Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
За наявності підстав, зазначених у ст. 18 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку.
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється законом;
- забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;
- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови банк не виконав протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова групам фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог; анти монопольного законодавства України.
Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою д Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.
Центральний банк України, є особливим центральним органом державного управління. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Крім того, Національний банк виконує такі функції:
- відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
- здійснює банківське регулювання та нагляд;
- веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
- організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері у межах своєї компетенції, визначеної законом.
Однак хоча банківська діяльність є досить визначеною , все ще існують всі підстави стверджувати зараз, що банківське законодавство України не може вважатись сформованим у повному обсязі - відповідати сучасним вимогам економічного розвитку. Нагальною потребою у контексті поглиблення економічних реформ залишається подальше вдосконалення банківського законодавства України у напряму його гармонізації з банківським законодавством провідних розвинених країн світу і, зокрема, ЄС. Правовою підставою для такої роботи є положення указів Президента України від 24 лютого 1998 р. “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами” і від 11 червня 1998 р. “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”.
Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом є основоположним документом, який визначає зобов’язання України щодо адаптації банківського законодавства України зі стандартами правового регулювання банківської діяльності в країнах ЄС. В цьому плані на сучасному етапі становлення банківського законодавства України і у найближчий час основними юридичними проблемами, що потребують нормативного врегулювання, є необхідність систематизованого підходу до визначення законодавчих стимулів для створення розвинутого ринку кредитних ресурсів, комплексної та внутрішньої структурованої системи нагляду за всією сукупністю фінансових посередників у частині здійснення ними банківських операцій, а також правових механізмів підвищення рівня капіталізації банків.
2. Банківська діяльність та банківські операції
Поняття банківської діяльності на сьогодні отримало своє легальне визначення у законодавстві України. Дефініція банківської діяльності, наведена у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-III (далі – Закон про банки) і характеризує точку зору законодавця щодо формального визначення цієї сфери людської діяльності. Оскільки легальні дефініції мають властивість часто змінюватися, ми до того як звернутися до визначень, наведених у чинному законодавстві, спробуємо виділити сутнісні характеристики банківської діяльності, якщо можна так сказати, в теоретичному, абстрагованому від конкретного законодавчого масиву, плані. Проаналізуємо феномен банківської діяльності, застосовуючи такі поняття, як: а) об'єкт, б) суб'єкт, в) зміст та г) мета.
Об'єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей — бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред'являються валютним законодавством (Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93).
Європейське банківське право, характеризуючи об'єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:
1. Вклади та інструменти розміщення капіталу ("збереження вартості") — безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.
2. Інструменти обігу ("передача вартості") — зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, "електронні гроші"), внутрішні (операції, що виконуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).
3. Боргові та гарантійні інструменти ("випередження вартості") — види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит — зобов'язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов'язання в силу підпису.
Отже, можна стверджувати, що діяльність виключно з фінансовими інструментами надає банківській діяльності специфічного характеру, який є типовим і виключним лише для фінансових установ.
Суб'єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, не обмежені законодавством у дії (правоздатності). Реалізація банківської діяльності значною мірою залежить від волевиявлення контрагентів банків, однак дії останніх є свого роду середовищем, в якому основним суб'єктом завжди виступає банк як спеціалізована установа.