МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДО ЗАХИСТУ ДОПУСКАЄТЬСЯ
_____________ В.О.Єщенко
“___” ______________ 2009 р.
Дипломна робота
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»
з напряму 6.090101 «Агрономія»
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОЩУВАННЯ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО ПІСЛЯ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ ЗА МІНІМАЛІЗАЦІЇ ЗЯБЛЕВОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ В СІВОЗМІНІ
Науковий керівник – доцент Костогриз П.В.
Консультант з питаньохорони праці - доцент Березовський А.П.
Умань – 2009
Вступ
Розділ 1 Основний обробіток грунту, умови вирощування та врожайність ячменю ярового (огляд літератури)
1.1Агрофізичні показники ґрунту залежно від способів зяблевого обробітку
1.2 Формування врожаю ячменю ярого на фоні різних способів основного обробітку ґрунту
Розділ 2 Об’єкт досліджень
2.1 Ботанічна і біологічна характеристика ячменю ярого
2.2 Особливості сорту «Соборний»
3.1 Характеристика ґрунту
3.2 Погодні умови
3.3 Схема досліду
3.4 Агротехніка вирощування ячменю ярого в досліді
3.5 Методика проведених досліджень
Розділ 4 Результати досліджень
4.1Водний режим залежно від способів основного обробітку ґрунту
4.2 Щільність ґрунту
4.3 Забур’яненість посівів
4.4 Формування врожаю і продуктивність ярого ячменю залежно від способу основного обробітку ґрунту
4.4.1 Схожість насіння та густота стояння рослин
4.4.2 Урожайність ярого ячменю та елементи структури врожаю
Розділ 5 Економічна ефективність різних способів обробітку грунту під ячмінь
Розділ 6 Охорона праці при виконанні робіт по сівбі і збиранню урожаю ячменю ярого
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Стійке підвищення врожайності сільськогосподарських культур з одночасним зниженням собівартості рослинницької продукції можливе за умови розробки і впровадження прогресивних, науково обґрунтованих зональних систем землеробства, які б забезпечували підвищення родючості ґрунту. Одним із перспективних напрямів у вирішенні даної проблеми є розроблення ресурсозберігаючих, ґрунтозахисних систем обробітку ґрунту, які базуються на принципах мінімалізації і забезпечують його збереження і покращення, а також дають змогу заощадити енергетичні, трудові і матеріально-технічні ресурси.
Сучасне землеробство України перебуває на переході від інтенсивних великозатратних технологій вирощування сільськогосподарських культур до більш раціональних і менш енергоємних, за яких широко застосовують принципи мінімалізації технологічних операцій, упроваджують елементи біологічного землеробства з використанням на добриво соломи й іншої побічної продукції.
Погіршення в країні екологічних умов, посилення процесів деградації, проблеми з виробництвом безпечних для людини продуктів харчування породжують потребу змінити уставлену в Україні стратегію розвитку землеробства. Очевидно, що шлях подальшої інтенсифікації землеробства за допомогою техногенно-хімічних засобів і заходів – економічно нереальний і екологічно небезпечний. Водночас і орієнтація на органічне (біологічне) землеробство, розрекламоване в країнах Західної Європи, США, пов’язана з реальним господарським і економічним ризиком. У цих умовах доцільні вивчення й розробка нових екологічно безпечних, загальних, адаптованих до конкретних умов систем землеробства, які поєднували б у собі позитивні ознаки інтенсивного (промислового) й органічного (біологічного) землеробства [1].
Ячмінь ярий є чутливим до фізичного стану ґрунту, запасів доступної вологи в ґрунті, забур’яненості посівів, тощо. Тому вимоги до зяблевого обробітку ґрунту є високими. Згідно з існуючими рекомендаціями прийнято застосовувати в якості зяблевого обробітку ґрунту оранку на глибину 20 – 22 см. Проте, при цьому в більшості випадків не враховується тип ґрунту, погодні і кліматичні умови. У зв’язку з цим є необхідність обґрунтувати найбільш доцільний варіант зяблевого обробітку ґрунту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.
В останні роки в аграрному секторі все більше створюється фермерських господарств з невеликими посівними площами і вузькою спеціалізацією. Тому вивчення питання заміни полицевої оранки менш енергоємними способами основного обробітку ґрунту на сьогодні є актуальним.
Виявити найбільш раціональний спосіб основного обробітку ґрунту під ячмінь ярий було метою наших досліджень.
РОЗДІЛ 1
1.1 Агрофізичні показники ґрунту залежно від способів зяблевого обробітку
Одним з головних показників, що характеризує агрофізичні властивості ґрунту є щільність складення. В останній час увага дослідників привернута на пошуки найбільш оптимальних параметрів щільності для різних ґрунтів і культур. Оптимізацію щільності ґрунту перш за все треба розглядати з позиції задоволення культурних рослин водою і повітрям для нормального функціонування їхніх кореневих систем. Рослини однаково погано реагують як на надмірно пухке складення, так і на високу щільність. Дійовим фактором у створенні та регулюванні оптимальної щільності є механічний обробіток ґрунту.
Найбільша продуктивність більшості культур досягається при оптимальній щільності суглинкового та глинистого ґрунтів, яка коливається в межах 1,1-1,3 г/см3. Проте рівноважна щільність ґрунтів дещо вища цих значень: у сірих лісових важкосуглинкових – 1,35-1,40, у опідзоленого виораного чорнозему – 1,34-1,36, чорнозему типового і звичайного – 1,25-1,30 г/см3 [2].
М.Я. Бомба [3], зазначає, що рівноважна щільність темно-сірого лісового ґрунту величина змінна і перебуває у межах 1,25-1,35 г/см3. Оптимальна щільність має бути диференційована для окремих культур за глибиною орного шару: зверху розпушений до 2-7 см для ярих і озимих колосових, цукрових буряків, а для кукурудзи – 7-10 см з об’ємною масою 1,11-1,16 г/см3. Оптимальна щільність розпушеного (10-30 см) шару для озимої пшениці та ярого ячменю перебуває у межах 1,15-1,30 г/см3, для цукрових буряків і кукурудзи – 1,10-1,25 г/см3.
За даними Ю.І. Накльоки та В.О. Єщенка [4] при зменшенні глибини полицевої оранки щільність ґрунту в усіх частинах орного шару на час сівби мала тенденцію до підвищення, а в середині вегетації цей фактор полицевого обробітку уже не проявлявся. Зменшення глибини плоскорізного розпушування зумовлювало на початок вегетації незначне зростання щільності ґрунту лише в середній і нижній частині орного шару, а в середині вегетації ці зміни були уже зворотними, хоча в усі строки і в усіх варіантах абсолютні показники щільності залишались у межах оптимальних параметрів та похибки досліду.
В.М. Кільдюшкін, В.К. Бугаєвський та А.А. Романенко [5] при досліджені способів основного обробітку ґрунту під зернові культури в зернотравопросапній сівозміні визначили, що щільність ґрунту була значно нижчою при проведенні оранки на глибину 25-27 см порівняно з поверхневим обробітком на 6-8 см і становила відповідно 1,19-1,20 та 1,31-1,35 г/см3.
Є.І. Рябов [6] зазначає, що мінімальний обробіток ґрунту створює найбільш сприятливі умови для утворення рівноважної щільності в межах оптимальних величин. В окремі роки досліджень більш рихле складення ґрунту спостерігалось при нульовому обробітку порівняно з механічними обробітками.
М.Я.Бомба [7] зазначає, що рівноважна щільність темно-сірого лісового ґрунту величина змінна і перебуває у межах 1,25-1,35 г/см3. Оптимальна щільність має бути диференційована для окремих культур за глибиною орного шару: зверху розпушений до 2-7 см для ярих і озимих колосових, цукрових буряків, а для кукурудзи – 7-10 см з об’ємною масою 1,11-1,16 г/см3. Оптимальна щільність розпушеного (10-30 см) шару для озимої пшениці та ярого ячменю перебуває у межах 1,15-1,30 г/см3, для цукрових буряків і кукурудзи – 1,10-1,25 г/см3.
Як зазначають Н.І. Картамишев та А.А. Тарасов [8], мінімалізація обробітку ґрунту із залишенням рослинних решток на поверхні поля чи його поверхневому шарі, підвищуючи несучу здатність ґрунту, призупиняє техногенне переущільнення. Проте вона прийнятна тільки на ґрунтах з рівноважною щільністю близькою до оптимальної для польових культур. В противному разі неминуче переущільнення навіть при невисокому техногенному ущільненню.
Дослідження проведені А.Х. Куліковою та С.Е. Єрофеєвим [9] на вилугуваних чорноземах засвідчують, що оптимальну будову орного шару ґрунту при вирощуванні ярих зернових культур забезпечує оранка. Більш щільна будова орного шару ґрунту спостерігалась в разі застосування поверхневих та плоскорізних обробітків. Також відмічалось, що після проведення передпосівного обробітку ґрунту щільність його верхнього шару була практично однаковою, а в шарах нижче 10 см різниця була досить великою. Так, за умови застосування поверхневого обробітку в шарі 10-20 см щільність ґрунту складала 1,29, в шарі 20-30 см – 1,31 г/см3. За вмістом агрономічно цінної структури в орному шарі ґрунту різниці між варіантами досліду майже не спостерігалось.
Одним із прийомів регулювання структурного стану є обробіток ґрунту. Застосовуючи ті чи інші способи обробітку, виконуючи їх на різну глибину можна помітно впливати на структуру ґрунту.
Оптимальна умови для росту рослин створюються при наявності в ґрунті 65-70 % агрономічно цінних часточок розміром 0,25-10 мм [10].
Родючість ґрунту багато в чому визначається її структурним станом, і системи обробки ґрунту, що розробляються, для обробітку будь-якої культури повинні перш за все сприяти збереженню і відновленню в ній агрономічно цінних агрегатів розміром 0,25-10 мм. Одночасно вона повинна бути пористою, механічно пружною і водоміцною [11].