Страховий фонд безпеки (резервний фонд) забезпечує виплату відшкодувань і допомоги застрахованим в даний операційний період, якщо сума збитків або шкоди перевищує суму страхових внесків, а також на випадок інших надзвичайних витрат страховика. Технічні страхові резерви, створюються переважно в довгостроковому страхуванні життя і пенсій, формуються з ощадної частини внеску, що призначається для виплати в далекому майбутньому.
Ці головні складові частини страхових резервів можуть бути інвестовані в державні цінні папери, в банки, в акції промислових підприємств (іноземних і вітчизняних), тощо що забезпечуватимуть страховому товариству додатковий доход. У страхуванні життя очікувані доходи від відсотків по технічних страхових резервах частково або цілком враховуються при розрахунку величини внесків. Чим вище ставка відсотків по цих резервах, тим нижче розмір внесків. Рівень відсотка і розрахункові таблиці є вихідними елементами, на основі яких здійснюються актуарні розрахунки в страхуванні життя і пенсій. При цьому враховуються також витрати по страховій діяльності.
Результати дослідження розвитку акціонерних страхових установ у розвинутих країнах світу, а також динаміки росту їхньої фінансової міцності і вивозу капіталів за кордон свідчать, що головним джерелом цього є надзвичайно швидке утворення страхових резервів і доходів від розміщення даних резервів та інших фінансових операцій, здійснюваних за їх допомогою. Саме завдяки цьому, на мою думку, страхування в західних країнах зміцнює суспільні відносини і сприяє розвитку економіки. І цей вплив досить важливий, якщо врахувати, наприклад, що понад 25 % витрат на озброєння Німеччини відшкодовувалися страховими резервами, а в даний час сучасна ракетна, електронна та інші галузі промисловості фінансуються головним чином за рахунок засобів страхових установ.
Суспільна роль страхових резервів і страхова діяльність у різих країнах, безумовно, мають свої особливості, але економічна сутність їх однакова. Однак, потенційні можливості фінансового впливу страхування на розвиток сільського господарства використовуються в недостатньому ступені.
Саме на вирішення проблеми якнайповнішого використання страхових резервів для прискорення розвитку сільського господарства повинні бути спрямовані зусилля економістів і фінансистів-аграрників. До того ж, після становлення страхової системи АПК темпи розвитку сільськогосподарського страхування і росту страхових резервів не вимагатимуть майже ніяких інвестиційних витрат, а навпаки, будуть додатковим джерелом інвестиційних ресурсів.
Висновки
Сільське господарство – одна з ключових і життєво важливих галузей суспільного виробництва – є водночас однією з найбільш ризикових галузей економіки, оскільки відтворювальний процес пов¢язаний з природно-кліматичними та біологічними чинниками.
Виділяють такі види ризику в залежності від джерел його виникнення:
Крім того, ризики поділяють в залежності від рівня прийняття рішень на макроекономічні (глобальні) та мікроекономічні (на рівні окремих фірм), а також в залежності від рівня обґрунтованості рішень, що приймаються виділяють обґрунтований та необґрунтований (авантюрний) ризики .
В страхуванні ризики поділяють на дві великі групи :
3. Ризики, які можна застрахувати
4. Ризики, які застрахувати не можна
Ризик також можна розглядати і по галузях (сферах) економіки: виробництво, торгівля, будівництво, транспорт і т.д. В зв`язку з цим можна виділити ризики загальні, які властиві або проявляються в усіх галузях, і специфічні або галузеві.
Сільське господарство, як і будь-яка інша галузь економіки, має свої особливості, які зумовлюють певну специфіку в прояві ризиків в ньому.
Високий рівень ризику в сільському господарстві України вимагає кваліфікованого управління, тобто прийняття рішень з врахуванням ризику. Вважаємо, що в загальних рисах процес управління ризиком може бути представлений наступним чином.
Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують існуванню підприємства як юридичної особи.
Завдання управління ризиком - звести можливий вплив несприятливих факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, самофінансування ризику.
В результаті грунтовного якісного та кількісного аналізу менеджер, спираючись на отримані дані, обирає один із засобів або суперпозицію засобів управління ризиком:
- уникнення;
- попередження;
- прийняття (збереження чи навіть збільшення);
- зниження ступеня ризику.
Зовнішні способи зниження ступеня ризику.
Передача ризику здійснюється або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.
Страхування це передача певних ризиків страхової компанії. Для зниження міри ризику використовуються майнове страхування і страхування від нещасних випадків Широко використовується і такий вигляд страхування, хеджування - страхування ціни товару від ризику або небажаного для виробника падіння, або невигідного для споживача збільшення.
До методів, що за суттю близькі до страхування, можна віднести також деривативи (опціони, ф¢ючерси, свопи тощо).
Внутрішні способи оптимізації ризику.
Лімітування передбаяає обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє ( по відношеню до підприємства) середовище.
Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними об¢єктами вкладання, які безпосередньо не зв¢язвні між собою.
Створенння резервів, запасів на покриття ймовірних непередбачуваних витрат у майбутньому також є внутрішнім засобом зниження ризику, свого роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно усувати тимчасові ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності.
Здобуття додаткової інформації є одним із важливих способів щодо зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання щодо доцільності їх уточнення.
Загальними в господарській практиці є три основних принципи зниження ризику:
- не ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал;
- не забувати про наслідки ризику;
- не ризикувати багато чим ради малого.
У рейтингах Ліги страхових організацій України за даними 2002 року ЗАТ СГ “ТАС” посідає чільні місця за основними показниками діяльності:
- Наявними активами – понад 100 млн.грн. (3-тє місце),
- Розміром зібраних страхових платежів – більше 93 млн.грн.(5-те місце),
- Виплаченими клієнтам страховоми відшкодуваннями – майже 8 млн.грн.(8-ме місце),
- Серед перших щодо наявності високоліквідних активів, власного капіталу, діючої мережі регіональних підрозділів тощо.
Основною функцією страхової системи є регулювання щодо відособлених систем, які в сукупності утворюють єдину економічну систему. Очевидно, що ця функція повинна здійснюватися в оптимальному режимі, для того щоб практично всі стихійні відхилення, що відбуваються в окремих господарствах, були компенсовані, і щоб процес соціально-економічного розвитку відбувався планомірно.
АПК, зокрема сільське господарство, має тісно взаємодіяти із страховим ринком, що передбачає можливість планового утворення страхових резервів у межах страхової системи.
Страхування виступає як сукупність специфічних економічних відносин, які виникають в процесі формування страхових резервів у суб'єктів страхової системи (на рівні держави — у тому числі у Міністерства фінансів як першого рівня вітчизняної страхової системи, на рівні страхових підприємств, другий рівень — резерви створюються шляхом страхування та на рівні страхувальників (третій рівень) - фонди самострахування і можливе страхове відшкодування збитків страховиком) та використання їх на підтримку безперервності, безперебійності і розширеного відтворення і задоволення соціальних потреб суспільства, зокрема. Агропромисловий комплекс є найбільшою міжгалузевою виробничо-науково-економічною основною струк-туроформуючою частиною соціально-економічної системи України.
Страхова система, як особлива підсистема вітчизняного страхового ринку, грунтується на сільськогосподарському страхуванні, оскільки саме вона є джерелом формування специфічних страхових резервів. Сільськогосподарському страхуванню, як і категорії страхування взагалі, притаманні специфічні функції. Однією з них є функція забезпечення продовольчої безпеки.
Реалізація цієї функції страхової системи АПК на державному рівні визначає захищеність вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника від реалізації низки страхових ризиків гарантуючи їм рентабельність виробництва стратегічної сільськогосподарської продукції, населенню країни — достатнє харчування, а в екстремальних умовах уникнення голоду.
"Страховий захист"товар особливий. Ці особливості формують низку суспільно-економічних відносин, специфічність яких проявляє себе на мікро — і макрорівні.