Смекни!
smekni.com

Значення місцевих неспецифічних протеолітичних механізмів у розвитку виразкових уражень шлунково-кишкового тракту (стр. 3 из 4)

Електронно-мікроскопічне дослідження виразок виявило порушення нормальної структури епітеліального шару, з хаотично розташованими клітинами однорядного залозистого призматичного епітелію, між якими виявлялися поодинокі клітини запального ряду й елементи клітин власних залоз шлунка. У ділянках з виразковими дефектами спостерігалася лейкоцитарна інфільтрація. У індометациновій виразці лейкоцити знаходились серед клітинного детриту й були оточені деструктивно некротизованими екзокриноцитами або їх відламками. При індометациновій виразці в деяких екзокриноцитах мають місце деструктивні зміни комплексу внутрішньоклітинних органел із формуванням вакуолеподібних утворень з дрібними секреторними гранулами. Змінюється також структура парієтальних екзокриноцитів. Очевидно, порушення структури й функції секреторних клітин може позначатися й на секреції інгібіторів, які синтезуються місцево, привести до виснаження й зниження антипротеазного потенціалу.

Клінічні дослідження шлункового соку дітей з патологією гастродуоденальної зони показали, що в шлунковому соці групи дітей з функціональними захворюваннями шлунка, які склали контрольну групу, мали місце наступні рівні неспецифічних протеїназ і їх інгібіторів: ЕПА = 0,72±0,04нМ/мгхв, ТПА = 0,63±0,03 нМ/мгхв, АТА = 57±0,02 мІО/мг.

У групі дітей з поверхневим гастритом і гастродуоденітом рівень ТПА знижувався на 12,7 %, ЕПА збільшувалась на 9,1 % (р<0,05) у порівнянні з контрольною групою. При цьому АТА шлункового соку у пацієнтів цієї групи хворих практично не відрізнялася від контролю (рис. 2). У групі хворих дітей з гіпертрофічним гастритом спостерігався ріст ТПА на 39,7 % (р<0,001), а ЕПА в 44 рази (р<0,001)у порівнянні з контрольною групою. АТА шлункового соку у даній групі хворих знижувалася на 43,6 % (р<0,001) у порівнянні з контролем. Дослідження в групі хворих дітей з ерозивним гастритом показали ріст трипсиноподібної активності шлункового соку на 82,5 % (р<0,001), еластазоподібної активності в 50 разів (р<0,001)у порівнянні з пацієнтами групи контролю, що, імовірно, указує на виразний ступінь важкості запального процесу слизової оболонки шлунку з наявністю деструктивного компоненту. У хворих даної групи у порівнянні з показниками контрольної групи, виявлене зниження антитриптичної активності шлункового соку на 57,8 % (р<0,001). Дослідження потенціалу інгібіторів шлункового соку у цієї групи хворих показало виснаження захисних можливостей слизової оболонки шлунка. Усе вище сказане свідчить про виразні порушення в місцевій протеїназ-інгібіторній системі у хворих з ерозивним гастритом, що потребує необхідності ретельного лікування й спостереження за даною групою хворих.

Рис. 2. Показники еластазоподібної і антитриптичної активності шлункового соку дітей.

Таким чином, рівень активації місцевих неспецифічних протеїназ й їхніх інгібіторів свідчить про ступінь важкості запального процесу, що протікає в слизовій оболонці шлунка й слизовій оболонці дванадцятипалої кишки. Підвищення ЕПА, як правило, є більш виразним в порівнянні із ТПА, що вказує на участь неспецифічних протеїназ у механізмах деструкції слизової оболонки шлунка й свідчить про патогенетичну значимість їх активації при даній патології.

Стан місцевої неспецифічної протеїназ-інгібіторної системи шлункового соку у дорослих у контрольній групі, яку склали пацієнти, яким була проведена фіброгастродуоденоскопія, але патологічних змін слизової оболонки шлунка й слизової оболонки дванадцятипалої кишки не було виявлено: ЕПА = 33,39 ±2,49нМ/мгхв, ТПА = 14,58±1,12нМ/мгхв, КСІ = 52,24±2,05мІО/мг.

У групі хворих з поверхневим гастритом рівень ТПАшлункового соку збільшився в порівнянні з контролем на 191,7 % (р<0,001), ЕПА - збільшилася на 48,6 % (р<0,05). Рівень КСІшлункового соку знизився на 50,2 % (р<0,001) відносно контролю (рис. 3). Дослідження групи пацієнтів з ерозивним гастритом показали збільшення ТПА шлункового соку більше ніж у 2 рази (р<0,001) щодо контролю, а ЕПА на 128,2 % (р<0,001). Рівень активності КСІ знижувався на 61,5 % (р<0,001) відносно контрольних значень.

Рис. 3. Показники системи протеолізу шлункового соку дорослих.


У групі хворих зВХШТПАшлункового соку збільшилася в порівнянні з контрольною групою більше, ніж у 3,5 рази. У даній групі виявлене збільшення ЕПА шлункового соку більше, ніж в 4 рази (р<0,001) у порівнянні з контрольною групою. Активність КСІ групи звиразковою хворобою шлунка знизилася на 75,1 % (р<0,001) у порівнянні з контролем. У групі хворих зВХДПК рівень ТПА збільшився в порівнянні з контролем на 187,6 % (р<0,001), ЕПА - на 184,3 % (р<0,001). Активність КСІ шлункового соку в представленій групі хворих знижувалася на 32% (р<0,001) у порівнянні з показниками контрольної групи.

Таким чином, при посиленні ступеня виразності деструкції слизової оболонки шлунка збільшується рівень ТПА і ЕПА і, а рівень активності КСІ, які в нормі пригнічують ферментативну активність, виснажується. У пацієнтів при розвитку ВХДПК на тлі підвищеного рівня активності місцевих неспецифічних протеїназ відзначається компенсований стан потенціалу інгібіторів, при його визначенні у шлунковому соці. Можна припустити, що компенсований стан потенціалу інгібіторів у шлунку більше призводить до розвитку ВХДПК. Узагальнення даних експериментальних і клінічних досліджень вказує на існування певних закономірностей у зміні стану місцевої протеїназ-інгібіторної системи, які проявляються підвищенням активності місцевих неспецифічних протеїназ і зниженням активності їхніх інгібіторів, як у експериментальних тварин, так й у хворих різних клінічних груп при розвитку виразково-некротичних ушкоджень слизової оболонки гастродуоденальної зони. Очевидно, що зіставлення таких змін протеїназ-інгібіторної системи шлункового соку у хворих різних клінічних груп дозволяє зробити висновок, що перевага активності місцевих неспецифічних протеїназ над їх інгібіторами являється важливою ланкою патогенезу ВХШ й ВХДПК.

У науковій літературі описаний ряд класичних факторів, що мають вирішальне значення у розвитку деструктивних ушкоджень слизової оболонки гастродуоденальної зони (Соловьева Г.А., 2007). Проведені нами клініко-експериментальні дослідження дозволяють додати в цей ряд загальновизнаних патогенетичних ланок ульцерогенезу ще й порушення в місцевій неспецифічній протеїназ-інгібіторній системі з розвитком протеїназ-інгібіторного дисбалансу й запропонувати патогенетичну схему, що показує місце й значення порушень у системі протеолізу в патогенезі ВХШ (рис. 4).

Розвиток деструктивних ушкоджень слизової оболонки шлунка й слизової оболонки дванадцятипалої кишки супроводжується активацією місцевих неспецифічних протеолітичних ферментів і зниженням їх інгібіторів. Оцінка стану місцевого неспецифічного протеїназ-інгібіторного потенціалу має важливе диференційно-діагностичне значення для оцінки ступеня важкості запальних змін, судження про наявність деструктивного компоненту й з'ясування захисних можливостей слизової оболонки шлунка й слизової оболонки дванадцятипалої кишки, а також може стати одним із критеріїв ефективності проведеного лікування.


Рис. 4. Схема патогенезу виразкової хвороби шлунка зі включенням місця неспецифічних протеїназ та їх інгібіторів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі приведені нові теоретичні узагальнення експериментальних і клінічних результатів дослідження й представлене нове розв'язання наукового завдання, що полягає у встановленні ролі змін місцевих неспецифічних протеїназ й їхніх інгібіторів у механізмах розвитку виразкових уражень шлунка й дванадцятипалої кишки. Наукова задача вирішена шляхом використання біохімічних і морфологічних методів дослідження.

1. Моделювання гострої виразки шлунка у щурів супроводжується активацією системи протеолізу, що проявляється збільшенням трипсиноподібних й еластазоподібних протеїназ та зниженням місцевого антипротеїназного потенціалу шлунка. Найбільше збільшення даних показників у порівнянні з контролем спостерігаються при індометациновій виразці в супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка (ЕПА в 2,6 рази р<0,001, ТПА в 1,6 рази) і кишковому змиві (ЕПА на 43,2% р<0,01, ТПА в 2,3 рази р<0,01), а при стресовій – у шлунковому змиві (ЕПА в 3,9 рази р<0,05) і в супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка (ЕПА в 2 рази р<0,001, ТПА в 3,7 рази), яке супроводжується зменшенням активності кислотостабільних інгібіторів у порівнянні з контролем у 7,3 рази (р<0,05) у супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлункай в 4,5 рази (р<0,05) у супернатанті слизової оболонки шлунка тонкої кишки.

2. Зміна місцевого неспецифічного протеїназ-інгібіторного потенціалу гастродуоденальної зони у експерименті супроводжувалася характерними для даної патології електронно-мікроскопічними змінами: порушенням нормальної структури епітеліального шару зі збільшенням кількості клітин запального ряду, лейкоцитарною інфільтрацією, порушенням структури головних і парієтальних екзокриноцитів, розростанням сполучної тканини в дні виразок. Указані ушкодження з максимально виразними при індометациновій моделі гострої виразки шлунка, при якій відзначене найбільш виразне пригнічення кислотостабільних інгібіторів.

3. Запальні захворювання гастродуоденальної зони в клініці супроводжуються збільшенням активності місцевих неспецифічних протеїназ шлункового соку, із максимальним збільшенням ЕПА і ТПА у хворих із гіпертрофічним й ерозивним гастритом в порівнянні із пацієнтами без уражень слизової оболонки.