Існують, інші мотиви активної участі соціологів у виборчих кампаніях. Перший із їх - затребуваність спеціаліста-соціолога з боку політичних партій і кандидатів. Справжньою піснею лунають запрошення соціологам, коли політик говорить: "Без Вас, Ваших досліджень ми практично не можемо ефективно організувати виборчу кампанію!". І це правда: як розробити нормальну виборчу програму, не опитавши населення округу? Як працювати над іміджем, якщо не знаєш, якому депутатові або якій партії населення віддає переваги? Як визначити необхідність подальшої участі в кампанії, не діставши від соціологів прогнозу щодо шансів кандидатів? Де, у яких ситуаціях соціолог може відчути таку свою причетність до розв'язання практичних проблем, коли до його думки прислухаються по-справжньому, реально враховуючи й утілюючи в життя його рекомендації? Саме в таких ситуаціях соціолог повною мірою розуміє, про що йдеться, коли твердять про практичну функцію соціології.Ще один важливий мотив, який зумовлює активну долю соціологів у виборчих кампаніях, - бажання реально довести компетентність соціолога й соціологічної організації, обгрунтувати надійність і практичну корисність її діяльності (зокрема в аспекті завоювання доброї ділової репутації, отримання всіляких замовлень від органів державного управління, підприємців тощо). Специфіка виборів є такою, що надійність і репрезентативність організації аналогічного опитування громадської думки негайно дістає (або не дістає) підтвердження під час підбиття підсумків виборів. І тоді стає очевидним: чи справді цій службі, соціологам, котрі її презентують, можна довіряти, звертаючись за надійною інформацією до їхніх досліджень. Звісно, у цьому випадку йдеться не про "голі" рейтинги, а про побудовані на підставі їх прогнози.
Одною найзагальніших наразі проблем, що викликає не лише постійні суперечки, а нерідко ще й необгрунтовані обвинувачення на адрес соціології та соціологів. Мова йде про взаємозв'язок діяльності соціологів і піарників. Проблема саме в цьому, що соціологія як наука, що вивчає громадську думку в процесі виборчих кампаній, і піар, головна позначка якого - керування громадською думкою, а нерідко маніпулювання нею, може ототожнювати або зовсім темна, або несумлінна людина (на жаль, цим вирізняються не тільки неосвічені люди, а й політики високого рангу).Функція соціолога в процесі організації виборчої кампанії: вимірювати певні рівні громадської думки й надавати відповідні результати у виборчий штаб партії або кандидата. До речі, саме тому заробітки соціологів на виборах геть зовсім незіставні з заробітками політтехнологів та інших піарників. Переважлива більшість українських соціологів сьогодення під час виборчих кампаній займаються саме дослідженнями.А проблема "соціолог або піарник" насправді актуальна. Річ у тому, що деякі українські соціологи неначе продовжують свою долю у виборчих кампаніях уже як фахівці, які розробляють і впроваджують конкретні виборчі технології. Інакше кажучи, виступають тепер як піарники. Адже навіть використання опитувань із застосуванням методики "push polls" (тобто "підштовхувального" опитування) - це вже не соціологія, а справжнісінький піар, що має на меті вплив на виборця.
Яким чином "боротися" проти участі соціологів у виборчих кампаніях на засідках піарників? Чи потрібно зазаради цього мобілізовувати соціологічну спільноту й Соціологічну асоціацію України? У цьому немає жодної споживи, бо й самі соціологи, котрі займаються цим, в аналогічних ситуаціях називають собі "політтехнологами" (як уже зазначалося, останнім сплачують, як мінімум, на порядок більше). Що ж до самої можливості участі соціологів у такій ролі у виборчій кампанії, те це їхнє право. Соціологи не "ганьблять психологію як науку, бо спеціалісти-психологи використовують відповідні методи й засоби під час тренінгів кандидатів, а філологію - за те, що її представники навчають кандидатів правильно (та ще й державною мовою) виступати перед виборцями. Отже, проблема полягає в тому, щоб чітко відокремлювати діяльність соціологів і піарників у процесі організації виборів, пояснювати широким колам громадськості, що соціологи отут займалися проведенням досліджень, а стосовно зусиль з "керування громадською думкою", це вже поза сферою їхньої діяльності.
У соціологів є два можливих варіанти розв'язання проблеми політичного маркетинги та його взаємозв'язку з соціологією: чи те віддати політичний маркетинг, маркетингові дослідження тощо в руки політологів, економістів або піарників, відмовившись від свого ключового, з огляду на практичну затребуваність соціальної науки, становища; чи те "очолити" рух, забезпечивши сучасній українській соціології першість серед інших соціально-гуманітарних наук у практичній діяльності з реформування суспільства.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Соціальний маркетинг наочно демонструє свої можливості для посилення ефективності змін у суспільстві. Оскільки це відносно новий підхід, лише деякі люди одержують спеціальну підготовку для занять соціальним маркетингом. Більшість фахівців у цій області мають досвід роботи в охороні здоров'я, утворенні, коштах масової комунікації, соціальній політиці й, у рідких випадках, у маркетингу. Всі вони зайнялися соціального маркетингом для того, щоб робити людям більше скоординовану, цілеспрямовану й ефективну допомогу в застосуванні нових навичок поводження. У міру розвитку програм соціального маркетингу, у цій області буде з'являтися усе більше досвідчених професіоналів.
У вітчизняній практиці підготовки й проведення передвиборних кампаній для оцінки станусуспільної думки дотепер використалися соціологічні методи й прийоми. Повну інформацію про потреби, мотиви й поводження електорату можуть дати маркетингові дослідження, засновані на сприйнятті виборця, як "покупця" специфічного "товару" - кандидата на виборну посаду. Необхідно вивчати, на які основні компоненти розкладається імідж політичного діяча в різних соціальних і вікових групах й як ці компоненти впливають на його рейтинг. Одержувані дані можуть бути використані для ефективної корекції іміджу в ході рекламної кампанії й при прогнозі рейтингу політика в різних соціальних групах.
ЛІТЕРАТУРА
1. Акімов Д.І. Концепція соціального маркетингу: проблеми обміну та технологізації управління соціальними процесами//Грані. – 2007.-№3, с.107-110
2. Андрєєв С.Н., Мельніченко Л.Н. «Основи некомерційного маркетингу» -М., 2000
3. Бурдье П. Соціологія політики – М., 1993
4. Морозова Е.Г . Політичний ринок та політичний маркетинг: концепції, методи, технології – М.; 1998
5. Полторак В.А. Політичний маркетинг. – Дніпропетровськ, 2001
6. http://www.nbuv.gov.ua/
7. http://www.espi.ru/
8. http://www.humanities.edu.ru/