Численні кореляційні зв'язки етологічних ознак, показників ФЗД, гіпофізарних і периферичних гормонів свідчили про їх функціональну інтеграцію в механізмах психосоматичних і адаптаційних реакцій. Виявлені кореляційні зв'язки кортизолу з ознаками депресії (r=-0,48;р<0,05), β–ендорфіну з ознаками тривоги (r=0,43; р<0,05), ФСГ і АКТГ з ознаками депресії (r=0,47; р<0,05, r=0,51; р<0,05,) ЛГ із вокалом (r=0,49; р<0,05), ПРЛ із маніпуляціями (r=0,54; р<0,01) та мімікою (r=-0,71; р<0,05), естрадіола з мімікою (r=-0,71; <0,05). Етологічні ознаки були маркерами нейроендокринних змін в організмі хворих на БА. Активація мімічного компоненту поведінки була пов′язана не тільки з участю серединих структур мозку: зворотний кореляційний зв'язок міміки з кортизолом (r=-0,52; р<0,05) і прямий кореляційний зв'язок жесту з кортизолом (r=0,64; р<0,05) і вокалу з кортизолом (r=0,62; р<0,05) свідчили про вплив основного периферичного гормону адаптації на прояви моторики і взаємовідношення каналів комунікацій в умовах плину основного захворювання. Підвищення активності мімічного каналу в періоді загострення БА як прояв харчової поведінки обумовлено виснаженням функціональної активності кори надниркових залоз у наслідок тривалого і багаторазового стресового подразнення.
З огляду на провідну роль стану регулюючих центрів у патогенезі психосоматичних реакцій і системний характер виявлених змін за типом стресової реакції при загостреннях БА, нами запропоновано включення метаболічної антистресової терапії препаратом Магне-В6 у стандартний комплекс лікування загострення БА. В основній групі, що одержувала препарат Магне-В6 на тлі стандартної терапії, вірогідно зменшувалися скарги астено-невротичного характеру (р<0,05). Динаміка показників ФЗД характеризувалася нормалізацією як об'ємних, так і швидкісних параметрів в основній групі, тоді як у групі порівняння ПШВ, МОШ50, МОШ75 залишалися вірогідно зниженимі після курсу терапії (р<0,05). Динаміка етологічніх особливостей відрізнялася в основній групі достовірним зниженням активності мімічного і позного каналів (р<0,05) і зростанням активності жестового каналу і вокалу (р<0,05), що свідчило про вихід із загострення і зниження психоемоційної напруги. У групі порівняння дані зміни не носили вірогідного характеру. В основній групі відзначалося поліпшення психоемоційного стану у вигляді зниження проявів АП, тривоги, депресії, зміщеної активності й підвищення груминга та ДП (р<0,05). У групі порівняння спостерігалася тенденція до посилення ознак АП, тривоги, зміщеної активності, частота груминга практично не змінювалася в ході лікування, частота субмісії збільшувалася (р<0,05). Таким чином, використання тільки стандартної терапії несприяло виходу зі стресу у дітей з БА.
Динаміка біоелектричної активності головного мозку тільки в основній групі мала позитивну спрямованість, що виражалася в тенденції до стабілізації базового ритму.
В основній групі відзначено позитивний вплив призначеної терапії на показаники клітинного імунітету (зростання абсолютної кількості СD4, СD8, СD16). Дані зміни були обумовлені позитивним впливом на нейроендокринні фактори, функціонально тісно пов΄язані з компонентами імуної системи.
Динаміка реакцій адаптації в основній групі відображала зниження стресового стану у дітей, хворих на БА. За даними лейкоцитарних формул крові відзначалося зниження напруження адаптаційних реакцій, зменшення відсотку патологічних реакцій адаптації з повним зникненням реакцій стресу, тоді як у групі порівняння частота реакцій стресу зросла з 15,8% до16,7%, зменшувався ІА.
Змінення нейроендокринних показників у ході терапії було односпрямованим в обох групах, але більш вираженим в основній групі для центральних компонентів: зниження β-ендорфіну в основній групі до 0,24±0,02 нг/мл проти 0,39±0,13 нг/мл в групі порівняння і зниження АКТГ до11,60±3,28 пг/мл проти 15,59±3,99 пг/мл в групі порівняння. Збереження високого рівня β –ендорфіну у дітей групи порівняння відображало хронізацію стресового стану. В обох группах збільшувався рівень кортизолу (р<0,05).
Змінення стану гіпофізарно-гонадного комплексу в ході терапії виражалося у переважній динаміці центральних компонентів: зниженні ФСГ і ЛГ в обох групах (р<0,05), тенденції до підвищення рівня ПРЛ в основній групі, що трактувалося як підвищення адаптаційного потенціалу. При цьому, рівень ЛГ у групі порівняння залишався вірогідно високим у порівнянні з контролем, що свідчило про збереження стрес-реакції у даних дітей. Змінення рівня статевих стероїдів проявлялося тенденцією до зниження тестостерону і підвищення рівня естрадіолу, що не носило вірогідного характеру.
Ефективність проведеної терапії визначалася за даними катамнезу в амбулаторних умовах, у 20 дітей основної групи і 21 дитини групи порівняння, на підставі оцінки таких параметрів, як кратність загострень протягом 3-х і 6 місяців, кількість екстрених госпіталізацій, тривалість ремісії після виписки дітей зі стаціонару. В основній групі кількість загострень і зв'язаних з ними госпіталізацій було вірогідно нижче, ніж у групі порівняння (р<0,05, р<0,001). Середня тривалість ремісії в основній групі склала 2,12±0,2 місяців, тоді як у групі порівняння лише 1,38±0,17 місяців (р<0,01). В основній групі через 6 місяців після курсу антистресової терапії відзначалася стійкість досягнутих змін етологічних ознак з більш частими елементами грумингу і ДП, що мали позитивне комунікативне значення (р<0,05), у відмінності від етологічних ознак групи порівняння, у якій ми спостерігали високу частоту елементів АП, депресівного стану, проявів субмісії, тривоги і подальше зниження грумингу (р<0,05).
ВИСНОВКИ
В дисертації представлене теоретичне узагальнення і рішення актуальної наукової проблеми з вивчення клініко-етологічних та нейроендокринних особливостей, їх взаємовідносин у різні періоди перебігу БА у дітей. На підставі отриманих даних встановлено необхідність використовування комплексного підходу для підвищення ефективності стандартної терапії БА у дітей.
1. У дітей з бронхіальною астмою етологічні особливості характеризувалися неузгодженістю каналів комунікацій, що залежало від періоду захворювання, з головною типологією у вигляді АП з елементами субмісії, аутоАП, соматогенної депресії, частота проявів яких залежала від статі, ступеня тяжкості й періоду захворювання.
2. У дітей з бронхіальною астмою етологічні особливості відображали порушення комунікацій і наявність психоемоційної перенапруги, більш виражені в періоді загострення, що супроводжувалось збільшенням відсотка патологічних реакцій адаптації, депресією клітинної ланки імунологічної реактивності із зниженням СD3 (р<0,01), СD4 (р<0,001), СD8 (р<0,05), СD16 (р<0,001), які знаходились в тісних кореляційних взаємозв'язках з етологічними ознаками.
3. У дітей з бронхіальною астмою порушення активності гіпофізарно-надниркової ланки адаптації в періоді загострення носили стресіндукований характер з підвищенням гіпофізарного компоненту на тлі недостатньої реакції периферичного гормону адаптації, рівень якого знижувався при зростанні ступеня тяжкості, що свідчило про наявність регуляторного дисбалансу.
4. Змінення активності основних регулюючих і периферичних гормонів гіпофізарно-гонадной осі в періоді загострення носило стресіндукований характер і виражалося в підвищенні гіпофізарних гормонів (ЛГ, переважно у дівчаток, та ФСГ) на тлі недостатньої реакції периферичних гормонів адаптації (тестостерону – переважно у хлопчиків, естрадіолу – переважно у дівчаток) і ПРЛ, що свідчило про значну напруженість адаптаційних реакцій і зниження резервних можливостей органів-мішеней в умовах хронічної гіпоксії; зворотна динаміка гормональних компонентів у періоді ремісії захворювання свідчила про зниження проявів стресу у дітей.