Подальше формування і розвиток ринку похідних фінансових інструментів, залежить від того, наскільки ефективним є теоретично-методологічний і науково-практичний підхід щодо світового досвіду функціонування ринку деривативів. З огляду на це доцільним єдослідження найбільш придатного до впровадження досвіду зарубіжних країн на різних етапах становлення ринку похідних фінансових інструментів з урахуванням сучасної національної специфіки української економіки.
Переважна більшість наукових праць вітчизняних дослідників-економістів присвячена вивченню загальноекономічних питань міжнародних валютно-фінансових відносин, а сегмент похідних фінансових інструментів світового ринку як ефективний засіб входження України в світогосподарські відносини не розглядався.
В цілому в Україні існує дві позиції щодо державної політики в сфері зарубіжних портфельних інвестицій. Перша ґрунтується на тому, щоб дозволити вільне пересування фінансів через кордон України та відстоює принаймні рівність резидентів і нерезидентів, а то й надання певних пільг іноземним інвесторам. Друга позиція полягає у проведенні політики протекціонізму та обмеженні діяльності іноземного капіталу з огляду на потреби національної безпеки та загрозу економічних криз. Така подвійність підходу до державного регулювання іноземних інвестицій в Україні відображає методологічне протистояння лібералізму та кейнсіанського підходу.
Достатньою умовою для того щоб назвати опціонну угоду міжнародною є належність сторін до різних країн. Отже міжнародним ми можемо назвати такий опціонний контракт, який здійснюється між резидентом та нерезидентом. Опціон є міжнародним у тому випадку, якщо його покупка чи, навпаки, продаж призводить до зміни платіжного балансу країни. Звідси випливає, що іноземна валюта, у якій здійснюється розрахунок за опціон, не є ознакою його міжнародного характеру, а об'єктивним наслідком міжнародної опціонної угоди.
В Україні головною проблемою є пошук шляхів для подолання економічного занепаду. У цьому контексті міжнародний ринок капіталів виступає об’єктом особливої зацікавленості вітчизняних вчених-економістів, як можливе джерело ресурсів для фінансування економічного зростання. Зокрема, з такої ж точки зору розглядають деривативи.
Таким чином, ні опціони, ні ф’ючерси, ні інші похідні фінансові інструменти не можуть суттєво сприяти залученню іноземних капіталів особливо в умовах трансформаційного періоду, який характеризується несформованістью національного ринку цінних паперів, а тому не може виконувати свої функції, не спираючись на ефективний реальний сектор національної економіки.
На основі проведеного аналізу вченими зроблено висновок про те, що уряди країн з перехідною економікою і країни, що розвиваються, повинні ясно усвідомити, як використовуються похідні фінансові інструменти і яку дію вони можуть спричиняти на фінансові ринки, що лежать в їх основі.
Похідні фінансові інструменти можуть приносити беззаперечні вигоди цим країнам, в тому числі за рахунок хеджування доходів в сировинному секторі чи фінансових ризиків, пов’язаних з певними проектами. Разом з тим у випадку їх поспішного втілення вони можуть піддавати фінансові установи цих країн надмірному ризику.
Крім того, ці інструменти не можна вважати найкращим засобом розвитку місцевих фінансових ринків як місця мобілізації капіталів для потреб місцевих підприємств і економічного розвитку, так як значна частина засобів може втягуватися в спекулятивні інвестиції, що здійснюються в розрахунку на отримання високих прибутків від зміни курсів акцій та облігацій. Більше того, збитки від фінансових криз, пов’язаних з обігом деривативів, легше відшкодовуються в країнах з розвинутою ринковоюекономікою.
Базисним активом опціону може виступати не лише фінансовий інструмент, який дозволяє здійснити його фізичне виконання, а й деякі індикатори стану ринку.
Наприклад, різноманітні індекси, які виступають ключовим параметром ринкової вартості певної групи цінних паперів або інших фондових інструментів. Цей показник відображає як стан національного фондового ринку загалом, так і конкретного ринку цінних паперів, а також стан ринку цінних паперів декількох галузей або ринку окремої галузі, що заснований на цінах всіх або одноговидуцінних паперів.
Валютні опціони, подібно іншим видам опціонів, надають широкі можливості для інвестування. Однак це інвестування пов'язане з ризиком для інвесторів через коливання вартості закладених в їх основу параметрів. Так само, як опціони на фондові інструменти оцінюються з урахуванням цін на закладені в їх основу акції, валютні опціони оцінюються в залежності від курсу закладеної в їх основу іноземної валюти по відношенню до долара.
Аналогічно, ціни на крос-курсові опціони залежать від відношення вартості закладеної в опціон валюти до вартості валюти, якою торгують.
Прироботі з опціонами на іноземну валюту з розрахунком готівкою необхідно враховувати наступне:
· валютний опціон з розрахунком готівкою, який в день закінченнятерміну його дії виявляється «з грошима», виконується в цей день автоматично;
· ціна виконання валютних опціонів з розрахунком готівкою базується на котируваннях й розмірах попиту і пропозиції на суми на міжбанківському валютному ринку в конкретний час в день закінченнятерміну використання опціону.
Для ефективного управління ризиками по валютних опціонах необхідно враховувати особливості валютного ринку, оскільки валютний курс часто зазнає дії офіційних і неофіційних контрольних і регулятивних механізмів з боку уряду. Це спричиняє особливий ризик при торгівлі валютними опціонами, оскільки названі заходи спричиняють різку зміну курсу або сприяють встановленню курсу валюти, відмінного від ринкового. З іншого боку, валютні опціони відкривають широкі можливості для інвестування і хеджування ризиків інвесторів, що виникають внаслідок коливань валютного курсу.
Наведемоголовні характеристики опціонних контрактів, яким властиві специфічні ризики, що призводять до значних інвестиційних втрат внаслідок:
· непередбачуваних змін цін активу, коли їх розрахункова величина не покриває витрат за контрактом. Вихід – продаж опціону за більш високою ціною на вторинному ринку;
· несвоєчасного виконання процедури опціону в результаті накладання обмежень на термін виконання з боку райтерів – регулюючих органів фондового ринку;
· наявної різниці між граничною і розрахунковою цінами опціону при автоматичному виконанні опціонів (оперативні витрати перевищують прибуток від продажу по розрахунковій ціні).
Одним із складних способів зниження ризику є розрахункові індексні опціони, ціни на яких визначаються по цінах відкриття відповідних цінних паперів на фондовому ринку. В разі виконання розрахункових опціонів для цілей хеджування (страхування) структура інвестиційного портфелю повинна оптимально співпадати із структурою індексу, в противному випадку рівень ризику підвищується.
Валютний опціон має багато спільного із страхуванням: він є більш складною операцією ніж простий обмін валюти, а тому передбачає премію за ризик. Валютний опціон вимагає ретельного розрахунку і точних прогнозів динаміки валютних курсів. Використовується в трьох випадках:
1. В разі можливості сприятливих змін поточного обмінного курсу, що дає змогу отримати додатковий прибуток, який повинен перевищувати розмір сплаченої за опціон премії;
2. До цих опціонів вдаються компанії, що беруть участь в торгах, але не мають певної впевненості в отриманні контракту, тому вони страхують себе таким чином від валютного ризику;
3. Валютний опціон використовується для покриття тієї частки валюти, яка не знадобиться компаніям на терміновому фондовому ринку.
Валютні опціони також ефективно використовуються в умовах здійснення національним урядом політики плаваючого валютного курсу.
Всебічний аналіз найбільш поширеної моделі Блека-Шоулса для визначення цін опціонів (в 1972 р. вперше опублікували практичну теорію ціноутворення опціонів) показує, що вона базується на наступних принципах і має такі переваги:
· за її допомогою визначаються ймовірні значення ринкової вартості певних фінансових фондових показників опціонів;
· підраховується очікувана прибутковість по даному опціону;
· здійснюється дисконтування отриманого результату (прибутку) на величину супутніх витрат.
Головними перевагами моделі Блека-Шоулса є те, що вона базується на теорії волатильності ринків, яка може бути майбутньою, історичною, прогнозованою та сезонною і кількісно вимірює кожну з них. Крім цього, модель має ту перевагу, що в неї введений параметр, який характеризує ринковий контракт і називається коефіцієнтом хеджування – визначає швидкість ціни опціону в залежності від ринкової ціни (фактично це коефіцієнт еластичностіпремії від ринкової ціни). Його використання дозволяє оцінити потенційний ризик і уникнути ризики від несприятливих змін ринкових цін.
Сутність ринкової стратегії хеджування полягає в знаходженні точки перетину графіку будь-яких колл-опціонів з горизонтальною віссю, тобто в знаходженні точки зламу динаміки ціни страйк і ціни беззбитковості. Якщо ринкові ціни на інвестиції будуть нижчі від ціни страйк, то купівля колл-опціону є неприбутковою; і навпаки при перевищенні ринковими цінами оцінки (страйк+премія)опціон буде прибутковим і його поточна вартість буде збільшуватися прямо пропорційно до зміни ринкових цін. Важливо те, що у більшості випадків збиток по опціонах може бути істотно меншим від збитку, що виникає при прямій купівлі акцій.
В рамках ризикових стратегій хеджування використовується стратегія довгого колл-опціону «90/10», яка означає, що 10% інвестиційних засобів вкладаються в довгі колли, а 90%, що залишилися – в цінні папери грошового ринку. Ця стратегія забезпечує як високу віддачу від опціонів, так і обмежений ризик щодо цінних паперів. Дана стратегія використовується також для страхування валютних ризиків: експортери купують валютний колл, щоб застрахуватися від «сильної» валюти і одержати вигоди від підвищення курсу національної валюти. І навпаки, отримуючи колл із страйком імпортери страхуються від зниження її курсу, встановлюючи нижню межу і доларової вартості.