛК-2, тоді як при поєднаній бронхообструкції – ГЛК-3.
Таким чином, ефективність ГАТ і вибір оптимального режиму в лікуванні хворих на БА залежить від функціонального стану бронхо-легеневої системи, перш за все, від ступеню порушень ФЗД та рівню обструкції бронхів і в меншій мірі - від типу реактивності бронхів, а диференційоване призначення різних режимів ГАТ в залежності від особливостей бронхообструкції підвищує ефективність лікування.
На третьому етапі виконання дисертаційної роботи для вивчення особливостей впливу природної катастрофи (повені) на перебіг БА проведені комплексні клініко-функціональні та лабораторні дослідження у хворих, які постраждали внаслідок осіннього 1998 року, паводку на Закарпатті. Залежно від переважаючого чинника паводку виділено 4 групи хворих: група А - різке переохолодження та стрес, група Б - помірне переохолодження та стрес, група В - тільки стрес, група Г – переохолодження та стрес внаслідок професійної діяльності.
Встановлено, що у хворих на БА поєднання різкого чи помірного переохолодження і стресу під час паводку справляє більш виразний негативний вплив на перебіг захворювання, показники ФЗД, імунного гомеостазу, функцію кори наднирників та щитоподібної залози, ніж лише психо-емоційний стрес. У хворих, які зазнали переохолодження (групи А і Б), виникнення гострих респіраторних захворювань і загострення БА спостерігалось раніше - протягом 1-2-х тижнів після повені, тоді як у хворих груп В і Г виникнення гострих респіраторних захворювань і загострення БА відмічалось пізніше - протягом 1-2-х місяців після повені, при зниженні напруженості стресової ситуації.
Вплив чинників паводку негативно відобразився і на важкості перебігу захворювання у постраждалих пацієнтів. У всіх пацієнтів групи Г, 81,8% хворих групи А та 55,5% обстежених групи Б перебіг БА після повені став важчим, ніж до неї, тоді як в групі В більшість хворих (75%) не відмічали змін у перебігу БА після паводку. Напади ядухи середньої важкості реєструвались у 54,5% хворих групи А, 68,1% обстежених групи Б та 66,7% випадків групи Г, в той час як у групі В – тільки у 39,3% пацієнтів.
У більшості хворих всіх груп зареєстровані значні та різкі порушення бронхіальної прохідності незалежно від впливу головних чинників паводку. Більшість хворих (у групі В всі хворі) мали 1 тип реактивності, а 2-й тип спостерігався лише у хворих групи Б, тоді як 4 тип реакції, найбільш несприятливий у прогностичному плані, спостерігався переважно (36,4%) у хворих групи А.
У хворих на БА, які постраждали від повені, виявлені порушення глюкокортикоїдного та тиреоїдного забезпечення організму. Найбільший відсоток пригнічення секреторної функції кори наднирників відмічено у хворих групи А (54,5%) і тільки у 27,3% випадків вона була в межах норми, а у інших спостерігались підвищені концентрації гормону. Зниження секреції кортизолу відмічено лише у 22,7% хворих групи Б (кортизол на рівні 260 нмоль/л), ще 22,7% обстежених цієї групи мали підвищений рівень кортизолу в крові (601,7±61,6 нмоль/л). Водночас, у 68,7% пацієнтів групи В зафіксована нормальна активність кори наднирників (в середньому 358±19,6 нмоль/л).