Національний банк може відмовити у державній реєстрації будь-якого комерційного банку у разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших установчих документів чинному законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожуватиме інтересам вкладників та кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної матеріально-технічної бази.
Рішення про відмову у реєстрації банку може бути оскаржене у судовому порядку.
На території України можуть відкриватись й відповідно проходити державну реєстрацію представництва іноземних банків.
Реєстрація представництв іноземних банків здійснюється Національним банком України. Для їх реєстрації подаються такі документи:
1. Клопотання про реєстрацію представництва за підписом уповноваженої особи, завіреним печаткою банку;
2. Витяг з банківського (торгівельного) реєстру про реєстрацію банку;
3. Положення про представництво в 4-х примірниках;
4. Довіреність керівникам представництва на здійснення представницьких функцій;
5. Свідоцтво про реєстрацію Представництва Міністерством зовнішньоекономічних зв"язків і торгівлі України;
6. Згода центрального банку на відкриття банком представництва на території України.
Зазначений перелік документів має бути оформлений у порядку, визначеному для документів щодо реєстрації комерційних банків за участю іноземного капіталу.
Для забезпечення діяльності предстваництво відкриває поточний рахунок в одному із банків. Банк, у якому відкрито поточний рахунок представництву, забов"язаний здійснювати контроль за дотриманням представництвом у своїй діяльності вимог чинного законодавства України та власного Положення.
Створення банків за участю іноземного капіталу
Перші представництва іноземних банків з'явилися в Україні на початку 1990-х. Активний прихід банків з іноземним капіталом відбувся у 1994 році — упродовж року в Україні розпочали свою діяльність 12 банків.
Початковий етап діяльності банків з іноземним капіталом в Україні характеризувався низкою обмежень, зокрема:
максимальний розмір частки Іноземного капіталу у загальному капіталі
банківського сектору не повинен перевищувати 15%;
максимальний розмір частки одного іноземного інвестора у банку обмежувався 35%;
створювати дочірні банки в Україні дозволялося лише "першокласним"
банкам-нерезидентам;
заборонялись інвестиції у банки з офшорних компаній;
регламентувався мінімальний розмір статутного фонду новоствореного
банку у разі істотної участі у ньому іноземного капіталу.
Тепер доступ іноземного капіталу на ринок банківських послуг дещо лібералізовано унаслідок скасування низки обмежень. Утім ця обставина не стала стимулом активізації приходу іноземних капіталів у банківський сектор України.
На 01.11.2007 року в Україні функціонувало 20 банків з іноземним капіталом, 7 з яких мали стовідсотковий іноземний капітал — АКБ "Райффазенбанк Україна" (Австрія), Сітібанк (Україна) (США), АБ "Крсді Свісс Фьорст Бостон (Україна)" (Швейцарія), "Креді Ліоне Україна" (Франція), "Банк Пекао Україна" (Польша), "ІНГ Банк Україна (Нідерланди), АКБ "ХФБ Банк Україна" (Австрія). Крім того, в Україні здійснюють діяльність банки, акціонерний капітал яких не є на всі 100% сформований нерезидентами, але вони є іноземними банківськими групами — AT "Кредит Банк (Україна) (Польща), "НРБ Україна", ЗАТ "Альфа-банк (Україна) та "Банк Петрокоммерц-Україна" (усі — Росія).
Частка іноземного капіталу в сукупному зареєстрованому статутному капіталі українських банків на 01.01.2004 року дорівнювала 11,4% (на 01.01.2003 року — 13,7%) (див. таблицю). На початку 2003 року частка банків з іноземним капіталом в обсязі сукупного кредитного портфеля банківської системи становила
Реальні обсяги іноземного капіталу у банківському секторі відхиляються від офіційних статистичних даних у більший бік, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банком з іноземним капіталом вважається топ, у якому частка капіталу, що належить нерезиденту, перевищує 10%-17,3% (станом на 01.01.2007-го — 16,7%), у регулятивному капіталі — 18,8% (на 01.01.2007-го - 19,7%), у загальних активах - 16,2% (на 01.01.2007 року -15,5%). Банки з іноземним капіталом мають кращу якість кредитного портфеля, ніж українські банки: 2,2% від загального обсягу наданих кредитів (у цілому по системі — 4,5%). Загальний обсяг іноземного капіталу у банківському секторі України на початку 2008 року становив 0,83 млрд. грн.
Таблиця.
Основні показники участі іноземного капіталу у банківському секторі України у 2006—2009 роках
| ПоказникиКількість діючих банків із них з іноземним капіталом у т.ч. зі 100-відсотковим іноземним капіталомЧастка іноземного капіталу у статутних фондах банків, % | 01.01.200615322 713,3 | 01.01.200715221 612,5 | 01.01.2008 31572013,7 | 01.01.2009158 19 711,4 |
Основна сфера, де активно працюють банки з іноземним капіталом в Україні, — обслуговування великих корпоративних клієнтів, у тому числі українських підрозділів західних компаній, фінансування експортоорієнтованих клієнтів. "Мікрофінансовий банк" досить активно позиціонує себе на ринку кредитів підприємцям. АБ "Креді Свісс Фьорст Бостон (Україна)" отримав статус урядового агента з виконання приватизації обленерго. Банки, що належать російським фінансово-промисловим групам, основну активність зосередили на підтримці бізнесових інтересів своїх груп.
Що стосується особливостей регіональної мережі філій та відділень банків з іноземним капіталом, то вона зумовлена економічною привабливістю регіонів — це Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Запоріжжя. Саме в цих регіонах виробляється близько двох третин ВВП і функціонують великі підприємства.
Донедавна банки з іноземним капіталом не дуже цікавилися роздрібним банківським бізнесом (за винятком хіба що AT "Кредит Банк (Україна)", який має досить широку філійну мережу ще з часів Західноукраїнського комерційного банку (ЗУКБ) і значний обсяг вкладів фізичних осіб). Втім нещодавно одразу кілька банків з іноземним капіталом заявили про свій вихід на ринок роздрібних банківських послуг і навіть у сегмент операцій з населенням. І такі заяви, як свідчить практика, небезпідставні — банки активно розпочали реалізацію стратегії розширення регіональних філійних мереж.
Підбиваючи підсумки викладеного, треба сказати, шо вплив іноземного капіталу у банківському секторі України останнім часом посилюється, проте його не можна оцінити як значний. Основними причинами цього є недостатня привабливість банківського сектору як об'єкта для іноземних інвестицій, висока ризикованість здійснення банківських операцій, до того ж у відносинах українських банків з клієнтами і персоналом присутні тіньові схеми співпраці (з "чорного" списку FATF Україну вилучили лише наприкінці лютого 2004 року).
Шляхи розвитку банків з іноземним капіталом в Україні
Одним із головних векторів, задекларованих у Стратегії розвитку України на 2006 - 2012 роки є підвищення ролі України у світі та інтеграція в співтовариство розвинутих країн [1]. Практичними завданнями, рішення яких буде сприяти досягненню намічених цілей розвитку, є відкриття національної банківської системи для міжнародного фінансового капіталу. Тому питання, пов'язані з лібералізацією доступу на фінансовий ринок України іноземного банківського капіталу, на теперішній час набувають особливої актуальності, оскільки прихід іноземних банків матиме неоднозначний вплив на кредитний ринок України й банківську систему в цілому.
За даними НБУ, станом на 1 січня 2006 року в Державному реєстрі банків України налічується 165 діючих банків; з них 23 - з іноземним капіталом, у тому числі 9 банків з 100% іноземним капіталом [2]. На думку фахівців, присутність в українській банківській системі іноземного капіталу в даний момент становить близько 23% [3]. Для порівняння, у Росії цей показник станом на 01.01.2006.дорівнює 11,15% [4].
З огляду на це, питання доцільності розширення присутності іноземного банківського капіталу є надзвичайно актуальним і гостро дискусійним.
Рівень присутності нерезидентів у банківській сфері визначається режимом їхнього допуску, що має широку градацію від режиму, адекватного місцевим кредитним організаціям, до повного протекціонізму й корелює не тільки з економічними потребами в іноземному капіталі, але й з факторами, які носять політичний характер. Як показує практика, різні види обмежень відносно іноземних інвесторів широко застосовуються в країнах з ринками, що розвиваються, однак мали місце й у групі розвинених країн, які підлеглі, насамперед, національним економічним інтересам.
Ефективними інструментами системи допуску іноземного капіталу в банківську сферу на базі захисних мір, що обмежують національні кредитні інститути від конкуренції з боку більших і сильних іноземних партнерів, є:
- дозвільний порядок установи організацій за участю іноземного капіталу;
- лімітування участі нерезидентів шляхом встановлення максимального порога контролю над сукупним банківським капіталом або активами;
- визначення доступних організаційно - правових форм присутності іноземних банків у країні, які найбільш адекватні з погляду поточних потреб розвитку національної банківської системи.
Розширення можливих напрямків і масштабів діяльності транснаціональних структур ставить розвиток національних банківських систем у залежність як від зовнішніх загальноекономічних потрясінь, так і від фінансового становища окремих транснаціональних «гравців». Така диспозиція, особливо, якщо мова йде про країни з ринками, що розвиваються, виправдує наявність обмежувальних мір і вимагає наявності адекватної системи банківського нагляду з боку національних органів, включаючи моніторинг іноземних банків і банківських груп, розширення спектра питань взаємодії даних органів з відповідними владними структурами інших країн.