Практика показує, що всякі, тим більше соціально-економічні перетворення повинні мати методологічне (теоретичне) обґрунтування, що визначає головні цілі, задачі та шляхи розвитку того або іншого соціально-економічного процесу або явища.
Моніторинг, в процесі проведення якого вирішуються соціально-економічні, організаційні права та екологічні задачі, може бути реальним механізмом регулювання аграрних відносин в процесі реформування агропромислового комплексу держави.
Необхідно розробити та реалізувати науково обґрунтовану концепцію, основними питаннями якої повинні бути такі:
- сутність моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи;
- формулювання цілі, задач та принципів моніторингу;
- обґрунтування методів та їх зміст;
- правове забезпечення;
- організаційне забезпечення;
- нормативне та інформаційне забезпечення моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи.
Земельні відносини є серцевиною аграрної політики, аграрних відносин зокрема й суспільно економічних взагалі. Тому слід земельні відносини реформувати та вдосконалювати таким чином, щоб радикально розв’язати питання економічних інтересів селянина-трудівника. Ці інтереси не можуть бути повною мірою враховані та реалізовані лише тоді, коли буде визнано та узаконено, що селянин є суб’єктом аграрних відносин і він має реальне право власності на землю та на інші засоби виробництва.
Якщо немає реального власника, то немає і справжнього інтересу, немає відповідальності й соціальної справедливості, немає впевненості у завтрашньому дні. Ось чому наближення працівника в сільському господарстві до власності на землю та інші засоби виробництва, тобто формування селянина-власника, треба розглядати як найважливіше завдання земельної аграрної реформи[37].
З огляду на роль та місце АПК у функціонуванні економіки України можна зробити висновок, що від рівня і стабілізації функціонування агропромислового комплексу значною мірою залежить стан розвитку економіки, рівень життя населення. Питання розвитку аграрного сектору економіки розглянуто в наукових розробках відомих вчених-економістів як П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Юрчишин, О.М. Онищенко, В.І. Пасхавер, В.Т. Андрійчук, М.Й. Малік, Б.Я. Панасик, В.Я. Амбросов та інші.
Основними причинами, які зумовили рідкий спад агропромислового виробництва та зниження його ефективності на макрорівні є недостатня обґрунтованість здійснення глибоких структурних реформ всіх галузей агропромислового комплексу країни, послаблення державного регулювання економіки та підтримки в перехідний період до ринкової економіки сільськогосподарських товаровиробників, відсутність прийнятних умов кредитування, порушення еквівалентності міжгалузевого обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, звуження внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення.
Підвищення обґрунтованості здійснення структурних змін в розрізі стратегічних напрямків аграрної реформи безумовно вимагає наявності системи моніторингу наслідків аграрних реформ як на рівні мікросередовища, так і на рівні мезо- та макросередовища.
На мікрорівні, до таких основних причин, необхідно віднести неврегульованість питань у більшості господарств щодо видачі майна в натурі, значні труднощі з переоформленням права власності на об’єкти першої групи основних засобів, невизначеністю з механізмами відведення земельних ділянок під майновими об’єктами , що отримують безкоштовно колишніми членами КСП в рахунок майнового паю, з механізмами розподілу земельних часток на землях під багаторічними насадженнями. Але найбільш актуальною проблемою сьогодення є все таки організації врегулювання майнових відносин власності, власно в колишніх реорганізованих КСП, до складу яких, з аналогічними проблемами, відноситься і сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Дружба” Приазовського району Запорізької області.
1.2 Законодавче та нормативне забезпечення реформування майнових відносин у сільськогосподарських підприємствах.
Перехід до ринкових відносин об'єктивно передбачає впровадження принципово нового механізму господарювання, в основі якого лежать відносини власності. В умовах ринкової економіки будь-який виробничий ресурс повинен мати власника, а кожен власник - економічний зиск від володіння власністю. Власник підприємства одержує від господарської діяльності прибуток, від використання землі та виробничих ресурсів (капіталу) - орендну плату, відсотки, від трудового ресурсу - заробітну плату. Крім того, реалізуючи свій економічний інтерес, власник здійснює регулювання економіки, передаючи свою частку власності ефективному господарю. Власника до цього спонукає можливість одержати додатковий дохід, а господаря - потреба в додаткових ресурсах. Все це сприяє економічному зростанню країни і веде до збагачення суспільства.
Саме економічні закони зумовили напрями аграрної реформи в Україні щодо побудови виробничих відносин на всіх рівнях господарювання і управління з урахуванням відносин власності. Оскільки власність є кінцевим результатом економічного інтересу, то бажання людини примножувати власність є початком такого інтересу. Тому для формування реальних, дійсних власників у сільському господарстві, в першу чергу необхідно подолати відчуження селянина від засобів виробництва і землі.[31]
Однією з передумов реформування відносин власності є визначення частки кожного колишнього члена КСП у майні підприємства. Це передбачено ще Законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, який встановлює загальний порядок визначення пайового фонду та індивідуальних майнових паїв. Так, у ст.9 цього Закону зазначається, що у разі виходу з підприємства громадянин має право на одержання майнового паю натурою, грішми або цінними паперами. Але через складну економічну ситуацію більшість КСП не мали такої змоги через відсутність наявних коштів та цінних паперів. Отже, основним видом активів, що можуть бути розподілені між колишніми членами КСП, є будівлі, споруди, сільськогосподарські машини і обладнання, незавершене будівництво та виробництво, основне стадо тварин, товарно-матеріальні цінності. На жаль, будівлі та споруди, які становлять значну частину пайового фонду колишнього КСП, важко поділити на окремі майнові паї та видати їх у натурі членам, які виходять із підприємства. Ідея передачі майна в спільну часткову власність на практиці є найбільш прийнятною. Однією з головних умов реструктуризації підприємства повинно бути збереження виробничого потенціалу і технологічної його цілісності та забезпечення балансу інтересів і прав усіх пайовиків. Для збереження цілісності підприємства майно може виділятися цілісним майновим комплексом усім членам або групам, що вийшли зі складу КСП і бажають спільно використовувати одержане майно.
Пропозиція спільного використання майна має під собою правове підґрунтя. Так, згідно із ст.7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" майно у підприємстві належить його членам на праві спільної часткової власності. Група пайовиків має право одержувати майнові паї єдиним майновим масивом на правах приватної власності, але у формі спільної часткової власності. Це не протирічить чинному законодавству України.
Володіння, користування, розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників. Принцип більшості голосів, як це було в КСП, при голосуванні тут не діє. Частки можуть бути рівними (земельні паї) і нерівними (майнові паї), але така умова не впливає на обсяг повноважень кожного із співвласників.[31]
Кожен співвласник відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає за зобов'язання, пов'язані з цим майном (ст.113 ЦК України). У випадку загибелі або пошкодження частини майна жоден із співвласників не втрачає права спільної власності, оскільки відбувається відповідне зменшення часток усіх співвласників. Кожен із співвласників має право здійснити відчуження своєї частки іншій особі, але при її продажі співвласники мають право привілейованої купівлі цієї частки за ціною її продажу.
Практика показала, що недостатньо лише знайти власника, необхідно сформувати господаря нового типу, який би мав підприємницькі здібності, володів відповідними знаннями, був здатний організувати ефективне виробництво і примножити залучену власність селян.
На здійснення всіх цих перетворень спрямований грудневий 1999 р. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Він створив адміністративно-правові умови для перетворення існуючих КСП у такі виробничі формування, які будуть життєздатними в ринковому середовищі, забезпечать збереження виробничого потенціалу та відповідний рівень існування сільського населення. Указом передбачено забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створенням на їхній основі приватних підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. Це право гарантоване частиною другою ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішенням загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.
Впровадження обов'язкового укладання договорів оренди з виплатою орендної плати формуваннями, що користуються земельними ділянками та майном покликане забезпечити селянину відчуття власника. На це спрямована також підтримка розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств. Розвиток нових форм господарських структур ринкового типу також має за мету формування ефективнішого мотиваційного механізму, поєднання інтересу селянина до праці з власністю на майно та землю.[31]