Таким чином, показники FIP > 125 мс і RMS-20 < 3,5 мкВ можна розглядати як діагностичні критерії при ідентифікації хворих з пароксизмальною та персистуючою формами ФП. Показник LAS-5 з-за низької діагностичної цінності недоцільно використовувати як самостійний критерій.
Нами проведено вивчення значущості реєстрації показників ЕКГ високого підсилення для прогнозування фібриляції передсердь на тлі різних серцево-судинних захворювань.
Показники ЕКГ ВП хворих з фібриляцією передсердь на фоні ІХС і міокардіофіброзу порівнювалися з даними, отриманими у пацієнтів групи контролю без порушень серцевого ритму.
Найбільша тривалість фільтрованої хвилі Р спостерігалася у хворих з ІХС - середні показники FIP у цих хворих перевищували такі у хворих з міокардіофіброзом на 6 % (128,1 ± 1,6 мс проти 121,7 ± 2,9 відповідно). Проте ці зміни були недостовірними. При аналізі амплітудних характеристик хвилі Р достовірних відмінностей виявлено також не було: різниця склала 8 % (2,2 ± 0,1 мкВ проти 2,4 ± 0,1 мкВ відповідно). Таким чином, вид патології істотно не впливає на величину показників ЕКГ ВП у хворих з ФП.
Проте, показники ЕКГ ВП у хворих з ІХС, міокардіофіброзом, ускладненого фібриляцією передсердь достовірно відрізнялися від групи хворих з даними захворюваннями, але без фібриляції передсердь. Так, наприклад у хворих з ІХС тривалість FIP була вища на 20% (128,1 ± 1,6 мс проти 115,5 ± 1,9 мс відповідно, р < 0,02) а амплітуда RMS 20 менше на 46 % в порівнянні з аналогічними показниками контрольної групи (2,2 ± 0,1 мкВ проти 4,3 ± 0,3 мкВ відповідно, р < 0,05). Отримані дані узгоджуються з результатами вітчизняних та зарубіжних дослідників і свідчать про те, що ППП є маркером електрофізіологічного субстрата фібриляції передсердь (Іванов Г.Г., 1996, Істоміна Т.А., 1999, VillaniG. 1993)
Виявлено, що у хворих з ФП і артеріальною гіпертензією показники FIP достовірно відрізнялися від аналогічних показників хворих з ФП без неї. Різниця в тривалості FIP у них складала 7,3% (130,6 ± 1,8 мс проти 121,8 ± 2,2 мс відповідно, р < 0,05). Проте аналіз RMS 20 свідчить про незалежність цього показника від наявності артеріальної гіпертензії: різниця у відповідних групах склала лише 2% (2,3 ± 0,1 мкВ проти 2,6 ± 0,1 мкВ).
Розглядаючи питання реєстрації «пізніх потенціалів передсердь», слід враховувати можливість впливу на них ряду чинників: форми ФП, тривалість і частоту виникнення пароксизмів.
Нами був встановлений достовірний взаємозв'язок між тривалістю фільтрованої хвилі Р, амплітудою RMS 20 і формою фібриляції передсердь (табл. 2).
Таблиця 2
| Групи | n | Показники | |
| F i P (мс) | RMS 20(мкB) | ||
| Контрольна група | 30 | 115,5 ± 1,9 | 4,3 ± 0,3 |
| Пароксизмальна форма ФП | 40 | 123,5 ± 1,2 | 3,2 ± 0,2 |
| Персистуюча форма ФП | 122 | 133,5 ± 2,9* | 2,3 ± 0,1** |
| Трансформація в постійну форму ФП | 15 | 157,7 ± 2,1# | 1,6 ± 0,4** |
Примітка: ** - р < 0,001; * - p < 0,05 – в порівнянні з хворими з пароксизмальною формою ФП, # - р < 0,001 – в порівнянні з хворими з персистуючою формою ФП
У хворих з персистуючою формою фібриляції передсердь в порівнянні з хворими з пароксизмальною формою фібриляції передсердь тривалість FIP була більша на 8,2% (133,5 ± 2,9 мс проти 123,5 ± 1,2 мс відповідно, р < 0,05), а амплітуда фільтрованої хвилі Р нижче на 29% (2,3 ± 0,1 мкВ проти 3,2 ± 0,2 мкВ відповідно, р < 0,001).
Метод ЕКГ ВП дозволив виділити групу хворих з фібриляцією передсердь з високою вірогідністю переходу в постійну форму ФП.Такі критерії ЕКГ ВП, як тривалість FIP >150 мс і RMS-20 < 2 мкВ дозволяють прогнозувати ризик переходу фібриляції передсердь в постійну форму.
Аналогічні зміни ми спостерігали при аналізі амплітудних і тимчасових характеристик хвилі Р після відновлення синусового ритму залежно від тривалості фібриляції передсердь (табл 3.)
У хворих із зростанням тривалості фібриляції передсердь тривалість FIP достовірно збільшувалася. Середні показники FIP у хворих з тривалістю фібриляції передсердь більше 168 годин (одного тиждня) були на 10% вище (137,1 ± 2,1 мс проти 124,3 ± 1,7 мс відповідно, р< 0,01).
Частота виникнення пароксизмів фібриляції передсердь не зробила істотного впливу на динаміку параметрів ЕКГ ВП, так різниця в тривалості FIP у хворих з частими і рідкими пароксизмами ФП 3% (127,5 ± 3,6 мс проти 128,0 ± 2,3 мс відповідно); RMS 20 – 7% (2,5 ± 0,2 мкВ проти 2,2 ± 0,1 мкВ відповідно).
Таблиця 3
Показники ЕКГ ВП в залежності від тривалості та частоти виникнення пароксизмів ФП
| Групи | n | Показники | ||
| F i P (мс) | RMS 20(мкB ) | |||
| Тривалість пароксизмів фібриляції передсердь | ||||
| Тривалість ФП менше 24 годин | 98 | 124,3 ± 1,7 | 2,5 ± 0,1 | |
| Тривалість ФП від 24 до 168 годин | 47 | 131,0 ± 2,2* | 2,4 ± 0,1 | |
| Тривалість ФП більше 168 год. | 17 | 137,1 ± 2,1** | 2,3 ± 0,2 | |
| Частота виникнення ФП | ||||
| Щодня | 34 | 127,5 ± 3,6 | 2,5 ± 0,2 | |
| 1-2 рази на тиждень | 70 | 128,9 ± 3,0 | 2,4 ± 0,2 | |
| 1 раз на місяць і рідше | 58 | 128,0 ± 2,3 | 2,2 ± 0,1 | |
Примітка: * - р < 0,02; ** - р < 0,001 – у порівнянні з групою хворих з тривалістю ФП меньше 24 годин
Нами проведено вивчення впливу тривалості аритмологічного анамнезу на показники ЕКГ ВП. Залежно від стажу ФП всі пацієнти були розділені на 3 групи: 33 хворих, у яких аритмологічний анамнез був менш одного року, 68 хворих, у яких аритмологічний анамнез був тривалістю від одного до п'яти років і 61 пацієнта з ФП в анамнезі більше 5 років (табл. 4). Було встановлено, що із збільшенням давності виникнення пароксизмів ФП в анамнезі погіршувалися показники ЕКГ ВП. Середні показники FIP у хворих з пароксизмами фібриляції передсердь більше 5 років в анамнезі були на 10% вище (137,5 ± 3,0 мс проти 126,5 ± 3,0 мс відповідно, р < 0,02), амплітуда фільтрованої хвилі Р (RMS-20) на 12 % нижче (2,2 ± 0,2 мкВ проти 2,8 ± 0,1 мкВ відповідно, р < 0,01), ніж у хворих з пароксизмами ФП менше року в анамнезі.
Звертає увагу найбільша частота реєстрації пізніх потенціалів передсердь в 3-ій групі (85 %), достатньо висока частота в 2-ій групі (67%) і найнижчий рівень в 1-ій групі хворих (49 %) з пароксизмальною і персистуючою формами ФП, що у декілька разів більше, ніж в групі контролю (16 %).
Таблиця 4
Показники ЕКГ ВП залежно від стажу виникнення пароксизмів ФП
| Групи | n | Показники | Виявлення ППП % | |
| FIP (мс) | RMS20 (мкВ) | |||
| I група | 33 | 126,5 ± 3,0 | 2,8 ± 0,1 | 49 % |
| II група | 68 | 129,1 ± 1,6 | 2,4 ± 0,1 | 67 % |
| III група | 61 | 137,5 ±3,0* | 2,2 ± 0,2** | 85 % |
Примітка: * р- < 0,02, ** р- < 0,01 в порівнянні з I групою
Електрична гетерогенність міокарду, як обов'язкова умова виникнення ФП, не у всіх випадках відповідає клінічному перебігу аритмії. Маса тканини є важливою обставиною, яка визначає простір для виникнення ділянки рециркуляції.
Вивчення внутрішньосерцевої і центральної гемодинаміки при різних формах ФП дали можливість провести чітку паралель між вираженістю структурних змін міокарду і частотою, тяжкістю нападів ФП. Найбільш ранніми ознаками початкової поразки міокарду при пароксизмальній ФП вважають помірну гіпертрофію стінок лівого шлуночку і дисфункцію діастоли лівого шлуночку, основними критеріями якої є зменшення фракції викиду (ФВ) і збільшення індексу лівого передсердя.
Нами було проведено зіставлення показників ЕКГ високого підсилення та показників ехокардіографії (ЕХОКГ) у обстежених хворих. Аналіз FIP і RMS 20 проводився залежно від величин лівого передсердя, фракції викиду і кінцево-діастолічного об'єму лівого шлуночку, а також від стану його діастоличної функції (табл. 5). Були отримані наступні результати: показники FIPдостовірно відрізнялися у хворих тих, що мають невеликий розмір ЛП (< 3,5 см) і у хворих з ЛП від 4,0 до 4,5 см, і більше 4,5 см. Різниця в тривалості FIP у них складала відповідно 7,4 % (127,0 ± 2,4 мс проти 118,3 ± 3,2 мс відповідно, р< 0,05) і 10,6 % (130,8 ± 3,5 мс проти 118,3 ± 3,2 мс відповідно, р< 0,02). Проте, аналіз RMS 20 показав незалежність цього показника від розмірів лівого передсердя (різниця у відповідних групах склала 1%). Таким чином, нами був встановлений достовірний взаємозв'язок між тривалістю FIP і об'ємом лівого передсердя. Аналогічна кореляція між тривалість FIP і об'ємом лівого передсердя була встановлена Turitto G. У 1994 році, Буланової Н.А. в 1998 році, Простакової Т.С. в 1999 році.
Таблиця 5
Порівняльний аналіз показників ЕКГ високого підсилення та параметрів ЕХОКГ
| Групи | n | Показники | |
| F i P (мc) | RMS 20(мкB ) | ||
| ЛП < 3,5 см | 35 | 118,3 ± 3,2 | 2,7 ± 0,4 |
| ЛП = 3,5 – 4,0 см | 40 | 121,6 ± 4,1 | 2,5 ± 0,3 |
| ЛП = 4,0 – 4,5 см | 57 | 127,0 ± 2,4* | 2,6 ± 0,1 |
| ЛП > 4,5 см | 30 | 130,8 ± 3,5** | 2,6 ± 0,3 |
| ФВ > 55 % | 76 | 122,6 ± 2,2 | 2,9 ± 0,2 |
| ФВ = 46-55 % | 54 | 126,0 ± 2,3 | 2,7 ± 0,3 |
| ФВ = 40- 46 % | 32 | 136,5 ± 4,4# | 1,5 ± 0,4 |
| КДО > 160 (мл) | 15 | 134,0 ±3,6# | 2,5 ± 0,3 |
| КДО 159-120(мл) | 25 | 127,2 ±3,2 | 2,6 ± 0,2 |
| КДО < 120 (мл) | 57 | 121,1 ± 2,6 | 2,8 ± 0,2 |
| Наявність ДДЛШ | 58 | 128,4 ± 2,1 | 2,6 ± 0,1 |
| Без ДДЛШ | 36 | 123,7 ± 3,2 | 2,4 ± 0,2 |
Примітка: * - р < 0,05; ** - р < 0,02 – вірогідність у порівнянні з хворими, які мають ЛП < 3,5 см; # - р < 0,01 – вірогідність у порівнянні з хворими, які мають КДО < 120 мл, ФВ > 55 %
При вивченні впливу стану внутрішньосерцевої гемодинаміки на показники ЕКГ високого підсилення ми отримали наступні результати:
- встановлений достовірний взаємозв'язок між тривалістю FIP, амплітудою RMS 20 і показником фракції викиду. Так, у хворих з низькою (менше 46 %) ФВ в порівнянні з хворими, не що мають ознак систолічної дисфункції лівого шлуночку (ФВ > 55 %) тривалість FIP була більша на 12 % (136,5 ± 4,4 мс проти 122,6 ± 2,2 мс відповідно, р < 0,01), а амплітуда фільтрованої хвилі Р нижче на 49 % (1,5 ± 0,4 мкВ проти 2,9 ± 0,2 мкВ відповідно, р< 0,05).