"УкрСиббанк" структурує степені кредитного ризику, установлює граничні ризики по відношенню к кожному конкретному позичальнику, а також по категоріям позичальників, належних до визначеного сектору промисловості або географічному регіону. Такі ризики регулярно контролюються та переглядаються. Кредитний комітет банку встановлює ліміти кредитування для кожного окремого позичальника на підставі колегіального рішення. Кредитні ліміти передбачають обмеження по сумі та строку погашення кожної кредитної угоди, а також можуть включати обмеження по цільовому використанню кредитних коштів.
При структуруванні ризиків по кредитуванню корпоративних клієнтів, "УкрСиббанк" встановлює графіки погашення кредитів з урахуванням сезонності бізнесу позичальника та при необхідності отримує гарантії його зв'язаних структур, заключає угоди по забезпеченню відповідних кредитів, фіксує частки власних вкладень позичальників на усіх етапах реалізації кредитного проекту, вимогає перевод грошових потоків по угоді в банк та ін.
Для регіональних підрозділів "УкрСиббанку" встановлені обмеження по розміру кредитів, рішення про надання яких регіональний підрозділ приймає без затвердження у Головному банку. Ці обмеження встановлюються по відношенню до сум окремих кредитних договорів, загального обсягу кредитів, умов окремих програм кредитування.
Оскільки кредитна політика банку містить встановлення пріоритетності якості позичальника над якістю доступного забезпечення, рішення про надання кредиту базується, насамперед, на оцінці кредитоспроможності позичальника. "УкрСиббанк" віддає перевагу найбільш ліквідній формі забезпечення с максимальною вартістю повторної продажі, також банк бере до уваги регіональні фактори при визначенні вартості забезпечення. Банк проводить послідовну політику диверсифікації кредитного портфеля с метою зниження кредитних ризиків.
2.2. Модель оцінки кредитоспроможності позичальника
Функціонуюче підприємство з метою підвищення ефективності діяльності використовує окрім власних коштів і позикові. Одним із засобів залучення позикових коштів є отримання банківських кредитів – короткострокових і довгострокових. В процесі отримання кредитів виникає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальника з метою визначення як самої можливості надання кредиту, так і умов його надання.
Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів: оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позики і прогнозування платоспроможності позичальника на перспективу. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом. Кожний комерційний банк має сформулювати власну документально оформлену та затверджену правлінням банку методику оцінювання кредитоспроможності позичальника. Банки мають визначити ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу.
Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.
Національним банком України в «Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [4] розроблено методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має ураховуватися банками обов’язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.
Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід’ємною частиною його кредитної політики. В методиці слід сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить, насамперед, від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризикованість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.
Одним з підходів до аналізу кредитоспроможності позичальника – фізичної особи є системи кредитного скорингу, які базуються на бальній оцінці факторів кредитного ризику. Кредитний скоринг є різновидом загальнішого методу – рейтингових систем оцінювання кредитоспроможності позичальника, які досить популярні в міжнародній банківській практиці та враховують і кількісні, і якісні характеристики клієнта. Такі системи дозволяють визначити кредитоспроможність клієнта за допомогою синтезованого показника – рейтингу, вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, віднести позичальника до визначеного класу клієнтів за рівнем ризику.
Рейтингові системи оцінки передбачають насамперед вибір і обґрунтування системи показників та їх класифікацію за групами. Ці групи ранжуються залежно від їх значущості в оцінці кредитоспроможності клієнта з позицій банку. Тобто одні й ті самі показники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ризику з погляду різних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі надання короткострокового кредиту найважливіше значення мають показники ліквідності та фінансової стійкості, при довгостроковому кредитуванні - ефективності виробництва, прибутковості та рентабельності.
Рейтингова система оцінювання кредитоспроможності позичальника має розроблятися кожним банком індивідуально залежно від кредитної політики банку, стратегічних планів, маркетингових досліджень та загальних вимог до якості кредитів, які пропонуються центральним банком. Отже, рейтингові системи відбивають підхід конкретного банку до оцінювання якості кредитів і можуть значно відрізнятися від банку до банку. Так, клієнт, кредитоспроможність якого є занадто низькою для одного банку, може стати бажаним клієнтом в іншому банку.
у світовій банківській практиці розповсюдженим є метод оцінки кредитоспроможності, що отримав назву “скоринг”. Традиційно скорингом вважають математичну або статистичну модель, за допомогою якої на підставі кредитної історії “минулих” клієнтів, банк намагається визначити, наскільки велика вірогідність того, що окремий потенційний позичальник поверне кредит у обумовлений строк.
Техніка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економістом Д. Дюраном для відбору позичальників за споживчим кредитом.
Дюран відмічав, що виведена ним формула може допомогти кредитному робітнику легко і швидко оцінити якість звичайного претендента на позику.
Дюран виявив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою достовірністю визначити ступінь кредитного ризику при отриманні споживчої позики. Він використовував наступні коефіцієнти при нарахуванні балів:
1. Вік: 0,01 за кожний рік більше 20 років (максимум 0,30).
2. Стать: жіноча - 0,40; чоловіча - 0.
3. Строк проживання: 0,042 за кожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42).
4. Професія: 0,55 за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком, 0,16 - для інших професій.
5. Робота в галузі: 0,21 - підприємства загального користування, державні установи, банки та брокерські фірми.
6. Зайнятість: 0,059 за кожен рік праці на даному підприємстві (максимум 0,59).
7- 9. Фінансові показники: 0,45 за наявність банківського рахунку, 0,35 за володіння нерухомістю, 0,19 при наявності полісу по страхуванню життя.
Застосовуючи ці коефіцієнти, Дюран визначив межу, що розподіляє “гарних” та “поганих” позичальників - 1,25 бала. Клієнт, що отримав більше 1,25 балу, може бути віднесений до групи помірного ризику, а той, що отримав менше 1,25 балу, вважається небажаним для банку.
Залежно від задач скорингові системи поділяють на наступні групи:
- скоринг кредитної заявки (application scoring) - оцінка претендентів на отримання кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішення про можливість надання кредиту;
- скоринг поведінки (behavioral scoring) - оцінка вірогідності погашення вже виданих кредитів. Здійснюється з метою оцінки ризиків за вже виданими кредитами та прийняття превентивних заходів щодо зниження ризиків;
- скоринг погашення (collecting scoring) - оцінка можливості повного або часткового погашення кредиту позичальником при порушенні ним термінів погашення кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішень щодо погашення вже прострочених кредитів.
Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит в присутності клієнта. У французьких банках клієнт, запросивши позику і заповнивши спеціальну анкету, може отримати відповідь про можливість надання позики протягом декількох хвилин.
В Україні процес впровадження скорингового методу є лише на стадії зародження, поруч з тим існує багато проблем у банківській системі, які гальмують цей процес. Перш-за-все, бальна система аналізу повинна бути статистично чітко вивірена, потребує високого професіоналізму кредитних працівників банку, постійного оновлення інформації та методики оцінки. Українські банки стикаються з кадровою проблемою у сфері впровадження скорингових технологій, їм необхідно готувати кваліфікованих спеціалістів за допомогою проведення тренінгів та навчань з вивчення та запровадження досвіду іноземних банків. Крім того, ринок банківських послуг не до кінця готовий до впровадження таких методик, оскільки існує велика доля шахрайства, наприклад, у напрямку фальсифікації документів, що подаються на отримання кредиту. З цією проблемою потрібно боротись на глобальному державному рівні. Також необхідно міняти стереотипи українських банків щодо оцінки позичальника, оскільки міняється філософія видачі кредитів.