Друга група включає доходи і очікуваний прибуток, що могли б бути отримані в період настання збитку.
Умови майнового й особистого страхування передбачають виплату відшкодування тільки по деяких видах непрямого збитку, насамперед на відшкодування різних витрат по рятуванню. Поширення відповідальності страхової системи на усі види непрямого збитку і підвищення тим самим повноти страхового захисту наштовхується на значні труднощі. Це обумовлено двома причинами. По-перше, оцінити непрямий збиток, особливо утрачені вигоди, нелегко, а в деяких випадках навіть неможливо. По-друге, відшкодування не тільки прямого, але і непрямого матеріального збитку може привести до безвідповідального ставлення застрахованих до майна і невжитих заходів щодо забезпечення безпеки своєї власності і навіть спричинити ушкодження майна тощо. Таким чином, підвищення дієвості такого важеля страхової системи, яким є страхування, може несприятливо позначитися на іншому методі регулювання — на попереджувальній діяльності.
Труднощі у точному визначенні розміру непрямого збитку, а також у відшкодуванні через страхування витрат, що є наслідком спричиненого нещасного випадку, легко могли б привести до збагачення застрахованого, що не відповідає основним класичним принципам страхового захисту.
Незважаючи на всі ці труднощі, страхова система АПК може охоплювати страховим захистом непрямі збитки з метою підвищення повноти такого захисту. Поширення страхового захисту на непрямий збиток на практиці може бути реалізовано різними способами: шляхом страхування майна за відновленою та договірною вартістю майна, а також включення в обсяг відповідальності страхового товариства втрачених застрахованим доходів і очікуваного прибутку.
Страхування майна за новою вартістю (вартість відновлення), що, зрозуміло, застосовується в майновому страхуванні, ґрунтується на тому, що відшкодування за знищені об'єкти (будинки, автомобілі, техніка, тощо) обчислюється за дійсною вартістю цих об'єктів у новому стані без обліку природного зносу — амортизації. Цей спосіб страхування дає можливість застрахованому швидко відновлювати знищені об'єкти без додаткових витрат.
Страхування майна за відновленою вартістю з економічної точки зору можна трактувати як страхування за споживчою вартістю. Таке страхування усуває можливість збагачення застрахованого, тому що найчастіше споживча вартість нових і старих предметів майже однакова.
Страхуванням майна за новою вартістю поширюється насамперед на основні засоби державних підприємств і інших господарств. Стосовно цих підприємств можна не побоюватися, що вони допустять "збагачення" на суму, рівну різниці між новою і старою вартістю знищеного об'єкта. Однак розглянутий вид страхування має перевагу в тому, що гарантує повне покриття фінансових потреб застрахованого господарства, краще забезпечує безперервність виробничого процесу і при необхідності дозволяє здійснити його модернізацію.
Елементи страхування майна за відновленою вартістю містяться також в обов'язковому страхуванні селянських (фермерських) господарств, в обов'язковому і добровільному страхуванні автомобілів (каско). Розмір відшкодування за знищені вогнем, повінню, ураганом і т.д. житлові і господарські будівлі визначається за винятком дійсного їхнього зносу. Розмір відшкодування, при страхуванні урожаю згідно з чинними умовами, становить 70% завданого збитку. Решта збитку має відшкодовуватися за рахунок матеріальних та грошових ресурсів господарства. Така надмірно велика і примусова франшиза є невиправданою. Адже не всі господарства мають можливість створювати адекватні фонди самострахування. Тому доцільно, щоб розмір франшизи мав договірний характер і був пов'язаний з можливістю коригування страхового тарифу: в бік збільшення, якщо франшиза мала і зменшення при великій. Це цілком правильно, оскільки метою страхової системи АПК є не покриття обчисленого тим чи іншим способом страхового відшкодування, а фактична ліквідація порушень, що виникли внаслідок стихійних лих і нещасних випадків.
Страхування майна за договірною вартістю, з огляду на завдання, що воно повинно вирішувати, близьке до страхування його за відновленою вартістю. При цьому страхуванні відшкодування обчислюється, виходячи із заздалегідь визначеної вартості, зазначеної в страховому договорі. Договірна вартість, чи страхова оцінка, визначається, як правило, на основі угоди між обома сторонами — страхувальником і страховиком. Ця вартість може бути рівною вартості даного об'єкта в новому або в зношеному (з обліком повної чи часткової амортизації) стані відповідно до споживчої чи ринкової вартості, а також враховувати художню, колекційну й іншу цінність застрахованих предметів. За діючим у більшості країн положенням страхувальник може не погодитися з визначеною страховою сумою, але тільки тоді, коли вона значно перевищує дійсну вартість застрахованих об'єктів. В цілому, страхова оцінка тісно пов'язує всіх учасників страхових відносин у випадку повного збитку.
Застосування страхування за договірною вартістю доцільно у певних випадках, оскільки воно зміцнює принцип повноти страхового захисту і усуває певною мірою спірні питання, що можуть виникати між страховиком і страхувальником при визначенні розміру страхового відшкодування. Другий аспект має особливо важливе значення для страхування.
Деякі види майнового страхування в Україні мають ознаки страхування за договірною вартістю. Так, страхова сума по будівлях, що підлягає обов'язковому страхуванню, встановлюється на основі оцінок, обумовлених місцевими страховими органами. Базою для оцінки вартості будинків служать прейскуранти (так звані норми БТІ). В обов'язковому страхуванні селянських господарств також застосовувалися в обмеженому обсязі щорічна оцінка тварин. У випадку падежу застрахованих тварин відшкодування виплачувалося відповідно до її договірної вартості, але не вище балансової. Охоплення страховим захистом втрачених застрахованих доходів і очікуваного прибутку пов'язане з великими труднощами, але не правового, а техніко-страхового порядку. Діючі умови страхування, що наближаються до класичних, можна змінити і пристосувати до соціально-економічних рис вітчизняного страхування.
Існують труднощі насамперед в оцінці розміру втрачених доходів і очікуваного прибутку, а також у встановленні, якою мірою ці збитки є наслідком стихійного лиха, а якою викликані іншими причинами (наприклад, безвідповідальне ставлення, некомпетентність чи умисний намір). Крім того, виникають побоювання, що охоплення страховим захистом втрачених доходів чи очікуваного прибутку може призвести до того, що застраховане господарство не буде докладати необхідних зусиль для швидкого відновлення своєї виробничої діяльності, перерваної внаслідок виникнення несприятливих подій. Отже, таке страхування замість того, щоб долати наслідки порушення, може викликати їх ріст.
Незважаючи на ці недоліки, в Україні здійснюється таке страхування. Вже стало традиційним застосування страхування втраченого прибутку при страхуванні вантажів під час морських перевезеннях. Риси такого страхування є в страхуванні врожаю від граду і повені, розмір збитку при якому обчислюється не за вартістю врожаю на момент виникнення збитку, а за цінами, за якими був би реалізований врожай, якби дане стихійне лихо не сталося.
Страхова система АПК в експериментальній формі могла б передбачати застосування страхування агропромислових підприємств від безлічі видів непрямого збитку, охоплюючи такі втрати і збитки: витрати, пов'язані з вимушеним простоєм підприємств через нещасні випадки та стихійні лиха; втрата можливого прибутку від реалізації продукції, що не вироблена внаслідок простою підприємств; не заплановані додаткові витрати по виробництву продукції, втраченої внаслідок стихійного лиха; штрафи за простій транспортних засобів, пов'язаний із затримкою або згортанням виробництва, а також неустойки за неякісне виконання договірних зобов'язань по доставці, сплачені контрагентам.
Не упереджуючи питання про те, в якому напрямку буде розвиватися в Україні страхування втрачених доходів і прибутку, варто підкреслити, що позитивне рішення даної проблеми мало б велике значення для зміцнення економічної ролі страхування АПК. Тому є слушною і заслуговує на увагу пропозиція економістів-страховиків — продовжити дослідження з метою виявлення можливості більш широкого використання в сільському господарстві страхування втрачених доходів [2.12].
Страхування і зниження реальної вартості грошей
Останньою проблемою, пов'язаною з реалізацією основних принципів страхування, є вплив зниження реальної вартості грошей (інфляції) на соціальну й економічну ефективність страхування. Одні економісти вважають, що зі зниженням реальної вартості грошей зменшується ступінь повноти страхового захисту, інші, що зменшується реальність самого страхового захисту, оскільки при знеціненні грошей з часом зменшується реальна вартість страхового відшкодування, його не вистачає для відновлення знищених і ушкоджених предметів (майнове страхування) або для відшкодування витрат, що застрахований змушений робити у зв'язку з нещасним випадком (особисте страхування).
Ця проблема має велике значення для розвитку страхування в Україні, оскільки відбувається постійне, хоча і повільне зниження реальної вартості грошей (повзуча інфляція), але і настають періоди різкого спаду їхньої купівельної сили (галопуюча інфляція, інфляційні стрибки тощо). Річні показники знецінення грошей у західних країнах у 70-х роках становили від декількох до 20 %, або і більше.
Спад реальної вартості грошей завдає відчутного удару страхуванню, як соціальному, так і господарському. Він підриває доцільність існування таких форм страхування, в яких домінуючим є аспект довгострокових заощаджень, наприклад, страхування життя і пенсій, де можуть створюватися великі фінансові резерви, як джерело інвестиційних ресурсів для розвитку АПК. Докір страхувальників та застрахованих в період інфляції на адресу страхування цілком справедливий, адже за порівняно короткий час були знецінені страхові суми, що нагромадились протягом 5 — 20 років .