Усе це можливо тому, що друковані видання автономні завдяки способу фіксації. Їх легко мати «при собі» і звертатися до «витягу» інформації в зручний час, не заважаючи навколишнім, і в обставинах, що не дозволяють чи заважають слухати чи радіо дивитися телепередачі (у потязі, метро, автобусі, літаку і т.д.). Правда, можна використовувати переносної і постачений навушниками чи радіоприймач телевізор (у тому числі плеєр), але в цьому випадку виникають додаткові труднощі й обмеження (треба носити із собою техніку, можливі перешкоди і заборони, екранування, трансляція не цікавлячої передачі і т.д.). При цьому читання тексту і сприйняття образотворчого друкованого матеріалу проходить відповідно до бажання вибірково, у тім порядку, темпі і ритмі, що встановлює сам читач. Він може звертатися до тому самому добутку кілька разів, зберігати потрібне, підкреслювати, робити позначки на полях (маргіналії) і т.д. і т. п. Усе це визначає безліч ступенів волі при контакті з друкованими виданнями, що робить їх на доступний для огляду період незамінними і важливими носіями масової інформації.
Однак і в печатки є властивості, по яких вона програє іншим засобам комунікації. Якщо телебачення й особливе радіо здатні передавати інформацію практично безупинно і найвищою мірою оперативно, то печатка самою технологією приречена на дискретність випуску номерів і книг. В даний час частота випуску друкованої періодики коливається від щоденного (газета) до щорічного (альманах). Звичайно, можна робити випуски газет, особливо з екстреною інформацією, і кілька разів у добу (так часто случалося в умовах нерозвиненості аудіовізуальних засобів комунікацій), але це сполучено з труднощями печатки і доставки, і тому з повсюдним поширенням радіо і телебачення така практика майже припинилася.
Таким чином, преса програє в оперативності інформування. Адже неможливо уникнути значного розриву в часі між підготовкою номера, друкуванням тиражу, доставкою й одержанням його «споживачем». Це особливо стосується преси, розповсюджуваної по всій країні. Хоча багато видань друкуються на місцях (з отриманих по фототелеграфі оригіналів) практично одночасно з друкуванням їх в основному місці видання, проте, у зв'язку з різницею в годинних поясах між різними регіонами країни і необхідністю часу на доставку значна частина аудиторії одержує загальнонаціональні газети набагато пізніше місцевих, а часом і на втор-третій день.
Не можна не враховувати також, що печатка доступна тільки грамотній людині, що розташовує досить розвитими навичками читання, що дозволяють використовувати всі переваги цього комунікативного засобу: високий і в зв'язку з розвитком радіо і телебачення всі рівень, що підвищується, аналітичності і коментованості інформації; організованість газетних і журнальних добірок і сторінок по особливим «правилах»; систему підбору шрифтів, розміщення матеріалів по їхній значимості, різного роду виділення і т.д. Наприклад, відсутність навички переглядати видання по заголовками розташуванню матеріалів, визначаючи в такий спосіб об'єкти і характер читання, значно ускладнює контакти читача з пресою й обмежує можливості оптимального використання періодики для одержання «необхідної і достатньої» інформації.
І позитивні, і негативні властивості печатки залежать від природи цього носія масової інформації. В умовах сусідства з радіо і телебаченням вони повинні максимально враховуватися журналістами, щоб можливо повно використовувати позитивні і мінімізувати негативні. Основа, на якій будується діяльність журналіста преси, припускає опору на специфіку: відносно рідкий вихід, що дозволяє і вимагає заглибленої аналітичності інформації; фіксованість на паперовому носії, що дає можливість різноманітити режим «зняття» інформації; можливість тривалого збереження і різних форм використання зафіксованої на папері інформації.
Підсистема печатки в структурі системи масової інформації – сама розвита і складається з величезної розмаїтості видів газет, щотижневиків, журналів, книг. Так на сьогодні в Україні зареєстровані і перереєстровані 17 тисяч 371 періодичне видання, 7 тисяч 406 з них – загальнодержавної, регіональної чи закордонної сфери поширення, 9 тисяч 965 місцевої сфери поширення. Переважна більшість друкованих періодичних видань з місцевою сферою поширення складають газети – 8 тисяч 403, журнали 1 тис. 562. Винятково україномовних видань зареєстровано 3 тис. 481 друкованих ЗМІ, винятково російськомовних – 2 тис. 364. У змішаному варіанті – по-українському і на інших мовах виходять 2 тис. 84 видання, по-російському і на інших мовах – 2 тис. 773 видання.
Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найбільш характерною його рисою є те, що носієм інформації в даному випадку виявляється тільки звук (включаючи і паузи). Радіозв'язок (використовує радіохвилі – ефірне віщання, здійснювана по проводах – провідне віщання) дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому одержання сигналу відбувається в момент передачі (чи – при передачі на дуже великі відстані – з невеликою затримкою). Звідси можливість такої оперативності радіомовлення, коли повідомлення надходить практично в момент здійснення події, чого неможливо в принципі домогтися в пресі.
Якщо спочатку радіо було здатно транслювати тільки мовні повідомлення, то в міру удосконалювання передавальної і приймаючої радіотехніки стала можливої передача звуку всіх типів – звучної мови, музики, шумів. Завдяки цьому радіо здатно створювати повнокровну звукову картину світу. Ще більш збагачують його технічні можливості запис і відтворення звуку в режимах «стерео» і «квадро», часто набагато збільшує здатність передавати «» звук, щомалює, при висвітленні подій, трансляції сценічної дії, музичних добутків. Винахід різних способів запису звуку дозволило широко використовувати можливості монтажу, відтворювати чи цілком «цитувати» давно минулі передачі, створювати «перемонтажні» добутки і т.д.
Характерним для радіо є вневізуальність – (лат. viceo «бачення»). На перший погляд це недолік радіо, насправді ж, складаючи глибоку основу специфіки радіо, вневізуальність дозволяє реалізувати можливості звуку в такій мірі, у якій не дозволяє зробити це телебачення. Журналісту радіо варто постійно пам'ятати, що печатка дає нерухоме зображення, телебачення – рухливе, а на радіо треба в максимальному ступені реалізувати можливість «чистого звуку».
Відсутність відеоряду представляє слухачам радіо дві групи можливостей сприйняття. Перша зв'язана з тим, що «чистий» звук сприймається більш повно і глибоко, оскільки слухач не відволікається від звучної мови, музики, голосів життя, «не поділяє» своєї уваги до звуку з тим, що його супроводжує. У цьому змісті існує велика різниця між прослуховуванням концерту класичної музики по радіо і «слуханням-баченням» його по телебаченню (адже в першому випадку ми сприймаємо вже «зроблене» добуток, а в другому – стаємо очевидцями того, «як робиться» добуток диригентом, оркестровими групами, окремими оркестрантами, і, крім того, спостерігаємо живу реакцію глядачевий зали і т.д.) Радіо як би відфільтровує звук від всіх інших компонентів ситуації, що неминуче несуть при зоровому сприйнятті інформацію, часто непотрібну і навіть небажану, і тим самим зосереджує сприйняття на ньому «самому по собі». Але «монополія» звуку, зрозуміло, обмежує можливості для аудиторії «побачити», як і ким створюється «звукова картина».
Друга група можливостей сприйняття, зв'язана з відсутністю відеоряду, – це активізація уяви слухачів, що дозволяє їм виявити свої здібності «фантазування» уявного образа. Радіотеатр, радіомемуари, читання художніх творів і передача літературно – музичних композицій не примушують слухача через вигляд актора сприймати чи Гамлета короля Ліра, а дозволяють створювати за допомогою музики і тексту своє бачення персонажа, що відповідає особистому характеру сприйняття художнього твору (хоча чи актор ведучий деяким чином «задає рамки» слухацької фантазії).
Однак особливості радіо визначають і деякі його негативні властивості. Радіомовлення у визначеному змісті примусово-передачу можна слухати лише в той час, коли вона йде в ефір, кубло в тім же порядку, темпі і ритмі, що задані в студії. Тому неможливо відкласти прослуховування на зручний час (і отут не завжди допоможе наявність магнітофона), робити це чи швидше повільніше, в обраному порядку, тим більше «переглядати», як це властиво контактам із друкованими текстами. Ці риси радіо змушують особливо уважно вивчати можливості тих чи інших шарів аудиторії і складати програми з максимальним обліком типових форм розподілу часу, характеру занять, психічного і фізичного стану слухачів у різні тимчасові відрізки. Відповідно підвищується роль огляду, що випереджає передачі, їхнього змісту (типу «спочатку новини коротенько») і внутрішньої будівлі, що враховує закономірності зосередження, переключення і відволікання уваги, а також, зрозуміло, більшої опори на переваги, інтереси, мотиви аудиторії при звертанні до інформації радіо.
Певним чином при контактах з радіо негативно позначається та обставина, що при сприйнятті передач задіяні тільки слухові рецептори, завдяки чому з'являється можливість сполучення зі слуханням передач багатьох інших справ і занять, де переважно зайняті руки і зір. У силу цього, з одного боку, розширюються можливості передачі масової інформації, тому що заповнюються недоступні для преси і телебачення «ніші» її сприйняття («радіозабезпечення» ранкового часу, часу в дорозі, організація функціонального радіо в трудовому процесі на підприємствах, наприклад, швейної чи годинної промисловості, радіо в житті домогосподарки, молодої матері і т.д.) при широкому поширенні легкодоступної і простій у звертанні радіотехніки, насамперед переносної транзисторної. Але, з іншого боку, при такім сполученні слухання радіопередач стає фоновим, що неминуче зв'язано з втратами інформації. Тому потрібно відповідна організація віщання з урахуванням розподілу уваги, що веде до необхідності повторів, акцентування істотного, збільшенню в програмах часу, відведеного для музики і розважальних кліпів.