Смекни!
smekni.com

Запалення, ендотеліальна дисфункція, інсулінорезистентність та лікування при хронічній серцевій недостатності у літніх хворих (стр. 4 из 6)


Рис. 2. Взаємозв’язок між КТ та рівнем СРП

Визначено, що у хворих на АГ та ІХС, ускладнених ХСН з надмірною масою тіла та ожирінням достовірно знижена ЕЗВД (на 26,5% та 79,7%; р<0,05 відповідно) у порівнянні з хворими на АГ та ІХС без ХСН. При цьому ЕНЗВД достовірно знижена у пацієнтів з ожирінням (на 59,3%; р<0,05). Проте, проаналізувавши вплив маси тіла на функцію ендотелія, ми виявили, що її погіршення асоціюється зі зниженням маси тіла (рис. 3).

Рис. 3. Взаємозв’язок між масою тіла та функцією ендотелія

Вивчаючи взаємозв’язок між ІМТ та функцією ендотелію у віковому аспекті, ми виявили, що у хворих з ожирінням у віці 75-89 років спостерігалося достовірне зниження

ЕЗВД та ЕНЗВД (на 72,96%, р<0,05; 33,36%, р<0,05 відповідно) у порівнянні з пацієнтами у віці 60-74 роки. Виявлено несуттєвий кореляційний зв'язок між ІМТ та ЕЗВД (r= 0,19; p<0,05) і зворотній – з ЕНЗВД (r= -0,23; p<0,05). При аналізі впливу ІМТ на рівень інсуліну у крові виявлено, що у пацієнтів з АГ та ІХС, ускладнених ХСН з надмірною масою тіла та ожирінням достовірно збільшений рівень інсуліну в порівнянні з хворими на АГ та ІХС без ХСН (на 19,2%, р<0,05 та 15,17%, р<0,05). При цьому показники інсуліну, глюкози та показника НОМА у пацієнтів з ХСН з нормальною масою тіла достовірно менші у порівнянні з пацієнтами з ожирінням (на 67,92%; р<0,05; 27,7%; р<0,05 та 70,2%; р<0,05 відповідно). У результаті дослідження відмічена асоціація між рівнем інсуліну та колом талії. При цьому у пацієнтів 2-ої підгрупи коло талії достовірно збільшене на 17,16%; р<0,05. При проведенні кореляційного аналізу між рівнем інсуліну та ІМТ і талією у пацієнтів з ХСН виявлено позитивний кореляційний зв'язок (r= 0,36; р<0,05 і r= 0,38; р<0,01). При дослідженні впливу ІМТ на ліпідний профіль відмічено, що у хворих на ХСН з ожирінням достовірно підвищені показники ЗХС та ХС ЛПНЩ (на 42,2%; р<0,05 та 42,4%; р<0,05 відповідно). При порівнянні з пацієнтами, у яких АГ та ІХС без ХСН, у хворих на ХСН з ожирінням спостерігається достовірне підвищення рівня ТГ (на 48,7%; р<0,05) та зниження ХС ЛПНЩ (на 52,5%; р<0,05). При проведенні ехокардіографіїу пацієнтів з ожирінням у порівнянні з нормальною масою тіла достовірно збільшені показники КДО та КСО (на 22,43%, p<0,05 та 66,12%, p <0,05 відповідно). Було зареєстровано, що при збільшенні ІМТ у хворих на ХСН має місце достовірне зниження показників ФВ ЛШ (на 20,43%, p<0,05) у пацієнтів з ожирінням у порівнянні з нормальною масою тіла. У результаті нашого дослідження було виявлено, що збільшення маси тіла впливає також на показники діастолічної функції ЛШ. При цьому при ожирінні достовірно збільшуються показники IVRT та DTE (на 54,95%; р<0,05 та 9,74%; р<0,05 відповідно) у порівнянні з нормальною масою тіла. Беручи до уваги, що однією з основних клінічних складових прогнозу у хворих на ХСН є ФК за класифікацією NYHA та вік пацієнтів, виявилося, що при збільшенні ФК достовірно зростає частота реєстрації пацієнтів з надмірною масою тіла та ожирінням (на 25%, р<0,05 та 51,5%, р<0,05 відповідно).

Для оцінки додаткового впливу статинів при лікуванні ХСН із збереженою систолічною функцією у хворих похилого та старечого віку була проаналізована динаміка показників рівня СРП, ендотеліальної функції та інсулінорезистентності протягом 12 тижнів терапії.

Наприкінці нашого спостереження через 12 тижнів лікування при аналізі динаміки ФК ХСН у групах хворих нами виявлено достовірне збільшення кількості пацієнтів І ФК (на 35,07%; p<0,05) та зменшення ІІІ ФК (на 29,9%; p<0,05) у досліджуваній групі. При цьому у досліджуваній групі з ІІІ ФК у ІІ перейшло 25% хворих, а з ІІ ФК у І – 55%, що на 10,72% та 19,29%, відповідно, більше, ніж у групі порівняння. Аналізуючи вплив лікування на толерантність до фізичного навантаження, ми виявили достовірне збільшення показників тесту з 6-ти хвилинною ходьбою у хворих досліджуваної групи (на 19,19%; p<0,05), проте як у групі порівняння відмічалася лише тенденція до збільшення показників (на 4,77%). Слід зазначити, що серед хворих, які приймали симвастатин 60% фіксували покращення суб’єктивного стану у вигляді зменшення почуття слабкості та стомлюваності, у 55% – зменшилася задишка, проте у групі порівняння це спостерігалось у 50% та 42,8% хворих відповідно.

Через 12 тижнів спостереження рівень СРП у досліджуваній групі досяг нормальних величин у 5(25%) при початково збільшеному його рівні і середній показник знизився на 64,19%;p<0,05, що на 26,52% більше, ніж у хворих групи порівняння (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка рівня СРП протягом 12 тижнів лікування:

* – достовірність відмінностей показників через 12 тижнів лікування, p<0,05

У динаміці спостереження відмічена нормалізація ендотеліальної функції у 50% хворих. Слід зазначити, що при розподілі на групи у досліджувану увійшли 3 хворих (15%) з парадоксальною вазоконстрикторною реакцією, яка під впливом симвастатину була купована.


При цьому зафіксовано покращення ЕЗВД (на 44,09%; p<0,05) та ЕНЗВД (на 35,23%; p<0,05), що на 31,5% (p<0,05) та 27,43% (p<0,05), відповідно, вище, ніж у групі порівняння (рис. 5).


Рисунок 5. Динаміка зміни ЕЗВД та ЕНЗВД після лікування симвастатином:

* – достовірність відмінностей показників у порівнянні з початком лікування; p<0,05

# – достовірність відмінностей показників у порівнянні з досліджуваною групою; p<0,05

При проведенні кореляційного аналізу між ЕЗВД та ФК ХСН виявлений негативний кореляційний зв'язок (r= -0,45; р<0,05), тобто з покращенням стану ЕЗВД зменшується ФК.

За нашими даними, у вихідному стані в обох групах не спостерігалося достовірної різниці між показниками вуглеводного обміну. Через 12 тижнів лікування рівень інсуліну в плазмі крові у хворих досліджуваної групи достовірно знизився на 24,47% (р<0,01), в той час, як у групі порівняння знизився лише на 9,47% (р<0,01). При цьому спостерігали достовірне зменшення інсулінорезистентності на 28,78% (р<0,01), проте у групі порівняння виявлено підвищення інсулінорезистентності на 9,76% (рис. 6).



Рис. 6. Динаміка рівня інсуліну та інсулінорезистентності на фоні застосування симвастатину у хворих на ХСН:

* – достовірність відмінностей у порівнянні з групою порівняння, p<0,01

Через 12 тижнів лікування симвастатином спостерігалась значна позитивна динаміка з боку ліпідного профілю. 15 хворих (75%) досягли рекомендованого цільового рівня ЗХС <4,5 ммоль/л, 14(70%) – рекомендованого цільового рівня ХС ЛПВЩ (для жінок – >1,3 ммоль/л і чоловіків – >1 ммоль/л) та 15(75%) – рекомендованого цільового рівня ХС ЛПНЩ <2,6 ммоль/л. Слід зазначити, що на фоні лікування ефективність прийому 10-20 мг симвастатину проявлялася у достовірному зниженні рівня всіх ліпідних фракцій наприкінці 8 тижня, окрім ХС ЛПДНЩ, які достовірно змінились лише з 12 тижня.За нашою думкою, дане зниження показників ліпідного профілю наприкінці 8 тижня може бути критерієм ранньої ефективності препарату за період спостереження.

Наприкінці спостереження у хворих досліджуваної групи виявлено достовірне зниження показників КДР, КДО та КСО на 13,42%; p<0,05; 10,5%; p<0,05 та 12,38%; p<0,05, відповідно. У хворих досліджуваної групи зареєстровано достовірне збільшення показників співвідношення Е/А (на 11,9%; p<0,05) та зниження IVRT (на 7,5%; p<0,05) і DTE (на 8,01%; p<0,05), що відповідає покращенню діастолічної функції. Слід зазначити, що при порівнянні груп між собою після лікування, у хворих, які приймали симвастатин, виявлено достовірне зниження КДР та КДО на 13,12%; p<0,05 та 8,01%; p<0,05 відповідно, і збільшення співвідношення Е/А (на 17,02%; p<0,05).

У результаті застосування препарату у жодного з 20 пацієнтів не було виявлено побічних явищ, а саме міалгії та міопатії. При цьому за весь період спостереження не зареєстровано збільшення рівня показників АЛТ та АСТ.

Таким чином, результати нашої роботи показали, що зміни рівня СРП, функції ендотелію судин, рівня інсуліну та інсулінорезистентності, ліпідного профілю грають значну роль при прогресуванні ХСН із збереженою систолічною функцією у літніх хворих і мають діагностичну значимість при даному захворюванні. Статини продемонстрували високу ефективність серед літніх хворих на ХСН із збереженою систолічною функцією. Включення препаратів групи статинів в алгоритм лікування літніх хворих на ХСН із збереженою систолічною функцією сприяє корекції рівней С-реактивного протеїну та інсуліну, інсулінорезистентності, ліпідного профілю, покращенню функції ендотелію судин, що є важливою плейотропною властивістю препаратів групи статинів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення та нове рішення актуального питання кардіології – визначення факторів прогресування ХСН із збереженою систолічною функцією, обумовленою ІХС та АГ, у хворих похилого і старечого віку та підвищення ефективності лікування шляхом використання симвастатина.