Стратегический маркетинг (стр. 10 из 45)

Этими факторами являются:

1) количество и качество природных ресурсов;

2) количество и качество трудовых ресурсов; 3) объем основного капитала; 4) технология.

С другой стороны, рост зависит от факторов спроса, от обеспечения полного использования расширяющегося объема ресурсов и их распределения таким образом, чтобы получить максимальное количество полезной продукции.

В последние сто лет преобразования приобрели "взрывной" характер. Подсчитано, что с 1897 по 1997 год скорость передвижения возросла примерно в сто раз, мощность источников энергии в тысячу, мощность оружия в сто тысяч раз, скорость обработки информации в миллион раз.

Устойчиво получать высокие результаты и повышать эффективность производства на основе устоявшихся методов и традиционных источников невозможно. В таких ситуациях в хозяйственной деятельности неизбежно наступает застой, а в социальных процессах напряжение.

Наращивая экономический потенциал путем ввода в действие все новых и новых металлургических заводов, шахт, рудников, нефтяных скважин, работающих на апробированных технологиях, общество неизбежно переводит производство на принципы работы "самого на себя". В карьере добывается железная руда. После ее обогащения на обогатительной фабрике руда поступает в плавильную печь. Полученный металл идет на изготовление экскаваторов и другой машинной техники, работающих на карьере. С их помощью добывается руда... При таком подходе все большая часть производимого в течение года национального дохода будет возвращаться в производство в виде капиталовложений в расширяющееся хозяйство и расходоваться на поддержание окружающей среды в безопасном для жизни состоянии. Все меньше средств будет выделяться на социальное обустройство общества. На каком-то этапе возникает социальная заторможенность, индустрия благосостояния населения и социальная сфера окажутся слабо развитыми, а человеческий фактор неподготовленным к использованию достижений научно-технической революции, к работе в новых условиях. Все эти процессы наглядно проявились в нашей стране. Выйдя к середине 50-х годов на передовые позиции в мире по многим показателям, мы не смогли активно включиться во второй этап НТР, связанный с революцией в технологиях. В результате началось отставание в темпах роста производительности труда, падение фондоотдачи, ухудшение качественных характеристик производства и готовой продукции.

Современный тип экономического роста связан с изменением его источников, с переходом к преимущественно интенсивным факторам роста. Достижение высоких конечных результатов связывается не с притоком в производство дополнительных природных ресурсов, сырья, материалов, а с переводом его на трудосберегающие, фондосберегающие и материалосберегающие технологии. Решение этой задачи непосредственно связано с коренными преобразованиями в подготовке специалистов и квалифицированных кадров, с одной стороны, и более полным проникновением науки в производственную деятельность, с другой стороны. Последствием реализации этого направления станут структурные изменения во всем народнохозяйственном комплексе. Прежде всего изменяются пропорции между добывающими и перерабатывающи-ми отраслями промышленности, между двумя подразделениями общественного производства в пользу конечной продукции. Одновременно возрастает значение и удельный вес химической, нефтехимической, радиотехнической, электронной промышленности, средств связи, т.е. отраслей, обеспечивающих ускорение научно-технического прогресса. Например, наша страна производит стали больше, чем любая другая в мире. Вместе с тем, промышленность испытывает дефицит в специальных марках стали. На Западе отмечается резкое сокращение объема выпускаемого металла при непрерывном росте его качества. Мы же пытаемся и дальше наращивать объемы его производства. По числу дипломированных инженеров не знаем равных в мире, а по уровню производительности труда и использованию передовых технологий значительно отстаем от большинства развитых стран. В итоге продолжаем включаться в мировой рынок и международное разделение труда не готовой продукцией, а преимущественно сырьевыми ресурсами (нефть, газ, лес и т.д.) и отходами собственного производства (металлом, макулатура и т.д.).

В мире за последние 30-40 лет новое качество экономического роста было связано с усилением его социальной направленности. Рос приток средств в социальную сферу: на развитие образования, здравоохранение, науки, культуры, содержание нетрудоспособного населения. И как результат повышался жизненный уровень населения, росла продолжительность жизни человека. Мы же многое утеряли из достигнутого ранее.

Интенсификация хозяйственной деятельности отрицательно может влиять на окружающую сферу. Природа мстительна и за неразумные действия, она может наказывать человека. Отсюда с неизбежностью следуют выводы.

1. При разработке и внедрении новой техники необходимо тщательно учитывать ближайшие и отдаленные экологические последствия принимаемых решений.

2. При обосновании проектов, технико-экономических решений - включать затраты на природоохранные мероприятия.

3. Предпочтение отдавать замкнутым, безотходным технологиям.

4. Прогнозировать возможные изменения в качестве жизни человека, в его экономическом и нравственном поведении.

5. С переходом к многоукладной рыночной экономике, возникновением смешанных, совместных с иностранными фирмами предприятий учитывать возможные экологические последствия работы таких предприятий. Опыт учит, что такие фирмы в целях экономии средств на охрану окружающей среды и жесткого контроля за их деятельностью в своих странах не прочь вывести не совсем "чистые" производства за пределы метрополии.

2.2.4 Міжнародні технологічні альянси як елемент стратегії корпорацій в умовах поглиблення глобалізаційних процесів в світі

Міжнародне виробництво, світова торгівля, інвестиційні, фінансові послуги, нове інноваційне та інституціональне середовище, складають ―скелет‖ світового економічного простору, в якому транснаціональні корпорації (ТНК) є наймогутнішим агентом інтернаціоналізації суспільства, стають головними учасниками міжнародних зв’язків. «Транснаціональна корпорація» - корпорація, велика компанія (або об’єднання компаній різних країн), яка має зарубіжні активи (капітальні вкладення) та здійснює основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вона зареєстрована; найчастіше – в декількох країнах, де вона має мережу відділень, філій, підприємств; та суттєво впливає на деяку сферу економіки (або декілька сфер) в міжнародному масштабі.

Транснаціональний сектор економіки на початок ХХІ століття значно поширився. У 2004 р. 67 614 ТНК контролювали біля 900 тис. зарубіжних філій і дочірніх підрозділів. При цьому, на території промислово розвинутих країн розміщувалось біля 80% материнських компаній та 12% філій, у країнах, що розвиваються – відповідно 18,9% та 59,6%, у країнах Центральної та Східної Європи – 2,2% і 28,8%. Із 500 найбільших ТНК 85 контролюють 70% усіх закордонних інвестицій. Ці 500 корпорацій реалізують 80% усієї виробленої ТНК продукції електроніки та хімії, 95% фармацевтики, 76% продукції машинобудування. Основна частина ТНК розміщена в США, країнах ЄС та Японії. Обсяг виробленої продукції на підприємствах цих корпорацій щорічно перевищує 1 трлн. дол. США. На них працює 73 млн. співробітників, тобто кожен десятий зайнятий у світі (крім сільського господарства).

Виділяють наступні основні ознаки ТНК:

особливості реалізації: компанія реалізує значну частину своєї продукції за кордоном, що помітно впливає на світовий ринок;

особливості розміщення виробництва: в зарубіжних країнах знаходяться деякі дочірні підприємства та філії;

особливості прав власності: власники цієї компанії є резидентами (громадянами) різних країн.

Компанії достатньо мати принаймні одну з вищезгаданих ознак, щоб потрапити до категорії транснаціональних корпорацій. Деяким великим компаніям властиві всі три з цих ознак.

Найбільш важливою вважається перша ознака. Абсолютним лідером за цим критерієм є на сьогодні швейцарська компанія «Nestle», яка експортує біля 98% своєї продукції.

Можна виділити три основних етапи розвитку транснаціональних корпорацій:

1) на початку 20 ст. ТНК інвестували кошти насамперед в сировинні галузі слаборозвинених держав, а також створювали закупівельні та збутові підрозділи. Налагоджувати високотехнологічне промислове виробництво за кордоном тоді було невигідно. Суб’єктами транснаціоналізації виступали тоді звичайно об’єднання компаній розвинених країн (міжнародні картелі), які розділяли ринки збуту, проводили узгоджену цінову політику тощо;

2) другий етап умовно починається з середини 20 ст. та пов’язаний з посиленням ролі зарубіжних виробничих підрозділів, причому не тільки в країнах, що розвиваються, а й в високорозвинених. Виробничі закордонні відділення почали спеціалізуватися в основному на виробників тієї ж продукції, яка раніше вироблялась в «рідній» для ТНК країні. Поступово філії ТНК все більше переорієнтуються на обслуговування місцевого попиту

та на місцеві ринки. Якщо раніше на арені світового господарства діяли міжнародні картелі, то тепер виникають національні компанії, достатньо великі, щоб проводити самостійну зовнішньоекономічну стратегію. Саме в 1960х роках з’являється термін «транснаціональна корпорація». Швидке зростання чисельності та значення ТНК з 1960х років проходив під впливом науково-технічної революції.