· задоволений попит;
· незадоволений попит;
· потенційні можливості продажу.
Аналіз задоволеного попиту базується на даних звітів про продаж товарів за добу, тиждень, місяць, рік (за наростаючим підсумком), на аналізі товарів підвищеного попиту, індивідуальних покупок і претензій покупців до асортименту товарів, що є в магазині (торговельній точці) [12].
3.2. Економічний інтерес на прикладі рекламної діяльності в Україні
В Україні серіали також ідуть у кращий ефірний час, але самі «картини з продовженням» зазвичай виготовлені найближчим сусідом, тобто Росією. Здавалося б, теми і проблеми, що порушуються в них, близькі й зрозумілі нам, принаймні прийнятніші, ніж в американському чи бразильському «милі».
Але ж і комерційні, а в нашій країні вони — найрейтинговіші, телеканали мають «стояти на варті» державної ідеології. Телебачення, як і раніше, виконує важливу виховну функцію, формуючи в аудиторії смаки й уподобання, допомагаючи молоді у виборі життєвого шляху. І нехай слова дещо пафосні, але від цього їхня суть анітрохи не змінюється. Звичайно, добре, що, спостерігаючи за подвигами російських «ментів», дальнобійників, лікарів «швидкої допомоги», юнаки і дівчата нерідко вибирають відповідні професії, але, безперечно, тільки яскраві приклади співвітчизників допоможуть пробудити в них національну свідомість, повагу і довіру до вітчизняних державних інституцій.
Найпростіший вихід — заборонити трансляцію зарубіжного телепродукту! Однак одразу постає проблема — чим заповнити місця, що звільнилися, в програмній сітці? Телевізійному каналу, який працює 24 години на добу, для заповнення свого ефіру потрібні 8736 годин продукту на рік. Він його або купує, або продукує. «Інтер», зокрема, вже не перший рік успішно створює «новини», документальні, публіцистичні, культурологічні, розважальні програми, ток-шоу. Проте з виробництвом кіно і серіалів усе набагато складніше. (От і виходить, що на сьогодні українське телебачення сидить «на голці» у зарубіжних продавців, переважно, як я вже говорив, з Росії.) Нині у прайм-таймі кожного каналу 3-4 лінійки серіального продукту по буднях. Таких днів у тижні, як відомо, 5. Тижнів на рік — 52. Помножмо 52 на 5 та на 3 лінійки і отримаємо 780 годин на рік на один загальнонаціональний канал. А якщо таких у нас 3, то виходить 2340 годин, які необхідно заповнювати продуктом, бажано виробленим в Україні.
Вартість виробництва однієї години коливається від 50 до 100 тис. доларів. Візьмемо середнє — 75 тисяч. Отже, тільки для одного каналу треба інвестувати 58, а для трьох — 175 мільйонів. Тоді як загальний рекламний прибуток усіх національних каналів і мереж — з якого, власне, годуються телеканали — торік, наприклад, становив, за різними оцінками, від 105 до 130 мільйонів доларів. Розраховувати тільки на те, що канали повинні самотужки інвестувати у власне виробництво, не можна. Ринок, звичайно, зростає, але поки що немає ресурсів, які дали б змогу виробити необхідну кількість ефірного продукту.
Бюджет телеканалу включає в себе витрати на створення різних форматів, технічне й технологічне обладнання, зарплату працівникам, податки, утримання каналу, виробництво новин тощо. Не треба бути математиком, щоб зрозуміти: каналу не вистачить коштів ще й на зйомки власних кінострічок, серіалів у потрібній кількості (говорю суто про загальнонаціональні електронні засоби масової інформації, бо в невеликих, регіональних ситуація ще невтішніша). Проте оскільки ефірний час треба чимось «закривати», доводиться купувати. Ціни ж на ринку продажу доволі високі. У Росії, наприклад, упродовж останніх двох років вартість «довгогральної» стрічки зросла у 2-3 рази, тож придбання двох її показів нині коштує в середньому 20 тисяч доларів за 1 серію.
В Україні торік спільними зусиллями було відзнято близько 70 (!!!) годин серіалів (тоді як потрібно 2300). У Росії — близько 2000 годин. Чи завжди було так? Ні. Сім років тому в наших країнах ситуація в кіно-, телевиробництві була однакова — ніяка. Що відбувається в сусідів? У?другій половині 90-х років ухвалено закон про державну підтримку кінематографії Російської Федерації, який, з одного боку, дає чітке визначення національного телекінопродукту, а з іншого — створює умови для подальшого успішного розвитку його виробництва [13]. У 2-х напрямах:
Перший. У статті 12 зазначалося: «Звільняються від податків на додану вартість обороти з реалізації кінопродукції... і обороти з реалізації прав на використання цієї кінопродукції. Звільняються від податку на додану вартість обороти з реалізації робіт і послуг з виробництва фільму, виробництва кінолітопису, тиражування фільму, прокату фільму та показу фільму». Ці пільги скасували за кілька років, але індустрію було вже побудовано. Крім того, інвестиція у виробництво, а також його спонсорство вважаються витратами компанії-інвестора або спонсора, а не йдуть з прибутку, як у нас тепер.
Другий: 0,2% витратної частини бюджету країни — через Міністерство культури, інші відомства — щорічно спрямовували на виробництво національних кіно-, телефільмів (при цьому частка державного фінансування виробництва не повинна перевищувати 70% бюджету фільму), які формували б ставлення громадськості до тих чи інших цінностей. Фактично на формування тієї самої державної ідеології.
Телекіногалузь у Росії почала працювати, «обросла» фахівцями, з’явилися серйозні компанії, передові технології, досвід. У результаті ця індустрія сьогодні непогано існує і за рахунок експорту, зокрема й до України. Крім того, сусіди демонструють нам вдалий приклад кооперації комерційних компаній і державних відомств. Наприклад, є ціла низка телекінопродуктів з пайовими інвестиціями Міністерства культури Російської Федерації та телевізійних каналів, компаній — виробників фільмів. При цьому з кожним роком частка приватних інвестицій зростає.
У нашій країні є творчий потенціал: велика кількість вітчизняних професіоналів у справі кіно- і серіального виробництва запитана в тій-таки Москві. Хоча багато хто хотів би залишитися на батьківщині. Когось вдається втримати — усе-таки щось знімаємо й самі. І навіть успішно експортуємо до Росії! Могли б знімати більше. Чесно кажучи, трохи прикро, коли російські компанії знімають свої серіали й кінострічки на території України. А з іншого боку, хоч якісь гроші залишаються в країні, оскільки в процесі зазвичай задіяні й наші актори та організації, що допомагають у кіновиробництві. До речі, кіно і серіали українського виробництва викликають інтерес: з нами активно співпрацюють російські інвестори, а вітчизняні хочуть, але не можуть. Законодавство робить це невигідним.
Складну ситуацію з виробництвом розуміють багато державних організацій, менеджери, в тому числі на рівні міністрів. У нинішній законодавчій ситуації немає можливості її розв’язати. Насправді індустрія може «годуватися» з кількох джерел, але треба, щоб для цього було створено умови. На старті — пільгові, хоча це й непопулярно, — щоб упродовж кількох років відбудувати зруйновану кіноіндустрію.
Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час відмінні від них. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб.
Колективний інтерес — це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Причому інтерес трудового колективу залежить від типу і форми власності. Скажімо, на приватнокапіталістичному підприємстві інтереси колективу і власника не співпадають.
Суспільний інтерес — це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. В класовому суспільстві держава виражає інтерес панівного класу.
Поява категорії "національні економічні інтереси" (національні інтереси в економічній сфері) пов'язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об'єктивний чинник, національні економічні інтереси є водночас категорією економічної теорії і політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.
В цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забезпечення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2. Бове К.Л., Аренс У.Ф. Современная реклама: Пер.с англ..- Тольятти: Изд. дом "ДОВГАНЬ", 1995.- 704 с.
3. Дайновский Ю.А. 505 приемов бизнеса: Маркетинг, менеджмент, реклама, торговля, производство, налоги, стимулирование труда: Науково-популярне видання: .- К.: А.С.К., 1998.- 272 c.
4. Денисон Д., Тоби Л. Учебник по рекламе: Как стать известным, не тратя денег на рекламу.- Минск: Современное слово, 1997.- 320 c.
5. Дяченко Т.О. Реклама: минуле,сучасне,майбутнє // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 5.- C.86-89.
6. Картер Г. Эффективная реклама: Путеводитель для малого бизнеса: англ.- К.: Сирин; Либра, 1998.- 204 c.
7. Когутяк Ю.І. Управління рекламною діяльністю на сучасному етапі: сутність та специфіка // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 1.- C.130-135.
8. Котлер Ф. Основы маркетинга: Краткий курс: Навчальне видання: англ.- М.: Вильямс, 2005.- 656 c.
9. Левешко Р.Н. Анализ эффективности рекламы: Навчальне видання.- К.: ВИРА-Р, 1999.- 112 c.-Мокшанцев Р.И. Психология рекламы: Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: Инфра-М, 2000.- 230 c.
10. Панкратов Ф.Г., Серегина Т.К., Шахурин В.Г. Рекламная деятельность: Учебник: Навчальне видання: .- М.: Маркетинг, 1998.- 244 c.
11. Панкратов Ф.Г., Серегина Т.К. Коммерческая деятельность: Учебник: .- 2-е изд..- М.: Маркетинг, 1996.- 328 c.
12. Рекламная деятельность: Учебник: Навчальне видання.- 2-е изд.,перераб.и доп..- М.: Маркетинг, 2000.- 364 c.
13. Ромат Е.В. Реклама: Учебник: Навчальне видання.- 3-изд., перераб и доп..- К.-Х.: Студцентр, 2000.- 480 c.
14. Росситер Дж.Р., Перси Л. Реклама и продвижение товаров: англ.- СПб.: Питер, 2000.- 656 c.
15. Саркисян О.А., Груздева О.А., Красовский Г.В. Конспект рекламиста.- М.: НЬЮ-ТОН, 1999.- 129 c.