Значення місцевих неспецифічних протеолітичних механізмів у розвитку виразкових уражень шлунково-кишкового тракту (стр. 2 из 4)

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 праць, із них 5 – статті в ліцензованих ВАК України журналах і збірниках, 3 з котрих – моноавторські, 2 – у матеріалах, наукових конференцій. Отримано 1 деклараційний патент України на корисну модель.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, розділу власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Бібліографічний перелік містить 280 найменувань, із них 167 кирилицею та 113 латиницею. Текст викладено на 112 сторінках тексту, ілюстровано 14 таблицями, 7 графіками, 9 світловими і 12 електронними мікрофотографіями, 10 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Експериментальні дослідження проведені на 24 білих щурах-самцях лінії “Vistar”, масою тіла 180-200 г. Утримання тварин у віварії було однаковим, що є необхідною умовою створення структурної групи. Температура приміщення, де здійснювалися експерименти, складала 19-22 °С. Експериментальні дослідження проводилися відповідно до вимог “Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються в дослідницьких та інших наукових цілях” (Strasburg, 18.03.1986 р.). Експерименти проводилися згідно дозволу Вченої Ради Кримського медичного інституту (протокол № 103 від 30.11.1977 р.); комісії з питань біоетики при Кримському державному медичному університеті ім. С. І. Георгієвського (протокол № 11 від 08.01.2008 р.). Гостру виразку шлунка моделювали двома способами. Перший - шляхом підшкірного введення тваринам індометацину в дозі 35 мг/кг маси тіла після 24 годин голодування. Декапитацію проводили через 4 години після введення індометацину - індометацинова виразка. Другий - імобілізацією тварин, які напередодні голодували протягом 24 годин, у тісних клітках-пеналах у положенні на животі протягом 6 годин при температурі 8 ^оC - стресова виразка.

Клінічні дослідження проводилися на 165 пацієнтах з різноманітною патологією гастродуоденальної зони з яких 42 дорослих пацієнта і 123 дітей. Фіброгастродуоденоскопічне дослідження верхніх відділів травного тракту проводили з використанням гнучкого ендоскопу японської фірми “Olympus”.У результаті дослідження були виявлені різноманітні зміни слизової оболонки шлунка від ознак поверхневого запалення до ерозивних форм у дітей і до виразок у дорослих. Для опису змін слизової оболонки у хворих на гастрит використали “Класифікацію і градацію гастриту. Модифіковану Сіднейську систему” (1996).

ТПА біологічного матеріалу вимірювали спектрофотометричним методом (А. В. Кринська та співавт., 1977). Вимір ЕПА біологічного матеріалу проводили за гідролізом синтетичного субстрату N – t – BOC – аланіл – p – нітрофенілового ефіру (Reanal) (О. Г. Оглоблина та співавт., 1980). Визначення АТА шлункового соку проводили за здатністю шлункового соку гальмувати гідроліз бензоіларгінін-р-нітроанілін трипсином. Для визначення КСІ у пробах попередньо осаджували кислотостабільні білки (В. Ф. Нартикова та співавт., 1969; О. Г. Оглоблина та співавт., 1980).

Морфологічні дослідження (світлову і електронну мікроскопію) шлунка і кишечнику проводили у експериментальних тварин. Діагностику Helicobacterpylori - інфекції проводили за уреазним експрес-методом, який базується на високій уреазній активності Helicobacterpylori. Біоптати, узяті з найбільш запальних ділянок слизової оболонки, поміщали в тест-розчин відразу після проведення гастроскопії. Результати оцінювали протягом першої години, наступної другої години й через 24 години за зміною забарвлення тест-розчину з жовтого на малиново-червоний, що свідчить про наявність Helicobacterpylori у досліджуваному шматочку слизової оболонки шлунка. Результати дослідження оцінювалися як “позитивні”, якщо забарвлення з'являлося протягом першої години, “слабопозитивні”, якщо зміна забарвлення наступала протягом другої години й “негативні”, якщо зміни забарвлення не наступало через 24 години.

Статистична обробка отриманих цифрових даних проведена з використанням методів варіаційної статистики з обчисленням середніх величин (M) і оцінкою ймовірності розбіжностей (m), вірогідними вважали показники при р<0,05. Статистичні розрахунки виконували з використанням електронних таблиць Exel для Microsoft Office.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Експериментальним дослідженням місцевого неспецифічного протеїназ-інгібіторного потенціалу шлунка у інтактних тварин вперше були визначенні наступні рівні місцевих неспецифічних протеїназ та їх інгібіторів у шлунковому змиві ЕПА = 35,34 ± 6,84 нМ/мг•хв, ТПА = 28,92 ± 5,08 нМ/мг•хв, КСІ = 9,16 ± 2,26 мІО/мг; супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка ЕПА = 30,69 ± 4,11 нМ/мг•хв, ТПА = 5,42 ± 1,28нМ/мг•хв, КСІ = 16,70 ± 5,53 мІО/мг; супернатанті фундального відділу слизової оболонки шлунка ЕПА = 99,75 ± 13,74 нМ/мг•хв, ТПА = 25,29 ± 5,19 нМ/мг•хв, КСІ = 21,01 ± 2,66 мІО/мг; змиві тонкої кишки ЕПА = 102,76±7,01 нМ/мг•хв , ТПА = 25,26±5,74 нМ/мг•хв, КСІ = 13,91±3,67 мІО/мг; супернатанті слизової оболонки тонкої кишки ЕПА = 175,45 ± 18,09 нМ/мг•хв, ТПА = 29,15 ± 8,73 нМ/мг•хв, КСІ = 27,55 ± 4,10 мІО/мг. У сироватці крові ЕПА = 1,07 ± 0,19 мМ/мл•хв, ТПА = 278,0 ± 24,16 мМ/мл•хв, КСІ = 5,91 ± 0,36 мІО/мл.

Експериментальні дослідження в сироватці крові показали збільшення ТПА на 53,7 % (р<0,001) при індометациновій виразці. При моделюванні стресової виразки спостерігалося зниження ТПА на 34,6 % (р<0,001) у порівнянні з контролем. ЕПА сироватки крові перевищила контроль на 46,6 % і на 10,9 % при індометациновій і при стресовій виразках відповідно. Рівень активності КСІ в сироватці крові при індометациновій виразці, збільшився в порівнянні з контролем на 43 % (р<0,001). При моделюванні стресової виразки КСІ наближалася до контрольних значень. Проведені дослідження шлункового змиву показали рістТПА на 109 % (р<0,001) при індометациновій виразці, при стресовій на 272,7 % (р<0,05) у порівнянні з контролем. При індометациновій виразці спостерігалося зниження ЕПА шлункового змиву на 20,1 % у порівнянні з контролем, а стресова виразка викликала її збільшення у 3 рази (р<0,05). Активність КСІ знизилася щодо контролю при індометациновій виразці на 50 % (р<0,05), а при стресовій на 33 %. РістТПА, спостерігався в супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка, ТПА при цьому збільшилася стосовно контролю на 60,8 % при моделюванні індометацинової виразки (рис. 1). На моделі стресової виразки ТПАсупернатанту стравохідного відділу слизової оболонки шлунка перевищила контроль майже у 2,5 рази. ЕПА у супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка перевищила контроль на 158,6 % і на 101,9 % (р<0,001)при індометациновій і при стресовій виразках відповідно. Рівень КСІ у супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка знизився в порівнянні з контролем при індометациновій виразці на 87 % (р<0,01), при стресовій на 62 % (р<0,05).

Рис. 1. Показники системи протеолізу супернатанту стравохідного відділу слизової оболонки шлунка щурів.

Дослідження в супернатантіфундального відділу слизової оболонки шлунка показало зниження ТПА на 33,8 % при індометациновій виразці, а при стресовій виразці - на 48,7 % (р<0,05) відносно контролю. Проведені дослідження показали збільшення ЕПА в порівнянні з контрольною групою на 45,6 % (р<0,05)при індометациновій виразці і на 54,1 % (р<0,001) при моделюванні стресової виразки. Активність КСІсупернатантуфундального відділу слизової оболонки шлунка при індометациновій виразці знизилася на 78 % (р<0,001)стосовно контролю, а при стресовій виразці на 32 % (р<0,05).

При індометациновій виразці у кишковому змиві відзначався ріст ТПА на 133,9 % (р<0,01) у порівнянні з контрольною групою. При стресовій виразці мало місце зниження активності ТПА кишкового змиву в порівнянні з контролем на 28,8 %. ЕПА при індометациновій виразці в кишковому змиві збільшилось на 43,2 % (р<0,01) у порівнянні з контрольною групою, а при стресовій - на 14,2 %. Відбувалося зниження рівня КСІ кишкового змиву на 60 % і на 34% при індометациновій і стресовій виразках відповідно у порівнянні з контролем. У супернатанті слизової оболонки тонкої кишки ТПА збільшилася в порівнянні з контролем на 45 % при індометациновій виразці, а при стресовій на 48,5 %. При індометациновій виразці спостерігалося збільшення ЕПА в супернатанті слизової оболонки тонкої кишки на 52,2 % (р<0,01) у порівнянні з контролем, а при стресовій на 35,4 % (р<0,01). Рівень КСІ знизився на 32 % (р<0,05) у супернатанті слизової оболонки тонкої кишки у порівнянні з контролем при стресовій виразці і на 78 % (р<0,001) при індометациновім.

При моделюванні індометацинової і стресової виразок спостерігається активація місцевих неспецифічних протеїназ - ТПА і ЕПА і зниження активності КСІ, що вказує на участь неспецифічних протеїназ й їхніх інгібіторів у механізмах деструкції слизової оболонки гастродуоденальної зони й свідчить про патогенетичну значимість їх активації при даній патології.

Описана нами динаміка змін біохімічних показників при моделюванні гострої виразки шлунка супроводжувалася специфічними змінами структури його слизової оболонки. При огляді у світловому мікроскопі у щурів, яким моделювали індометацинову і стресову виразки розвивався набряк слизової оболонки шлунку з виразками, з ознаками кровотечі і множинними ерозіями шлунка, найбільш виразними у фундальному відділі шлунка. У щурів, яким моделювали стресову виразку, морфологічні зміни носили менш виразний дистрофічний і деструктивний характер, при цьому зміни в стані протеїназ-інгібіторного балансу також були менш виразні.