Одночасно із сперматогенною розвивається їх внутрішньо секреторна функція, яка в основному полягає в виробленні чоловічого статевого гормону – тестостерону.
Сім'явиносна протока (ductusdeferens) - парна, являє собою продовження протоки придатка яєчка завдовжки близько 4см, завширшки 0,2-0,5мм. Входить до складу сім'яного канатика, який через пахвинний каналпроникає в порожнину малого таза і з'єднуються сім'явипорскувальноюпротокою (dectusejaculatoris). Остання проходить крізь товщу передміхурової залози і відкривається в просвіт передміхурової частини уретри. Довжина її близько 2см.
Передміхурова залоза (prostata) розміщена між сечовим міхуром і сечостатевою діафрагмою. Вона щільно охоплює передміхурову частину уретри, за формою нагадує каштан. В залозі розрізняють основу та верхівку.
У передміхуровій залозі утворюється секрет, який входить до складу сперми і стимулює рухову активність сперматозоїдів, що перебувають у нерухомому стані. Крім того, своєю лужною реакцією секрет передміхурової залози нейтралізує шкідливий для сперматозоїдів вплив кислою середовища піхви.
Сім'яні міхурці (vesicularseminal) розміщені латеральне від сім'явиносних протоків, між дном сечового міхура та прямою кишкою.
Нижній кінець міхурців переходить у вивідну протоку, яка з'єднується з сім'явиносною протокою та утворює сім'явипорскувальну протоку.
Сім'яні міхурці виділяють драглистий секрет, який входить до складу сперми і розріджує її. Під час еяколяції сім'яні міхурці виділяють в уретру сперматозоїди, куди в той самий час надходить секрет передміхурової та цибулино-сечівникової залоз і утворюється з цих елементів желатиноподібна маса лужної реакції - сперма.
До зовнішніх статевих органів належать статевий член, сечівник і мошонка.
Статевий член (penis) складається з трьох тіл: парного печеристого та непарного губчастого. В статевому члені розрізняють корінь, головку і тіло.
Головка статевого члена (передня його частина) має форму конуса. На головці члена є вертикальна щілина - зовнішнє вічко сечівника, від нижнього краю якого відходить складка, що продовжується на шкіру статевого члена - вуздечка передньої шкірочки статевого члена. Шкірочка статевого члена біля основи головки утворює вільну складочку - передню шкірочку.
Мошонка (scrotum) - шкірно-м'язовий мішковидний утвір, в якому містяться яєчка з придатками, дистальні (початкові) відділи сім'яних канатиків та їх оболонки. Вона міститься між статевим членом і промежиною. Стінка мошонки утворена тканинами - гомологами шарів передньої стінки живота: шкірною, м'ясистою оболонкою (шаром не посмугованих міозитів), зовнішньою і внутрішньою сім'яною фасціями та піхвовою оболонкою яєчка.
Жіночий статевий цикл
У жінок з появою статевої зрілості періодично повторюєтьсяовуляція.
Статевий цикл триває 21-28 днів. У ньому розрізняють чотири періоди: передовуляційний; овуляційний; після овуляційний; період спокою.
У передовуляційний період йде підготовка статевих органів до вагітності: збільшується в розмірах і стає повнокровною матка, слизова оболонка матки та піхви розростається. Причиною цих змін є підвищене виділення гонадотропних і фолікулостимулюючого гормонів гіпофіза.
Фолітролін прискорює визрівання найбільш зрілого з везикулярних яєчникових фолікулів, яке закінчується розривом поверхні цього фолікула та виходом з нього яйцеклітини, тобто настає овуляція.
В овуляційний період яйцеклітина, яка вийшла з фолікула, що лопнув, прямує до маткової труби за допомогою рухів війчастого епітелію. На місці фолікула, що лопнув, утворюється жовте тіло, клітини якого виробляють гормон прогестерон. Яєчники виробляють естроген, завдяки якому посилено скорочується м'язова тканина маткових труб і яйцеклітина швидко рухається по трубі. Жовте тіло, що почало розвиватись виділяє все більшу кількість прогестерону, який протидіє стимулюючому впливу естрогену і перистальтичні скорочення труб стають рідшими і слабкішими. Якщо запліднення яйцеклітини не відбулося, настає післяовуляційний період, в якому у жінок з'являється менструація. Під впливом прогестерону зменшується вироблення гормонів гіпофізу й естрогену, тобто випадає фактор, який викликає та підтримує передовуляційні зміни в трубах та піхві.
Настає атрофія жовтого тіла, за якою припиняється продукція прогестерону.
В цей період наростають тонічні скорочення матки, які ведуть до відторгнення її слизової оболонки. Шматки її виходять разом з кров'ю – настає менструальна кровотеча, яка триває 3-7 днів. Після менструації виникає швидка регенерація слизової оболонки матки, настає період міжовуляційного спокою.
У жінок після 45-50 років статеві цикли стають нерегулярними безовуляційними, а потім припиняються. Разом з ними припиняються і менструації.
Радіоактивність навколо нас. Відкриття проникаючої радіації
Людство вперше впізнало про існування невідомого світу опромінення високої енергії, познайомилося із його функціями та особливостями близько 100 років тому.
В грудні 1895р. Професор Вюрцбурського університету В.К.Рентген повідомив „вченому світу" про відкриття нового виду опромінення, який він назвав Х-променями (сьогодні відомі вони як рентгенівські). Вони мають таку особливість, проходити через непрозорі для видимого світу предмети — дерево, картон, тканини людського організму.
Нові промені привернули увагу вчених і не тільки фізиків. Біологи та лікарі справедливо побачили в них предмет опромінення живих організмів, розпізнавання ілікування хвороб людини. На протязі першого року після відкриття променів Рентгена їх використання в медицині було присвячено більше 1000 наукових статей та 49 книг, а через півроку російський вчений-фізіолог, учень І.П.Павлова, І.Р.Тарханов опублікував перше дослідження для виявлення Х-променів на нервову систему тварин.
І вчені кинулися в нову область, на штурм неопізнаних таємницьсвітотворіння. В лютому 1896р., а це є через два місяці після відкриття Рентгена, А.А.Беккерель на засіданні Паризької академії наук повідомив про відкриття ним нового проникаючого опромінення. Спочатку вчений припускав, що проникаюча радіація являється просто супутником флюоресенсії. Але по щасливій випадковості він вибрав в ролі флюорецируючої речовини сіль урану і так само скоро встановив, що уран генерує невидиме проникаюче опромінення незалежно від того, підсвічувати його перед цим видимим світлом чи ні. Стало відомо, що сам уран (в складірізних сполучень чи сам) випромінює невидиму радіацію, близьку поякостям до променів Рентгена.
Роботи подружжя Кюрі більш детально встановили значеннявідкриття Беккереля. М. Складовська-Кюрі та П. Кюрі дослідили явище випромінювання урану та інших металів, які вони називали радіоактивністю. Відкритий ними в липні 1898р. новий радіоактивний елемент вони назвали на честь батьківщини Марії Складовської-Кюрі - полоній. Він зайняв в таблиці Менделєєва клітинку, яка пустувала під №86. До кінця 1898р. подружжя Кюрі відкрили ще один радіоактивний елемент - радій, зайнявший 88 клітинку таблиці Менделєєва. Дослідження подружжя стали фундаментальними у новій науці про радіоактивність.
Після полонію і радію були відкриті і інші радіоактивні елементи. Цебули найбільш важкі метали, які займали комірки в кінці табл. М. (з 84-ого по 92-й атомний номер).
В 1906р. виявлена радіоактивність ізогона калію - елементу, який знаходиться у всіх клітинах тіла людини і інших живих організмів.
Стало відомо, що випромінювання кожного радіоактивного елементу з часом слабшає по визначеному і характерному для нього закону. Одні радіоактивні речовини втрачають активність скоро, інші слабше, а в процесі випромінювання вони самі втрачають свою фізичну природу, розпадаються, перетворюючись на інші речовини. Мірилом їхнього існування для радіоактивних елементів став період їх напіврозпаду - час, на протязі якого інтенсивність опромінення знижується вдвоє. Так, період напіврозпаду полонію складає 138 днів, радію - 1620 років, урану - 4,5 млрд. років.
Вплив радіоактивного опромінення на плід
Опромінення вагітної жінки є дуже сильним та важким впливом на розвиток плоду. Великі дози радіації можуть призвести до внутрішньоутробної смерті плоду, його самовільне розсмоктування, викидні, передчасні роди та різноманітні аномалії розвитку, сумісні та несумісні з життям, аномалії внутрішніх органів і т.п. Знання Хіросіми і Нагасакі показав, що радіочутливість плоду вища тим менший його вік, тобто чим ближче до початку вагітності момент опромінення.
Найбільш частими уродствами у дітей вагітних жінок, які вижили після бомбардування, були мікроцефалія, гідроцефалія, аномалії розвитку серця (вроджені пороки), а в подальшому - затримка розумового та фізичного розвитку. Пологи у матерів, що перенесли опромінення в період вагітності, проходять важко через слабкість пологової діяльності і багато чисельних ускладнень. Діти, що отримали дозу опромінення внутрішньо-утробно, піддаються підвищеній загрозі на захворювання лейкозом, більш тяжко переносять дитячі інфекційні захворювання, що свідчить про відому слабкість імунної системи.
Пороговою для виникнення мікроцефалії являється доза 0,5 – 2Гр. Опромінення ембріону на ранніх стадіях його розвитку завжди закінчується внутрішньоутробною смертю. Взаємодія в середній третині вагітності найбільш приводить до уродств, а в останній третині - до променевої хвороби новонародженого. Опромінення самки миші чи щура перед зачаттям в шкідливих дозах - до 400 рад - відомо, що не виникає ніяких порушень функції розвитку плода. В той самий час опромінення плода на 7-8 день вагітності(тобто в перший триместр) вдозах 10-25рад може визвати помітні аномалії, тоді як організм матері на їх практично не реагує. У людського ембріону найбільшими є пошкодження виникають в перші 40 діб після запліднення. Із збільшенням діяльності вагітної ефективність дії радіації закономірно знижується.