Армовані швейні нитки мають сердечник з поліамідних або поліефірних комплексних ниток, який обвивають волокнами бавовни або полінозними. Найбільш поширеними є нитки, армовані бавовною. Вони більш блискучі, міцні та еластичні, ніж бавовняні, і значно більш теплостійкі та менш розтяжні, ніж лавсанові. Їх випускають торговими номерами: 20ЛХ, 30ЛХ, 44ЛХ і використовують замість бавовняних швейних ниток відповідної товщини, або замість шовкових та синтетичних. Комбіновані поліефірно-бавовняні швейні нитки складаються з поліефірної комплексної нитки, скрученої з армованою пряжею. Їх випускають торгових номерів 20, 40, 50 та 80 і використовують при виготовленні швейних виробів з формостійких та еластичних трикотажних полотен. Текстуровані швейні нитки виробляють з поліамідних і поліефірних текстурованих ниток: еластику, мерону, мелану, та петельних ниток таслан. Міцність, еластичність, пружність та м’якість текстурованих ниток забезпечує міцність та еластичність швів в виробах з еластичних матеріалів. Поліамідні текстуровані нитки використовують для прокладання оздоблювальних строчок; поліефірні текстуровані нитки 37ЛТ (18,5 текс х 2) – для виготовлення виробів з синтетичних та змішаних матеріалів, а також для виготовлення білизняних еластичних трикотажних виробів.
Прозорі (безколірні та димчасті) нитки 7КМП, 13КМП, 20КМП – це поліамідні мононитки, які здібні приймати колір матеріалу, що пошивається. Основними недоліками таких ниток, при всіх їх позитивних якостях, є їх підвищена жорсткість та низька теплостійкість. Прозорі нитки використовують замість бавовняних на машинах таємного стібка та двониткових крає обметувальних машинах для пошиття верхніх трикотажних виробів з синтетичних волокон. Поліпропіленові (розчинні) нитки – це комплексні або мононитки, які використовують для тимчасового з’єднання деталей при виготовленні швейних виробів. При наступній обробці виробів спеціальними препаратами (трихлоренатом ТХЕ або полівінілхлоренатом ПХЕ) нитки розчиняються. Штучні швейні нитки представлені в основному віскозними комплексними нитками, полінозними та штапельними нитками. Нитки з полінозних волокон м’які, шовковисті, теплостійкі, але менш міцні, ніж бавовняні, замість яких використовуються. Штапельні швейні нитки виробляють з полінозних, поліефірних, віскозних та поліамідних волокон. Використовують їх замість бавовняних швейних ниток при виготовленні виробів з різноманітних тканин та трикотажних полотен. На відміну від бавовняних вони більш блискучі, еластичні та міцні. Найбільше використання знаходять поліефірні штапельні нитки, так як вони мають найкращі якості.3. Клейові матеріали для з’єднання деталей одягу, вимоги до них У швейній промисловості широко використовуються.
Рис.1. – Загальний поділ текстильних ниток.
 |  |
| |
 |
| |
 |  |
Кожен метр текстильного матеріалу, виробленого в наші дні, несе на собі пам'ять і знання, накопичені століттями і тисячоріччями, протягом яких людина займалася однієї з найдавніших технологій одержання волокон і пряжі. Біля 6 тис. років тому людина вже знала і використовувала чотири найважливіших природних волокна: льон і вовна (5 тис. років до н. е), шовк (2600 років до н. е), бавовна (1 тис. років до н. е). Першим освоєним людиною волокном був льон. Ще 5 тис. років до Різдва Христова в долині ріки Ніл на території сучасного Єгипту з льону виготовляли тканини. Ще раніше люди вміли вилучати волокна зі стебел луб'яних рослин, плести з них подоба тканин і використовувати їх для прикриття свого тіла. При розкопках поселення, знайденого археологами на березі Швейцарського озера стародавнього поселення, що процвітало наприкінці кам'яного віку, були виявлені пасма лляних волокон, фрагменти тканин і примітивні пристосування, за допомогою яких вироблялися нитка і тканина. Тисячоріччя ці матеріали пролежали під товщею мулу у воді озера і тому збереглися. Друге найважливіше волокно, що освоїла людина була вовна. У той же період людина використовувала поряд зі льоном і вовну. Сама рання дата, пов'язана з вівчарством і виробництвом вовни, підтверджена розкопками, відповідає 4000 років до н. е. У долині Євфрату (Стародавня Месопотамія) розводили овець, пряли вовну і ткали примітивні тканини. У стародавньому Вавилоні вироблялися вовняні тканини, а неподалеку від Перської затоки археологи розкопали древню мозаїку з зображенням розведення овець. Це відповідає - 3500 року до н. е. За історичними даними у 1111 році король Англії Генрі I заснував вовняне виробництво в гирлі ріки Твід і розселив фламандських текстильників в англійських містах і селах для підвищення знань англійців у виробництві текстилю. Він заснував перші текстильні гільдії по виробництву вовняних тканин. Третє найважливіше природне волокно - шовк. Імовірно, батьківщиною його виробництва був Китай. Легенда говорить, що китайська імператриця Хен-Лінг-Чи (2600 років до н. е) перша відкрила це чудове волокно. Вона випадково занурила кокон у гарячу воду і побачила, що з розм'якшеного кокона відокремилися шовкові нитки. Імператриця зрозуміла можливість використання цих ниток. Так народилася найдавніша культура шовківництва, заснована на життєдіяльності тутового шовкопряда. Китайці довели культуру і виробництво шовку до досконалості і приблизно 1400 років до н. е. тканини із шовку й одяг з них стали речами звичайного споживання в цих країнах. У Європу шовк потрапив тільки в 552 році. Це трапилося завдяки несторианським ченцям, що успішно провезли з Китаю "живі" кокони тутового шовкопряда, сховавши їх усередину своїх посохів, і піднесли імператору Юстиніану. Це був початок становлення технології виробництва шовку на заході. Константинополь стає центром виробництва шовку. Четверте найважливіше натуральне волокно, освоєне людиною – бавовна. Перше матеріальне підтвердження його виробництва відноситься до 1000 років до н. е., про що говорять археологічні розкопки поселення в Індії. Купці завозили бавовну з Індії на Близький Схід, у Центральну Азію і потім у Китай. Однієї з загадок розвитку людської цивілізації залишається питання: яким чином людина навчилася вирощувати бавовну, прясти і ткати з неї тканини в один і той же час на різних континентах (в Азії й у Південній Америці, у країні древніх Інків - Перу). Відомо, що вже в Єгипті 2500 років до н. е. уміли робити тканини з бавовни найвищої якості, які не поступаються сучасним. Єгипетські мумії були обгорнені в бавовняну тканину щільністю 540 ниток на 2,5 см. Кращі сучасні англійські тканини подібного типу мають щільність 350 ниток на 2,5 см. У 1492 році корабель Колумба, що вирушив в Америку, привіз бавовняні тканини, які використовували для одягу і мішків. Таким чином чотири природних волокна були освоєні і використовувалися для виробництва тканин доісторичною людиною за технологічною схемою: вирощування, прядіння, ткацтво. Ця найпростіша схема, винайдена більш ніж 6 тис. років тому, не перетерпіла принципових змін дотепер, пройшовши шлях від ручної до високоавтоматизованої швидкісної технології. Найпростіші прялки і ткацькі верстати, що знаходять при розкопках стародавніх поселень засновані на тих же принципах, що і сучасне автоматизоване текстильне прядильне і ткацьке устаткування.
Волокна і нитки діляться на два типи - натуральні і хімічні. З класифікацій виходить, що хімічні волокна і нитки у свою чергу діляться на два підтипи: штучні і синтетичні. Хімічні волокна і нитки виробляють з сировини всіляких видів: з природних високомолекулярних з'єднань (целюлози, білків і ін), з синтетичних високомолекулярних з'єднань (поліамідів, поліефірів і ін), також із скла, а в невеликих кількостях із низькомолекулярних речовин металів. Скляні нитки виробляли ще в Давньому Єгипті і використовували для прикрас. В середині XVIII ст. М.В. Ломоносов зробив спроби знайти способи їх промислового виробництва. Перші кроки в масовому виробництві хімічних ниток були зроблені лише в середині XIX ст., коли почали вивчати властивості целюлози. Целюлоза унаслідок своєї великої поширеності, дешевизни і високих властивостей виявилася відповідною сировиною для виробництва хімічних волокон і ниток різних видів. Основи їх виробництва були закладені в результаті декількох винаходів. У 1855 р. Ж. Одемар з Лозанни (Швейцарія) узяв в декількох країнах патенти на нову волокнисту речовину "рослинний шовк". У французькому патенті він писав, що його винахід полягає в здобутті з кори шовковиці рослинного шовку і волокон, придатних для всіх вживань бавовни, прядива, льону і інших волокнистих речовин, не виключаючи і шовку. Він запропонував послідовно обробляти лубовий шар кори тутових віток в розчині бури і азотної кислоти, пресувати, а потім витримувати 24 години в суміші винного спирту і лугу. Оброблений луб після сушки піддавався, чесанню і поступає в прядіння. Матеріал, що вийшов при цьому, ще не був штучним волокном, але поза сумнівом, що лубові целюлозні волокна, що залягають в корі шовковиці, при описаній обробці в якійсь мірі етерифікуються. Що виходила (ймовірно, в основному на його поверхні) нітроцелюлоза істотно змінювала його властивості і надавала йому шовковистого вигляду, що, мабуть, і послужило підставою для назви "Рослинний шовк". У 1862 р. француз Озанам запропонував для формування штучних волокон продавлювати рідину через тонкі отвори. Пропозиції Одемара і Озанама послужили основою для розробки способу здобуття першого (за часом появи, якщо не рахувати скляних ниток) вигляду штучних ниток нітратних. Д. Сван, відомий винахідник в області електротехніки і фотографії, в 1883 р. запропонував метод виготовлення нітратних ниток, які піддавалися тій, що карбонізує. Ці нитки застосовували в лампах розжарювання. Пізніше з них були виготовлені і тканини, що демонструвалися в 1885 р. Проте промисловий спосіб виробництва нітратних штучних ниток був розроблений французьким інженером Ілером де Шар-донне. Він проводив свої роботи в 1878-1884 рр. і отримав французький патент на виробництво штучного шовку прядінням з рідини. Цю дату і можна "вважати датою "народження" штучних ниток. Після демонстрації винаходу Шардоніе в 1889 р. на Усесвітній виставці в Парижі було організовано акціонерне суспільство, яке побудувало в 1890 р. в р. Безансоне фабрику нітратних штучних ниток. Спосіб був заснований на здобутті нітроцелюлози з відходів бавовни і подальшого розчинення її в суміші етилового спирту і етилового ефіру (здобуття колодія). Формування комплексної нитки шляхом продавлювання колодія через тонкі отвори, випари летких розчинників, з наступною денітрацією нитки в розчині сульфгідрату кальцію або натрію, тобто перетворення нитки нітроцелюлози на гідратцеллюлозную і, нарешті, її вибілювання. Цей спосіб виявився мало здійсненим і. неекономічним, оскільки нитка виходила низької якості, що легко запалала і, крім того, при її виготовленні застосовувалися дорогі і вибухонебезпечні розчинники. Були зроблені багато чисельні спроби удосконалення технології нітратних ниток. Зокрема, був застосований метод формування у воду, в котрій у свою чергу розчинялися леткі розчинники спирт, ефір (спосіб Лейнера), проте основні недоліки нітратних ниток зберігалися. На початок 30-х років XX ст. виробництво їх припинилося. Незабаром після появи нітратних ниток був розроблений і інший спосіб здобуття штучних ниток з целюлози у вигляді відходів бавовни. Як розчинник в цьому випадку застосовується комплексне з'єднання гідрату оксиду міді з аміаком. Цей розчинник був відкритий швейцарським ученим М. Швейцером ще в 1857 р. і часто називається його ім'ям. Ці нитки отримали назву мідно-аміачних. Їх поява спочатку також була пов'язана з пошуками ниток для ламп розжарювання. Практично виробництво мідно-аміачних ниток було почате в Германії в 1897 р. Мідно-аміачні нитки не набули широкого поширення, оскільки для їх виробництва був потрібний коштовний кольоровий метал мідь. У обмеженому об'ємі вони виробляються і в даний час. Найбільшого значення серед штучних волокон і ниток набула віскозна целюлоза, що виготовляється з лужного розчину ксантогенату. Ксантогенат вперше був отриманий в Англії Ч. Кросом, Е. Бівеном і К. Бідлом на початку 90-х років. Розчин, з якого їх виробляли, володів великою в'язкістю, його називали "вискоид". Від цього терміну і сталася назва ниток. Д.І. Менделєєв з приводу реакції здобуття ксантогенату писав, що промисловість, заснована на згаданій реакції, може отримати великий розвиток. Геніальне передбачення великого російського ученого виправдалося. У 1904-1905 рр. почалося виробництво віскозних ниток в Англії, а потім в Германії. Можливість використання дешевшай деревної целюлози, доступних і недорогих реактивів привела до швидкого поширення віскозного способу в багатьох країнах світу. Цікаво відзначити, що першим заводом штучних ниток в царській Росії з'явився завод в р. Митіщах під Москвою, заснований в 1909 р. для виробництва ниток по віскозному способу (у США перший завод віскозних ниток був відкритий в 1910 р). Гідністю цього виробництва є можливість здобуття дуже тонких ниток при достатній міцності і хороша рівномірність по тонкості. У Франції в 1932 р.П. Жірар узяв патент на виробництво штучних волокон шляхом нарізання на короткі відрізки довгих комплексних ниток, що складаються з великого числа елементарних. В цьому випадку ці комплексні нитки складалися вже не з декількох десятків, а з тисяч елементарних, таких, що отримали найменування "джгутів". Пучки відрізань штапельки по довжині. відповідали натуральним волокнам бавовні, шерсті і ін. Це дозволяло переробляти штучні волокна в нитку на устаткуванні для натуральних волокон, в чистому вигляді або в суміші з останніми. Це розширювало можливості використання штучних ниток, оскільки прядучи, на відміну від комплексних ниток, має більший об'єм, пухнаста, що необхідне для ряду виробів (наприклад, костюмних і пальтових тканин і ін). В період першої світової війни (1914-1918 рр) виробництво штучних волокон отримав великий розвиток в Німеччині, відрізаній від ринків сировини бавовни, шерсті. У цій країні штучні короткі волокна отримали найменування штапельних. По скільки вартість багато з цих волокон нижче за вартість натуральних, додаткові витрати на їх переробку в пряжу, тобто на нове перетворення їх в нитці, сповна окупаються унаслідок одночасного випуску на одному прядильному приладі, випуску при формуванні джгута декількох тисяч елементарних ниток замість невеликого їх числа в комплексних нитках. На початок 30-х років виробництво хімічних волокон здійснювалося вже в більшості промислово-розвинених країн (наприклад, США), в яких було велике своє виробництво бавовни і шерсті. У 20-х роках швидко розвинулося виробництво ацетатних ниток з ацетилцелюлози. У 30-х роках почалося невелике виробництво волокон з білків, головним чином з казеїну. Вперше подібне волокно отримане у Германії. Тодтенхауптом на самому початку XX століття, але промислове виробництво його розвинулося в 1935 році в результаті робіт італійського дослідника А. Феретті. Незабаром з'явилися і інші білкові волокна із зеїну, білків земляного горіха (арахісу) і ін. Унаслідок того що для виробництва їх витрачаються коштовні харчові білки, а якість отримуваних ниток, невисока, великого розвитку виробництво білкових ниток не отримало. Великим зрушенням у виробництві штучних ниток з'явилася поява синтетичних ниток. Для виробництва ниток стала використовуватися нова широка сировинна база, всілякі синтетичні речовини. Це дало можливість виробляти нитки зі всілякими властивостями, ширше видозмінювати показники властивостей, чим при виробництві волокон з натуральних полімерів, тобто головним чином целюлози і її похідних. В середині 30-х років в невеликих кількостях почали виробляти нитки з хлор з’єднувальних вінілових з'єднань. Потім з'явилося поліамідна волокно нейлон, виробництво якого, що почалося в промислових масштабах в 1939 р., було підготовлене капітальними дослідженнями відомого американського вченого хіміка В. Карозерса, проведеними в 1929-1935 рр. Розривши більшості волокнистих матеріалів нагадує еластичний розрив. Чим довший процес руйнування, тим більшу частину поверхні займає шорстка зона. Чим швидше відбувається розрив, тим більше гладкою стає поверхня відриву, і механізм руйнування наближається до крихкого. З практики лабораторної роботи по розтягуванню самих різних ниток (як елементарних, так і таких, що складаються з коротких штапельних волокон) відомо, що чим менше час розриву зразка, тим рівніше за край його відриву. З іншого боку, при повільному статичному руйнуванні спостерігається різко виражена фібрілярність багатьох волокон. Характер руйнування залежить також від фізико-хімічної структури волокна. Крихкі і жорсткі волокна, як скляне і віскозне, навіть при повільному руйнуванні від статичній і динамічній втомі дають досить рівні краї відриву. А такі еластичні волокна, як поліамідне і шерсть, при досить швидких деформаціях розщеплюються на волокнину, виявляють шорсткий поверхні відриву, що представляють багато чисельну сітку сколовши.