Смекни!
smekni.com

Стан та перспективи розвитку управлінського консультування на підприємствах України (стр. 10 из 16)

Розвиваючись, команда, на відміну від інших робочих груп, поступово змінює емоційну й інструментальну сфери, а саме: [91]

- адаптацію (з погляду ділової активності характеризується як етап взаємного інформування та аналізу завдань);

- групування і кооперацію (формування схем спілкування та інтергрупових норм, загальних для групи в цілому);

- нормування діяльності (розроблення принципів групової взаємодії і нормування сфери внутрішнього групової комунікації чи колективної діяльності);

- функціонування (характеризується досягненням групи вищого рівня соціально-психологічної зрілості, високого рівня підготовки, організаційною єдністю).

Для формування команд на підприємстві доцільно використовувати проблемно-цільовий підхід за участю консультантів. Зміст процесу включає поступовий розвиток процедур вирішення командних проблем з подальшим досягненням головного командного завдання. Але головна мета створення команди ― реалізація на підприємстві організаційно-економічних засад самостійного управління та вирішення проблем.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що вихідною ідеєю розроблення організаційно-економічного механізму консалтингового забезпечення підприємств є визначення економічних важелів та організаційних заходів і приведення їх в дію шляхом забезпечення трансферу знань на основі формування команд.

ВИСНОВКИ

1. Виходячи з теоретичних та методологічних досліджень, уточнено зміст поняття „консалтинг” як систематизованої сукупності знань з надання високоякісних консалтингових послуг консалтинговими компаніями підприємствам-замовникам на основі забезпечення трансферу нагромадженого професійними консультантами обсягу знань та досвіду підприємствам-замовникам. Доведено, що консалтинг є методом впровадження новітніх знань в економіку. Класифіковано консалтингові послуги за предметними та метрологічними характеристиками. Визначено, що в Україні немає загально визначеного класифікатора консалтингових послуг, а існуючі ― неповні та необ’єктивні, оскільки ґрунтуються тальки на поширених в державі видах консалтингової діяльності. Визначено розподіл консультантів за спеціалізацією, класифікаторами є дисциплінарна ознака, види організаційної діяльності та види проблем, які виникають у процесі діяльності підприємства. Установлено, що найбільший позитивний ефект в процесі трансферу знань досягається за умови комбінування навиків та вмінь як консультантів, що спеціалізуються в певній сфері, так і універсальних консультантів.

2. Виявлено, що інститут консультування набув свого розвитку у другій половині двадцятого століття, хоча передумови його виникнення беруть свій початок з часів створення наукових засад управління. Спостерігається зміна поглядів щодо конкурентних переваг, яка виражається в наданні переваги знанням над стандартним ресурсним забезпеченням. Розгляд знань в економічному контекст привів до появи поняття «економіки знань» як сукупності особливостей і тенденцій розвитку знань, та подальшого їх трансформування з нематеріальних активів на підприємстві в матеріальні і навпаки. На основі аналізу світової структури консалтингових послуг було виявлено, що головними постачальниками їх є найбільші консалтингові компанії, серед яких фірми «великої четвірки» та T.Kearney, Bain & Company, Booz-Allen & Hamilton, the Boston Consulting Group, McKinsey & Company, Mercer Management Consulting. Розглянуто структуру підприємств замовників консалтингових компаній.

3. Передумовами створення ринку консалтингових послуг в Україні визначено: створення професійних вітчизняних служб, які змогли б зменшити залежність країни від іноземних експертів; оптимальне пристосування ноу-хау в сфері управління до специфічних умов України саме місцевими професіоналами; обмежене використання іноземних фахівців, що дозволить зменшити вартість консультаційної частки багатьох проектів. Уточнено динаміку розвитку консалтингової діяльності в Україні у такій послідовності: 1990-1991 рр. ― „Прямування до відтворення”, 1992 р. ― „Асоціаційна цілісність”, 1994 р. ― „Іноземна експансія”, 1995-1997 рр. ― „Спеціалізація та інформатизація”, 1998-1999 рр. ― „Розширення спеціалізації”, 2000 р. ― „Конкурентоспроможність”, 2001р. ― „Селективність”, 2002 р. ― „Дублювання”, 2003 р. ― „Адаптація”. Виявлено, що методи надання консалтингових послуг натепер балансують між західними стандартами і вітчизняними методиками консалтингової діяльності; спостерігається тенденція впровадження та адаптації західних методик в процесі реалізації консалтингових проектів на вітчизняних підприємствах, що породжує дисбаланс, спричинений відмінністю економічних систем країн заходу та України. Виникає потреба в розробленні вітчизняних методик організації консалтингової діяльності

4. На основі дослідження теоретичних джерел щодо визначення поняття організаційно-економічного механізму встановлено, що під поняттям «організаційно-економічний механізм» слід розуміти сукупність економічних важелів та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення досягнення поставлених цілей суб’єктів взаємодії. Визначено організаційно-економічні передумови ефективної взаємодії консалтингової компанії та підприємств замовників; виявлено, що безпосередня взаємодія консалтингової компанії з підприємством-замовником розпочинається на етапі ― початку реалізації проекту, але умовою її здійснення є специфічна надбудова, що складається з комплексу відповідних рішень та дій, без яких комунікація консалтингової компанії з підприємством не відбувається. Визначено консалтингові компанії єдиним відкритим джерелом отримання знань підприємством. Виявлено, що процес взаємодії консалтингової компанії з підприємством замовником набуває нового значення і виражається у створенні нових знань, які сприяють підвищенню професіоналізму та компетенції працівників, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємства в цілому.

5. На основі проведеного аналізу визначено поняття організаційно-економічного механізму консалтингового забезпечення підприємств, під яким пропонується розуміти комплекс економічних важелів та організаційних заходів для формування системи організаційно-економічної взаємодії консалтингових компаній та підприємств- замовників, в основу яких покладено положення економіки знань. За дослідженням трансферу знань від консалтингової компанії до підприємства-замовника визначено, що ефективним заходом підвищення ефективності зазначеного процесу є створення команд.

Розділ 2 Дослідження процесу консалтингового забезпечення підприємств України

2.1. Аналіз тенденцій консалтингового забезпечення підприємств України

Український консалтинг як такий виникнув на терені незалежності України 1991 року під впливом процесів трансформації планової економіки в ринкову. В умовах інтеграційних процесів в світовій економіці питання, пов’язані з обслуговуванням бізнесу, набули вагомого значення для керівників підприємств, оскільки вони стикалися з іноземним інвестуванням, злиттям українських та іноземних капіталів, зміною внутрішньої структури та її перетворенням відповідно до світових стандартів. Проблеми українських підприємств такі ж різнопланові, як і західних, але наявність розвиненого ринку консалтингових послуг забезпечує їм швидкість та ефективність вирішення нагальних проблем підприємницької діяльності. На жаль, можна констатувати, що на сьогодні в Україні не існує сильних національних консалтингових фірм.

В Україні було зроблено три спроби дослідження ринку консалтингових послуг. Такі дослідження не тільки сприяли підвищенню рівня інформованості учасників ринку про спектр наданих консалтингових послуг, але й допомагали сформувати повноцінну конкурентоспроможну галузь професійних консультаційних послуг.

Перше дослідження провела Асоціація «Укрконсалтинг» 1995 р., яку фінансував Фонд "Євразія" за рахунок коштів, наданих Агентством з міжнародного розвитку США (USAІ). За результатами досліджень було видано брошуру "Консалтинг в Україні" [38], у якій висвітлено деякі теоретичні питання управлінського консультування і наведено характеристику діючих на українському ринку фірм, а також критерії їхнього добору. Однак не було зазначено жодної назви української консалтингової фірми, не було ні цифр об’єму виручки, ні приросту виторгу. Не було ніяких рейтингів.

Друга спроба [103] проводилася Агентством по розвитку підприємництва США (ADE USAІ) у травні 1999р. Дане дослідження проводилося серед 200 менеджмент-консалтингових фірм України. Серед них:

· 45% розташовані в Києві , 20% ― у великих містах і 35% ― у невеликих містах України;

· близько 5% ― менш 1 року, більш ніж 40% працюють від 1 року до 3 років, 21% ― від 3 до 5 років, 23% ― більш 5 років і 10% ― більш 8 років;

· 75% київських консалтингових компаній працюють з великими організаціями-клієнтами, 97% консалтингових компаній у середніх і невеликих містах працюють з малими організаціями-клієнтами.

Наприкінці даного дослідження приведені рекомендації з поліпшення якості наданих консалтингових послуг. У деяких регіональних агентствах по розвитку підприємництва були проведені маркетингові дослідження ринку консалтингових послуг, а саме думки й оцінки потенційних замовників.