Попит та пропозиція. Теорія рівноваги (стр. 2 из 2)

Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. Закон пропозиції, по суті, вимагає привести пропозицію у відповідність з існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ціною.

КРИВА ПРОПОЗИЦІЇ ТА ЇЇ ЗМІНИ

Точка А на кривій пропозиції ПП (рис. 3) показує більш високий рівень ціни Ц, який склався на ринку, і обсяг товарів Т, який також зріс. Точка В відбиває ситуацію, яка змінилася: зниження ціни до рівня Ц2, якому відповідає скорочення пропозиції до продажу товарів Т2. Отже, з рис. 29 видно, що пропозиція товарів має вигляд кривої з позитивним нахилом, що відображує залежність між двома змінними — ціною товару і його кількістю або обсягом для продажу на ринку.

Рис. 3. Крива пропозиції

Крива пропозиції, по суті, є ілюстрацією дії закону пропозиції, тобто за інших однакових умов, чим вища ціна товару, тим більше їх може бути вироблено і запропоновано до продажу на ринку. Рух кривої донизу від точки А до точки В означає зниження товарного обміну на ринках під впливом зниження цін на ці товари.

Еластичність пропозиції товарів характеризує відносні зміни цін товарів та кількості їх, запропонованої до продажу.

Інтенсивність цих змін неоднакова. Вона може показувати загальну сукупну еластичність пропозиції, стосуватися пропозиції одиничної еластичності (за якої 1 відсоток збільшення ціни товарів зумовлює збільшення на 1 відсоток пропозиції їх для продажу на ринку).

При нееластичній пропозиції збільшення ціни не має будь-якого впливу на збільшення кількості товарів, що пропонується до продажу.

Еластичність пропозиції сприяє встановленню так званої нормальної ціни рівноваги (тобто рівноважної ціни).

3. ДІАЛЕКТИКА ЗАЛЕЖНОСТІ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ. ТЕОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ РІВНОВАГИ

РІВНОВАЖНА ЦІНА

Політична економія, що обслуговувала адміністративно-командну систему, вважала, що ринкова економіка в умовах капіталізму має хаотичний характер розвитку.

Насправді ж ринкова економіка здатна до саморегулювання. Воно відбувається під впливом вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі співвідношення попиту і пропозиції.

Хоча в ринковій економіці можливі прорахунки, але по кожному товару встановлюється певний рівень ціни на основі рівноваги попиту і пропозиції. Діє система саморегулювання. У кожний певний момент виникає конкретна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить ефективна.

При встановленні такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного, витрати чинників виробництва — мінімального рівня. В результаті, як дотепно зауважує П. Самуельсон, людям, які люблять яблука, ніхто не пропонує апельсини, і навпаки.

ТЕОРІЯ РІВНОВАГИ Л. ВАЛЬРАСА

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834 - 1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва

Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв'язок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів — це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що грунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а і від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція — це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.

4. КОН'ЮНКТУРА РИНКУ. ТЕОРІЯ СПОЖИВЧОЇ ПОВЕДІНКИ

КОН'ЮНКТУРА РИНКУ

Кон'юнктура ринку характеризується визначеним у часі та просторі певним співвідношенням попиту і пропозиції, що формується як сукупність товарно-грошових пропорцій під впливом конкретної комбінації діючих чинників.

Визначальними показниками ринкової кон'юнктури є ціни, за якими продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги, їхні конкретні величини зазнають коливань відповідно до пануючих тенденцій у русі попиту та пропозиції.

Кон'юнктура може здійснюватись досить динамічно і характеризується різними станами.

Існує три основних якісних стани ринкової кон'юнктури: дефіцит товару, надлишок товару, ринкова рівновага.

Дефіцит товару характеризує певний стан кон'юнктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію при фіксованому рівні ціни. Дефіцитна кон'юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), а може мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати у системі як переважно ринкового, так і позаринкового регулювання економіки. Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворенні певного продукту і частіше пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушеннями циклічності виробництва, ціновими чинниками. Тривалого характеру дефіциту надає певна система господарювання. Так було в умовах адміністративно-командної економіки. Причини тут різні — відсутність конкуренції, монополізм державної власності тощо.

Другим станом кон'юнктури є надлишок товару на ринку. При цьому при певній ціні пропозиція товару перевищує попит на нього.

Як і у випадку з дефіцитною кон'юнктурою, надлишок товару на ринку може бути тимчасовим чи сталим. Сталий характер виявляється під час криз надвиробництва. Під час надлишку товарів посилюється конкуренція виробників.

Стан рівноваги між попитом і пропозицією задовольняє і продавців, і покупців. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон'юнктури неможливо зафіксувати на тривалий строк. Справа в тому, що чинники, які впливають на попит і пропозицію, досить рухомі, вони весь час змінюються. Можна назвати сотні причин зміни їх.

Від стану кон'юнктури залежить споживча поведінка людини.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ СПОЖИВЧОЇ ПОВЕДІНКИ

Споживча поведінка — це процес формування попиту споживачів на різноманітні товари і послуги, що визначає розвиток їх виробництва та споживання на ринку

Саме це визначення дає підстави для висновку, що не споживання підпорядковане виробництву, а навпаки — виробництво грунтується на споживанні.

Споживча поведінка людей обумовлена їхніми доходами. Людина керується при купівлі товарів і послуг розмірами доходів та уявленнями про ті блага, які задовольняють особисті потреби.

У теорії споживчої поведінки рівновагу в споживанні вивчають за допомогою термінів і графіків бюджетного обмеження і кривих байдужості (рис. 4).

Рис. 4. Крива байдужості

Бюджетне обмеження, споживчий або особистий бюджет — це грошовий доход споживача, в межах якого може бути визначений попит на матеріальні блага і послуги.

На рис. 4 показана альтернатива споживчого вибору між двома групами товарів — їжею та одягом. Лінія споживчого бюджету — це крива KM. Криві байдужості позначені пунктирними лініями А, Б, В, Г. Точка рівноваги в споживанні — Е, де крива байдужості В торкається з лінією бюджетного обмеження. Криві байдужості (їх ще називають кривими однакових можливостей) показують всі комбінації споживання їжі та одягу, які мають для споживача однакову сукупну корисність. Криві А і Б розташовані нижче кривої споживчого бюджету і свідчать про неповне споживання товарів цієї групи. Крива байдужості /^проходить за межами кривої бюджетного обмеження, тобто споживання на цьому рівні перевищує можливість доходу і особистого бюджету цього споживача.

Стан рівноваги бюджету і можливість споживання їжі та одягу досягається у точці перетину кривої байдужості В з бюджетною кривою KM. У точці Е можлива заміна одного товару іншим з урахуванням рівня цін на них.

Назва «крива байдужості» не означає, що споживач не хоче споживати товари, які знаходяться поза цією лінією (припустімо, через те, що вони не відповідають його особистим потребам і смакам). Споживач хотів би їх придбати, але він не може цього зробити через обмежений особистий доход. Інакше кажучи, причиною байдужості є брак платоспроможного попиту.

Існує правило споживчої поведінки. Сутність його полягає в тому, щоб кожна остання одиниця грошових витрат на придбання товару приносила однакову граничну або додаткову корисність.

Значення цього правила споживчої поведінки полягає в його логічній аргументації, що спирається на здоровий глузд. Це правило дає можливість вирішити завдання — розподіл того чи іншого обмеженого ресурсу між альтернативними сферами його використання. Переміщення ресурсів із сфери з низькою граничною корисністю у сферу з високим значенням цього показника здійснюватиметься до того часу, доки не буде досягнута точка рівноваги, що відповідає максимальній граничній корисності.