Смекни!
smekni.com

Експрес-гастро-рН-моніторинг (стр. 3 из 6)

Результати дослідження та їх обговорення. З метою дослідження відтворюваності даних експрес-гастро-рН-моніторингу в групі з 17 осіб (пептичні гастродуоденальні захворювання) вивчено відтворюваність даних експрес-гастро-рН-моніторингу (рН min, рН max, рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) в динаміці спостереження: від 1 місяця до 1 року. Відповідно до отриманих даних по жодному з показників експрес-гастро-рН-моніторингу в динаміці вказаного інтервалу спостереження у одних і тих же хворих не було зареєстровано достовірних відмінностей. Те ж саме констатовано при збільшенні інтервалу спостереження у 10 хворих більше 1 року.

При порівнянні показників експрес-гастро-рН-моніторингу з аналогічними показниками добового гастро-рН-моніторингу (без прийому антисекреторних ліків) у одних і тих же хворих (24 особи) встановлено, що по низці показників (рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) була відсутня достовірність відмінності (р>0,05), втім за pH min (3,42±0,44 проти 1,47±0,18, p<0,001) та pH max (5,35±0,41 проти 7,42±0,2, p<0,001) достовірна відмінність спостерігалась, зокрема за показником pH min є підстави стверджувати, що добовий гастро-рН-моніторинг (без прийому антисекреторних ліків) виявляє у одних і тих же хворих більш виражену секрецію хлористоводневої кислоти.

Найбільш виражена кореляція показників експрес-гастро-рН-моніторингу спостерігається при їх порівнянні у одних і тих же хворих з аналогічними показниками при добовому гастро-рН-моніторингу (без прийому антисекреторних фармакопрепаратів), коли коефіцієнт кореляції (r) по всім показникам (pH min, pH max, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) виявляє стійкий достовірний (р<0,05) прямий позитивний зв'язок середнього ступеня (r=0,45-0,66).

Між узагальнюючою (основною) словесною характеристикою кислотоутворюючої функції шлунка за даними експрес-гастро-рН-моніторингу та патоморфологічною картиною слизової оболонки шлунка (атрофічний гастрит тіла шлунка) спостерігається як закономірність функціонально-морфологічна асоціація (позитивний функціонально-морфологічний зв'язок). Чутливість експрес-гастро-рН-моніторингу щодо атрофічного гастриту тіла шлунка становить 95,0%, а специфічність – 93,94%.

За результатами проведених обстежень хворі на пептичні гастродуоденальні захворювання незалежно від різновиду даної патології (функціональна шлункова диспепсія, запальні пептичні гастродуоденальні захворювання, пептичні гастродуоденальні ерозії, пептична виразка дуоденум, пептична виразка дистального відділу шлунка) характеризуються як закономірність посиленою секрецією хлористоводневої кислоти і не мають достовірних відмінностей в усіх показниках експрес-гастро-рН-моніторингу (pH min, рН max, рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1). Достовірність відмінності (р<0,05) всіх показників експрес-гастро-рН-моніторингу порівняно з будь-яким різновидом пептичного гастродуоденального захворювання спостерігається у хворих на атрофічний гастрит тіла шлунка, який характеризується зниженням або навіть відсутністю (анацидність) секреції хлористоводневої кислоти.

У хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання порівняно з практично здоровими особами за даними експрес-гастро-рН-моніторингу спостерігалась суттєво більша секреція хлористоводневої кислоти, але це достовірно можна було простежити вибірково по низці показників, зокрема при функціональній шлунковій диспепсії це стосується показників pH min (1,62±0,08 проти 2,26±0,1, p<0,0001), Мо-Х (2,21±0,32 проти 3,09±0,26, p<0,05), при запальних пептичних гастродуоденальних захворюваннях – pH min (1,65±0,04 проти 2,26±0,1, p<0,0001), Ме-Х (2,27±0,14 проти 2,89±0,21, p<0,05), Мо-Х (2,18±0,14 проти 3,09±0,26, p<0,05), ФІ рН 3-5 (57,95±5,99 проти 34,58±8,54, p<0,05), при пептичних гастродуоденальних ерозіях – pH min (1,61±0,06 проти 2,26±0,1, p<0,0001), Ме-Х (2,04±0,12 проти 2,89±0,21, p<0,001), Мо-Х (1,9±0,16 проти 3,09±0,26, p<0,001), ФІ рН 3-5 (72,27±9,54 проти 34,58±8,54, p<0,01), при пептичній виразці дуоденум – pH min (1,73±0,04 проти 2,26±0,1, p<0,0001), Ме-Х (2,05±0,1 проти 2,89±0,21, p<0,001), Мо-Х (1,93±0,07 проти 3,09±0,26, p<0,0001), ФІ рН 3-5 (72,21±6,21 проти 34,58±8,54, p<0,001), ФІ рН 0-1 (10,87±4,32 проти 33,75±8,49, p<0,05), при пептичній виразці дистального відділу шлунка - pH min (1,69±0,07 проти 2,26±0,1, p<0,0001).

За даними експрес-гастро-рН-моніторингу достовірної відмінності в секреції хлористоводневої кислоти у чоловіків (78 осіб) та жінок (95 осіб) не існує, втім по низці показників (pH min, pH max, рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) помітна тенденція до збільшення секреції HCl у жінок. Що стосується вікових особливостей, то найбільша секреція Н+-іонів серед хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання спостерігалась у хворих віком до 20 років.

Отримані результати демонструють, що вірогідних відмінностей між підгрупами хворих, у яких спостерігався дефіцит маси тіла та ожиріння, не спостерігалось. Втім, слід відзначити певну тенденцію до зменшення абсолютної величини pH min та збільшення pH max і Д рН у хворих з дефіцитом маси тіла порівняно з хворими на ожиріння. Пояснення цього факту, зокрема, в наявності більшої секреції HCl при дефіциті маси тіла, очевидно полягає в вірогідних відмінностях (р<0,01) віку хворих з дефіцитом маси тіла (Х±m – 28,83±5,46 років) та ожирінням (Х±m – 49,0±2,11 років). Що стосується результатів вивчення взаємозв‘язку маси тіла та показників експрес-гастро-рН-моніторингу, то по жодному з них не було знайдено достатнього, а тим більше вірогідного ступеню кореляції.

При вивченні взаємозв’язку показників експрес-гастро-рН-моніторингу з результатами 13С-сечовинного дихального тесту нами обстежено 39 хворих на пептичні, здебільше (23) гастродуоденальні захворювання (антральний гастрит типу В, дуоденіт, бульбіт, гастродуоденіт, гастродуоденальна рубцевовиразкова деформація, ерозії, виразки), а також 12 хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з ГЕРХ, та 2 хворих на шлункову (функціональну) диспепсію.

Проведені дослідження надали можливість стверджувати, що вірогідних відмінностей у значеннях показників експрес-гастро-рН-моніторингу в залежності від Н.р.-статусу (інфікованість, неінфікованість) хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання в цілому не спостерігається.

Такого ж висновку можна дійти, аналізуючи корелятивний зв’язок (r) між показниками експрес-гастро-рН-моніторингу та ступенем інфікованості Н.р. Втім, кореляційний зв’язок значно зростає, принаймні по деяким показникам експрес-гастро-рН-моніторингу – рН Х (r=0,4136), Ме (r=0,5081), Мо (r=0,6232), якщо його вивчати у групі хворих (n=9) на пептичні гастродуоденальні захворювання, які мали найвищий серед обстежених ступінь інфікованості (надлишок СО2 через 30 хвилин 15,8-50,3%).

Таким чином, у цілому вірогідного зв’язку внутрішньошлункового рН із Н.р.-статусом (інфікованість, неінфікованість) або ступенем Н.р.-інфікованості не спостерігається, хоча певна тенденція до взаємозв’язку між згаданими показниками у разі високого ступеня Н.р.-інфікованості все ж існує.

З метою вивчення впливу зондування на показники експрес-гастро-рН-моніторингу у хворих на Н.р.-асоційовану пептичну виразку дуоденум обстежено 22 хворих (9 чоловіків та 13 жінок в віці від 15 до 56 років; Х±m-34±3.12 років) на ПВ ДПК.

Масив даних заміру рН при експрес-гастро-рН-моніторингу розподілявся на підмасиви заміру рН при введені та виведені рН-мікрозонду. Отримані результати ілюструють, що в од. рН такі показники як: рН min (2,5±0,3 проти 2,29±0,33, p>0,05), рН Х-М (3,66±0,41 проти 2,98±0,39, p>0,05), Ме-М (2,48 проти 2,04), Ме-Х (3,23±0,35 проти 2,72±0,38, p>0,05), Мо-М (1,8 проти 1,64), Мо-Х (3,65±0,46 проти 2,79±0,41, p>0,05) мали певну тенденцію до зменшення абсолютних величин, що в цілому характеризує більш активний за концентрацією Н+ іонів вміст шлунку при виведені рН-мікрозонду в порівнянні з його введенням. Втім вказані зміни не були достовірними. Однак за показниками рН max (5,79±0,3 проти 4,47±0,38, p<0,01), ∆ рН (3,29±0,37 проти 2,17±0,35, p<0,05), факт більш активного за вмістом хлористоводневої кислоти внутрішньошлункового середовища при виведені рН-мікрозонду в порівнянні з його введенням був цілком достовірним.

Наявність у хворих на ПВ ДПК потужної базальної секреції НСl очевидна саме при виведені рН-мікрозонду, коли відсоток ФІ рН 3-4-5 становив відповідно 38,41+10.37, 7,73±5,69, 10,04±6,52.

Таким чином, слід констатувати, що зондування рН-мікрозондом впливає на внутрішньошлунковий рН при експрес-гастро-рН-моніторингу. Втім сутність цього впливу достовірно (р<0,05) помітна при порівнянні (введення-виведення рН-мікрозонду) лужних та кислих потенцій шлункового вмісту. Згідно показників рН max та ∆ рН більш активне за вмістом НСl шлункове середовище спостерігається при виведені рН-мікрозонду.

Таким чином, показники експрес-гастро-рН-моніторингу хворих на ПВ ДПК слід оцінювати по індивідуальному функціональному максимуму секреції НСІ (окремо при введені та виведенні рН-мікрозонду).

У 141 хворого на пептичні гастродуоденальні захворювання досліджено коливання внутрішньошлункового рН (лужні рефлюкси) при експрес-гастро-рН-моніторингу. Коливанням внутрішньошлункового рН (лужним рефлюксом) вважалась зміна рН (>0,5 од.) від ФІ рН 3-5 (рН=0,9-2,2) в напрямку лужних значень. Обрахуванню підлягала кількість рефлюксів в цілому (nW), а також окремо при введенні (nW↓) та виведенні (nW↑) рН-мікрозонда.

В результаті проведених розрахунків доведено, що у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання за даними експрес-гастро-рН-моніторингу при виведенні рН-мікрозонда спостерігається порівняно з введенням достовірно збільшення кількості лужних рефлюксів nW (0,25±0,04 проти 1,01±0,03, p<0,0001) та тенденція до збільшення їх швидкості vW, що може бути пов’язано зі збільшенням секреції HCL саме при виведенні рН-мікрозонда як фактора механічного подразнення та збудження секреторного апарату шлунка.

При вивченні кислотоінгібуючого впливу пантопразолу на показники експрес-гастро-рН-моніторингу всього обстежено 34 хворих на пептичні запальні та ерозивно-виразкові гастродуоденальні захворювання (антральний гастрит типу В, гастродуоденіт, бульбіт, ерозії, виразка, гастродуоденальна рубцевовиразкова деформація), з яких 13 (1 група) отримували пантопразол (зі строком виготовлення у межах трьох місяців від дати вживання пацієнтами) у дозі 40мг 1 раз на добу (вранці, перед сніданком); 5 хворих (2 група) отримували пантопразол у тій же дозі, але зі строком придатності препарату, який наближався до критичного (за 6 місяців та менше до вичерпання строку придатності); 3 групу становили 16 пацієнтів, які вживали пантопразол у дозі 40мг 2 рази на добу (вранці та ввечері перед їжею) з критичним строком придатності препарату (аналогічні групі 2).