Іноді після операцій на органах черевної порожнини виникають так звані "стресові" виразки шлунку. Причини їх виникнення до теперішнього часу не є чітко встановленими. Є припущення, що в післяопераційному періоді у певних хворих різко збільшується кислотність та протеолітична активність шлункового соку. У відповідь на це, під дією гормональних механізмів проходить посилений викид АКТГ гіпофізом та глюкокортикоїдів корою наднирників. Ці гормониі призводять до безпосередньо до утворення в слизовій шлунку гострих стресових виразок. Кровотечі із стресових виразок відрізняються тяжким перебігом та високою летальністю.
У хворих із жовтяницею після оперативного втручання може виникнути так звана холемічна кровотеча, яка обумовлена дефіцитом вітаміну К. кровотеча може розвинутися і внаслідок інших причин порушення згортання крові [54].
Кровотечі у просвіт шлунково-кишкового тракту, пов’язані з поганим гемостазом, проявляють себе у першу добу і навітьв перші години після операції. Кровотечі визвані іншими причинами, можуть виникати і в більш пізні строки.
Діагностика післяопераційних кровотеч в просвіт шлунково-кишкового тракту порівняно проста. Виникнення у хворого після операції кривавої блювоти або рідкого чорного стулу дозволяє не тільки виявити характер ускладнення, а і оцінити кількісно, "на око" його вираженість [42].
За даними Панова Ф.І. (1999) найбільш інформативними діагностичними ознаками, що визначають показання до релапаротомії при післяопераційній кровотечі є зниження рівня гемоглобіну (84,9 г/л), гематокриту (0,27 л/л) і кількості еритроцитів (2,73х1012/л). високоінформативними виявилися показники гемодинаміки – частота пульсу (115 за 1 хв) і величина систолічного артеріального тиску (93,7 мм рт.ст.)
До вірогідних симптомів можна віднести: сухий обкладений язик, сухість у роті, блідість шкіри і слизових оболонок, збільшення ШОЕ, лейкоцитарний зсув формули крові вліво.
Менш інформативні – симптоми подразнення очеревини, напруження м’язів передньої черевної стінки, здуття живота.
Для визначення показань до релапаротомії при кровотечі в просвіт шлунково-кишкового тракту вирішальне значення має кількість втраченої крові, тяжкість стану хворого. Якщо крововтрата не велика, а стан пацієнта компенсований, показана консервативна терапія, спостереження в динаміці. При масивній крововтраті, різкому погіршенні загального стану хворого, падінні АТ, значному зниженні показників гемоглобіну, гематокриту, ОЦК необхідно провести екстрену релапаротомію [13, 14].
Хірургічна тактика при післяопераційній кровотечі в просвіт шлунково-кишкового тракту залежить від джерела кровотечі. Основною задачою в цих випадках є здійснення надійного гемостазу. При кровотечах з анастомозу після резекції шлунку, що зустрічаються найчастіше, в більшості випадків виконується резекція шлунку [15].
Кровотеча у вільну черевну порожнину може виникнути практично після любої операції на органах черева. В більшості випадків вона пов’язана з паганим або недостатнім лігуванням екстраорганних судин[23].Іноді ця кровотеча обумовлена пораненням печінки або селезінки, які не були помічені підчас операції.
Трапляється, що внаслідок пошкодження підшлункової залози або розвитку в ній некротичного процесу під дією панкреатичного соку, який виділяється в черевну порожнину, може наступити аррозія судини, яка розташована в даній області [57]. Кровотеча такої самої етиології може виникнути у просвіт шлунково-кишкового тракту.
Кровотеча у вільну черевну порожнину також, як і кровотеча у просвіт шлунково-кишкового тракту, виникають інколи внаслідок порушення згортання крові. Ці порушення часто є результатом дії сильного інфекційного агенту, або обумовлені наявністю запущеної форми злоякісного новоутворення [50, 57]. Порушення системи згортання та кровотечі, які виникають внаслідок цього, можуть бути викликані застосуванням різних лікарських препаратів (стероїди, декстрани, антикоагулянти) [50].
Кровотечі, які виникають у вільну черевну порожнину, деяі автори поділяють на ранні (1-2 доба після операції) та пізні (3-8 доба після операції) [23]. При ранніх кровотечах переважають ознаки гострої анемії, а при пізніх - симптоми обмеженого перитоніту [50]. Такий поділ здається не зовсім вірний. Більша частина кровотеч в черевну порожнину виникає в першу добу після операції [14]. В пізні строки мова може йти не про кровотечу, а про її наслідки, які можуть спричинити симптоматику обмеженого перитоніту (наприклад, загноєна гематома).
Діагностика кровотеч у вільну черевну порожнину при масивній крововтраті не становить особливо великої важкості. Різка слабкість, запаморочення, тошнота, блідість шкірних покривів, падіння тиску - всі ці ознаки примушують запідозрити у хворого наявність внутрішньої кровотечі.
Для визначення показань до релапаротомії, крім вказаних клінічних даних, певне значення має об’єм крові, який переливають хворому для компенсації постгеморагічної анемії [15]. Безумовними показаннями до релапаротомії при кровотечі необхідно вважати появу притуплення у відлогих місцях живота та початкових симптомів подразнення очеревини [28].
Основний зміст релапаротомії, виконаної з приводу кровотечі у вільну черевну порожнину, є в її зупинці. Якщо релапаротомія виконується у пізні строки, то вона спрямована на видалення наслідків кровотечі.
Кровотечі в плевральну порожнину та заочеревинний простір після операціях на органах черевної порожнини зустрічаються вкрай рідко. В літературі приводиться декілька випадків аррозивної кровотечі в заочеревинний простір. Автори повідомляють про п’ять випадків профузної кровотечі в плевральну порожнину, які виникли в результаті пошкодження аорти при розвитку неспроможності швів внутрішньогрудного езофагоєюноанастомозу. У всіх випадках масивна одномоментна крововтрата швидко призвела до смерті хворих. Слід зазначити, що такі ускладнення є казуїстичними.
1.5. Релапаротомії, виконані з інших причин.
Інколи приходиться виконувати релапаротомії через помилкове тлумачення операційних знахідок підчас першої операції. При цьому на першому місці тутстоїть помилково виконана аппендектомія. Обмежуючись видаленням хробаковидного відростку і не виконуючи гарної ревізії, можно пропустити перфорацію виразки, дивертикул Меккеля, інвагінацію, пухлину товстої кишки, піосальпінкс та інші захворювання [37, 38, 47]. В деяких випадках релапаротомія проводиться з приводу захворювань, виникнення яких важко пов’язати з першою операцією (наприклад, перфоративний аппендицит після екстирпації шлунку). Безумовно, при всіх цих випадках виникають значні діагностичні труднощі. У випадку помилково виконаної операції симптоми прогресуючого основного захворювання спотворюються операційною травмою. Клінічна картина іншого захворювання, що виникло в післяопераційному періоді і не пов’язане з операцією, утруднює хірургів тому, що вони в першу чергу думають про ускладнення першої операції [17, 19].
Іноді показання до релапаротомії ставляться помилково, і остання є непотрібною [14]. Нерідко після такого роду повторних втручаннях хворі гинуть. Деякі автори основною причиною летального наслідку вважають операційну травму, пов’язану з релапаротомією [55]. Але більшість авторів вважають, що смерть таких хворих настає внаслідок прогресування тих ускладнень, які "симулювали" клінічну картину так званих хірургічних ускладнень.
Із викладеноговище слідує,що діагностика ранніх ускладнень після операцій на органах черевної порожнини в цілому ряді випадків викликає серйозні труднощі. В основному це пов’язано з атиповістю клінічної картини, особливо, якщо мова йде про післяопераційний перитоніт, у розпізнанні якого нерідко допускаються помилки. В представленій літературі це питання висвітлено недостатньо. Відсутня систематизація варіантів атипового перебігу післяопераційного перитоніту. Також немає чіткої уяви про строки виникнення ранніх ускладнень, які потребують релапаротомії, що значно погіршує якість їх діагностики. Накінець, відсутні конкретні формулювання показань до релапаротомії при різних ускладненнях, які потребують виконання повторного хірургічного втручання.
Всі ці мало вивчені питання і були проаналізовані в даному дослідженні.
РОЗДІЛ 2. СТРОКИ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКИ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ РЕЛАПАРОТОМІЇ
2.1. Особливості клініки ускладнень, які потребують релапаротомії.
Клінічна картина ускладнень, які потребують релапаротомію, в багатьох випадках була атиповою. Найбільшого ступеню атиповість вказаних ускладнень виражена у хворих з розлитим післяопераційним перитонітом. Ведучою причиною, які призвели до його розвитку є неспроможність швів ушитої рани полого органу або анастомозу (68,6%). Це співпадає з данними інших авторів.
Було встановлено, що у більшої групи хворих з післяопераційним перитонітом були відсутні його “класичні” симптоми. Так у момент виникнення ускладнення лише 26,4% хворих болі в животі, які виникли, носили різкий, гострий характер. У 11,9% біль була відсутня, а у 61,7% вона виникала поступово, часто на фоні болю в області післяопераційної рани. Характерною рисою болі в животі була її постійність (у 77,9%). Частіше всього біль носив ниючий або невизначений характер (56,6%). Посилення болю при рухах було відзначене у 50,9% хворих. На початку розвитку ускладнення біль у більшості хворих був обмеженим і відповідав локалізації патологічного процесу. В подальшому, з прогресуванням перитоніту, він приймав більш розлитий характер.