- недостатність кредитних ресурсів;
- високі відсотки за кредитом;
- відсутність надійного позичальника;
- недоліки в гарантуванні повернення кредиту;
- високий рівень витрат банку в наданні послуг по кредитуванню фермерських господарств.
Головною умовою збільшення кредитування аграрного сектору економіки за прийнятними для позичальників процентними ставками є достатній обсяг кредитних ресурсів банку. Основою їх депозити юридичних і фізичних осіб.
Для доступності фермерських господарств в користуванні кредитами необхідно зинити процентну ставку кредитування, збільшити строки кредитування і залишити банківську систему стабільною. В цілому можна зробити висновок, що фермерські господарства мають менше можливостей доступу до кредитів комерційних банків, у порівняння з великими сільськогосподарськими підприємствами через їхній низький рівень інформованості про можливості кредитування, а також дефіцит часу для оформлення всіх необхідних документів. Поряд з цим вони мають більших доступ до альтернативних джерел фінансування, якими і користуються. Результати експертів свідчать проте, що фермерські господарства більш прибуткові, аніж реформовані сільськогосподарські підприємства і повертають кредити краще. Комерційні банки, які б розробили програму кредитування фермерських господарств могли б заробити на цьому, а також сприяли б розвитку фермерства.
2.3 Роль науки у формуванні інноваційного потенціалу
агропродовольчого комплексу.
В умовах динамічного розвитку інноваційних процесів в агропродовольчому комплексі особливого значення набувають проблеми формування та використання наукового потенціалу як основи інноваційного потенціалу галузі. Його формуванню вітчизняними науковцями приділяється значна увага.
Однак чимало питань залишаються недостатньо дослідженими і потребують поглибленого вивчення. Інноваційний потенціал за своєю сутністю є віддзеркаленням інноваційних процесів, які відбуваються в різних галузях і сферах національної економіки. Поняття інноваційного потенціалу як економічна категорія одержало розвиток лише на початку 1980-х років. Проте й дотепер ототожнюють його з поняттями наукового, інтелектуального, творчого, фінансового чи науково-технічного потенціалів. На нашу думку, інноваційний потенціал необхідно розглядати як сукупність матеріальних і трудових ресурсів, організаційних, інформаційних і наукових складових, фінансових умов, що перебувають у діалектичному взаємозв'язку та функціонують як єдине ціле, створюючи оптимальні умови для ефективної реалізації інноваційної діяльності. Інноваційний потенціал агропродовольчого комплексу можна визначити як здатність останнього до інноваційного розвитку. Він характеризує можливості сприймати досягнення науки й забезпечувати на цих засадах постійне відтворення та технічне і технологічне переозброєння виробництва, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, що може задовольняти потреби споживачів. Інтенсифікація інноваційної діяльності в агропродовольчому комплексі повинна сприяти зростанню ефекту використання ресурсної складової та відповідно - інноваційного потенціалу в цілому. Тому інноваційний потенціал є інтегральним поняттям виробничого й наукового потенціалів.
Формують науковий потенціал на засадах таких складових, як забезпеченість науковими кадрами, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення, оптимізація організаційно-наукової системи, накопичення знань, дослідні роботи, трансформація науки й освіти. Виробничий інноваційний потенціал містить такі складові, як: кадрова, матеріально-технічна (ресурсна), інформаційне-методологічна, організаційно-управлінська і маркетингова.
Названі потенціали та Їхні складові досить щільно взаємозв'язані. Шлях ідеї від дослідження до виробництва - це замкнений простір. Від щільності взаємозв'язку наукового і виробничого потенціалів залежить увесь цикл робіт із перевтілення ідеї на аграрні нововведення (сільськогосподарські галузі потребують установ і організацій наукового та науково-прикладного профілю,дослідноекспериментальних баз, системи з підготовки й перепідготовки кадрів). Перетворення конкретних ідей на конкретні технологічні процеси значною мірою залежить від таких важливих питань, як зв'язок окремих дослідницьких установ з підприємствами, підвищення продуктивності праці науковців і виробничників усередині цих установ та підприємств, запровадження сучасних форм стимулювання програм і моніторингу науково-технічних робіт тощо. У структурі взаємозв'язків наукового й виробничого потенціалів, на думку автора, певні суперечності. Так, загальною ідейною засадою знань науковців є фундаменіальні дослідження. Часто вони стають марними у короткому інтервалі часу. Проте в довгостроковому періоді їхня значимість виявляється вельми високою, тому в розвитку фундаментальних наук необхідно керуватися науковим розумінням, усвідомлюючи, що саме тут започатковані можливості підвищення продуктивності праці, прискорення радикальних змін, впровадження нових техніки, технології та організаційних ,систем у перспективі. Найсуттєвішою особливістю функціонування теоретичної науки в системі суспільного виробництва є те, що вона - чинник переважно далекоперспективного розквітку. Це пов'язано з великою тривалістю вироблення знань, а також із тривалістю ,практичного використання ідей, які переважають термін служби звичайних факторів виробництва, включаючи робочу силу.Стосовно прикладних досліджень можна сказати, що на «дозрівання.) ідеї потрібно три-п'ять років. Однак це більше стосується лише фінішної стадії наукового циклу. І передує більш-менш тривалий період теоретичної розробки, а ще раніше - виникнення концепції та гіпотези. Повний період виробничої реалізації сучасних тенденцій інноваційного розвитку обчислюється приблизно 20 роками. Важливою проблемою є те, що фахівці наукової сфери не мають належного інформаційного доступу до потреб національного виробництва. За умов поширення приватизаційних процесів і комерціалізації аграрного виробництва інформація дедалі частіше стає конфіденційною. Діяльність основної частини вчених гальмується численними ієрархічними структурами, навіть у кращих державних і приватних підприємствах. Це стосується і фахівців, що висувають ідеї не у своїй галузі, а тим більше людей, не охоплених трудовим процесом (пенсіонерів, безробітних, студентів тощо). У виробничників немає доступу до необхідної інформації про досягнення науки в інноваційній сфері, стан і тенденції розвитку інноваційного ринку.
Спад виробництва, викликаний процесами реформування в аграрній сфері, призвів до різкого зменшення кількості державних замовлень на виконання науково-дослідних робіт. В аграрній науці втрачено значну частину наукового потенціалу, погіршився стан матеріально-технічної бази, складна ситуація з приладами, необхідними для реалізації нових напрямів науки, насамперед біотехнологій. Ускладнився стан із забезпеченням аграрних установ кадрами вищої кваліфікації, скоротився приплив у науку талановитих молодих учених: нині близько 70 % докторів наук пенсійного віку, а частка Чолодих науковців віком до 40 років становить приблизно 27 % . Акцентуючи увагу на впливі наукового потенціалу на виробничий, доцільно зазначити, що й виробничий інноваційний потенціал не менше впливає на науковий. Адже з ,виробництвом інноваційного продукту виробляються і знання про нього. Послідовний перехід до створення досконаліших продуктів (технічних засобів, сортів рослин, порід тварин тощо) стає водночас і розширеним відтворенням наукових знань.