Сучасні аграрні відносини стан і проблеми розвитку в Україні (стр. 3 из 8)

Основними чинниками, які визначають попит на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, є:

● економічна політика держави;

● рівень науково-технічного розвитку;

● місцезнаходження земельної ділянки;

● придатність для ведення промислового чи житлового будівництва;

● якість інженерного облаштування території;

● життєвий рівень населення;

● демографічний стан регіону;

● рівень ділової активності у регіоні;

● кліматичні та екологічні умови в певному регіоні.

У зв'язку з постійним збільшенням чисельності населення попит на землю невпинно зростає, що призводить до зміщення ціни рівноваги з рівня r0 до r1 (рис. 2.4).

Рис. 2.4

Механізм функціонування ринку землі ґрунтується на попиті, пропозиції та ринкових цінах. Попит на землю – це платоспроможна потреба в ній, а пропозиція – прагнення землевласників продати свої земельні ділянки за певну ціну. Під впливом взаємодії попиту і пропозиції формуються ринкові ціни. Оскільки земля обмежена в просторі, сукупна пропозиція землі є абсолютно нееластичною, що зумовлює обмеженість впливу ринкового механізму на ціноутворення. Єдиним чинником, що визначає ціну землі, є попит. Попит на землю є похідним і залежить, насамперед, від ціни продукції, яка на ній виробляється.

2.2 Рента. Ціна землі як капіталізована рента

Земля виступає класичним і унікальним благом тривалого користування, ринкова вартість якого може бути визначена тільки через вартість її особливої послуги, тобто через ренту.

Слово «рента» походить від латинського «renddita» – те, що приносить прибуток. Цивільне законодавство України встановлює, що за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі [22, с. 235]. Таким чином, кодекс трактує ренту як орендний платіж, що суперечить положенням деяких нормативних актів. Так, Законом України «Про систему оподатковування» рентні платежі віднесені до загальнодержавних податків і зборів. У Законі України «Про оцінку земель» земельна рента (рентний дохід) визначена як дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки.

У науковій літературі приводиться багато дефініцій ренти, які засновані переважно на працях Д.Рікардо. Абсолютна, або чиста, економічна рента – це дохід, отриманий за допомогою будь-якого виробничого фактору, що характеризується цілком нееластичною пропозицією стосовно ціни. Такими факторами вважаються земля та інші природні ресурси, кількість яких строго обмежена. Диференціальна рента є наслідком використання ресурсів більш високих порядків у ситуації ранжирування їх за продуктивністю. Вона являє собою чистий дохід, що виникає у підприємств завдяки перевагам відносно природних умов і місцезнаходження (диференціальна рента І – її величина буде визначатися бонітетом фізико-хімічних властивостей ґрунту й кліматом місцевості) або продуктивнішого їхнього використання на базі кращої технічної оснащеності (диференціальна рента II). Тобто, монополія приватної власності породжує абсолютну земельну ренту, монополія господарства на зеті – диференціальну земельну ренту.

Класична природа ренти відносно землі добре досліджена в економічній теорії й у працях А. Маршала, К. Маркса, Р. Барра, А. Сміта, Дж. С. Моля та ш. Як відзначав Р. Барр, земельна рента – плата на користь фактора виробництва, пропозиція якого має недосконалу еластичність стосовно ціни, а це означає, що рента перестає бути феноменом, властивим тільки сільськогосподарській сфері. Земельна рента – один із прикладів існування економічних рент (або надлишків), які можуть випадати на долю будь-якого фактору виробництва, це «лише головний вид поширеного роду».

Прийнято вважати, що, незалежно від свого виду, рента виконує суспільну функцію з регулювання використання обмежених і рідких факторів виробництва. Земельна рента окреслює межу найбільш вигідного й ефективного вкладення інших факторів виробництва, забезпечуючи рівну цінність їхнього граничного продукту при будь-якому способі використання землі.

Виникнення ренти пов'язане з обмеженістю землі. «Відповідно до загальних законів пропозиції та попиту ніхто не сплачує ренти за користування повітрям і водою або яким-небудь іншим дарунком природи, що існує в необмеженій кількості». Земельна рента існує тощо, що земля не просто кількісно обмежена, а обмежена абсолютно, тобто таким чином, що суспільство не може ні в короткостроковому, ні в довгостроковому періодах запропонувати землі (земельних ділянок) більше, ніж її існує взагалі. «Рента це та частка продукту землі, що сплачується землевласникові за користування первісними й незруйнованими силами ґрунту». При цьому обмеженість є необхідною, але не достатньою умовою утворення ренти. Характер користування або володіння цими обмеженими благами повинен бути монопольним, що й призведе до того, що додатковий прибуток перетвориться на ренту.

Обмеженість землі може проявлятися в різних формах, що обумовлює різні форми ренти. Так, абсолютна рента є результатом абсолютного кількісного обмеження зеті як особливого блага. Це рента «рідкості», виникнення якої обумовлене тим, що земля не має зовнішньої альтернативної вартості й ніякий інший ресурс не зможе її замінити як фактор виробництва й розміщення. Утворення абсолютної ренти пов'язане з монополією приватної власності. Однак у транзитивній економіці поява абсолютної ренти пов'язана з монополією державної власності на землю. Логічно завершеною формою абсолютної ренти є монопольна рента. Всіма економічними школами виділяється ця категорія ренти. Вона ґрунтується на монопольній ціні, за якою продається продукт рідкої якості формуючи ренту ексклюзивної обмеженості або «рідкість рідкості». Її виникнення пов'язане з винятковою рідкістю невідтворюваних благ або умов їхнього створення. Так, всі власники землі одержують абсолютну ренту через чинність монополії приватної власності. Але ті з них, хто володіє унікальними ділянками землі, одержують монопольну ренту, оскільки можливості її використання ще більш рідкісні.

Земельні власники прекрасно поінформовані про якість приналежних ш земель, тощовесь надприбуток (над середнім прибутком орендаря) дістається їм у вигляді диференціальної ренти. Як справедливо відзначав А. Пезенті, «власник землі, …знаючи, що земля необхідна всім – для сільського господарства або промислового виробництва, – змусить бажаючих користуватися землею платити за неї орендну плату. І дійсно, в англійській мові слово «рента» означало спочатку оренду або орендну плату».

При аналізі ренти від землі необхідно враховувати принцип багатофункціональності використання земельної ділянки. Оскільки поточне використання землі не завжди є найкращим та найефективнішим, то щоб зберегти поточний спосіб використання землі, необхідно сплатити власникові землі трансферну ренту – різницю між найкращим і поточним функціональним використанням земельної ділянки. Трансферна рента може визначати вартість вигоди орендаря землі.

Як ми вже відзначали, диференціальна рента може бути пов'язана із продуктивною силою самої землі або являти собою дохід на капітал (у матеріально-речовинній формі), вкладений у землю. Орендар протягом установленого строку оренда прагне підвищити економічну родючість землі шляхом інтенсифікації виробництва або поліпшенням «інфраструктурної родючості». У сільському господарстві це збільшує вихід продукції з одиниці площі й підвищує ефективність додаткових капітальних затрат. Продаючи продукцію за ринковою ціною, фермер також одержує надприбуток, що випливає з вищої продуктивності додаткових вкладень капіталу в землю. Цей надприбуток до закінчення строку оренда привласнюється орендарем і служить для нього стимулом для нововведень, а при зміні характеру повноважень диференціальна рента другого виду привласнюється власником через його монопольне володіння. При переукладанні договору оренда на новий строк землевласник врахує, що його земля «облагороджена» додатковими капіталовкладеннями, стала продуктивнішою, та підвищить ставку орендної плати на величину додаткового надприбутку. У такий спосіб утвориться диференціальна рента другого виду.

При здійсненні земельних капіталовкладень необхідно враховувати певні особливості. Людина може впливати на родючість землі, але подібний вплив не безмежний. Рано або пізно настає час, коли додаткова віддача від додаткового вкладання праці й капіталу до землі скоротиться настільки, що перестане винагороджувати людину за її старанність. Стосовно до землі діє закон спадної віддачі або спадної прибутковості. Цей закон сформульований А.Маршалом у такий спосіб: «Кожне збільшення капіталу й праці, вкладених в обробку землі, породжує взагалі пропорційно менше збільшення кількості одержуваного продукту, якщо тільки зазначене збільшення не збіглося за часом із удосконаленням агротехніки».

З цих позицій досліджуються проблеми ренти в неокласичному напрямі економічної теорії. При цьому виділяють поняття економічної ренти як різниш між платою за послуги ресурсу й тією мінімальною кількістю коштів, які необхідно затратити, щоб спонукати власників ресурсу запропонувати його послуги на ринку. Економічна рента трактується як будь який прибуток, що відноситься до виробничих витрат та перевершує його альтернативну вартість. Цей прибуток можливий лише при фіксованій пропозиції ресурсу. Оскільки пропозиція землі нееластична, одержуваний від її використання прибуток називають чистою економічною рентою.