У буряківництві дедалі ширше впроваджується інтенсивна технологія вирощування й збирання врожаю, яка передбачає: розміщення цукрових буряків у сівозмінах після кращих попередників; внесення органічних і мінеральних добрив у науково обґрунтованих нормах та співвідношеннях поживних речовин; досконалу систему основного обробітку ґрунту; сівбу одноростковим відкаліброваним насінням із схожістю не нижче 85 відсотків, щоб мати задану кількість сходів або кінцеву густоту насаджень рослин; застосування комплексної системи боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами з використанням високоефективних пестицидів; суцільне розпушення в ґрунту до і після появи сходів; механізоване формування густоти насаджень та догляд за посівами; збирання потоковим чи потоково-перевалочним способом без доочищення коренеплодів вручну з одночасним збиранням гички; раціональну організацію і оплату праці.
Організація виробництва льону
Льон-довгунець як сировина для текстильної промисловості посідає друге місце після бавовнику. Цю культуру вирощують на Поліссі.
Льон-довгунець - вимоглива щодо агротехніки та живлення культура. Кращими попередниками для нього в сівозміні є багаторічні трави, удобрена картопля, люпин і озима пшениця. Сіють його по ранній зяблевій (на глибину 20-22 см) оранці в добре оброблений ґрунт вузькорядним способом. Норма висіву насіння становить 130-160 кг/га, а глибина його загортання на суглинковому ґрунті 1,5-2 і супіщаному-2,5-3 см.
Догляд за посівами включає до сходове знищення кірки боронами або ротаційними мотиками, яке провадять упоперек рядків, боротьбу з бур'янами, шкідниками і хворобами рослин.
Найбільш складною в льонарстві є організація збирання врожаю. Перед збиранням поле поділяють на загінки. Збирають льон прямим комбайнуванням або роздільним способом. При комбайновому збиранні роботи ведуть у такій послідовності: очісування насіннєвих коробочок і розкладання соломки; сушіння; в'язання у снопи; транспортування вороху на тік, його обмолот та очищення насіння.
При роздільному збиранні льон льонобралкою розстеляють у стрічки й підсушують, потім його обмолочують мол отар кою-підбирачем, після чого соломку підбирають і в'яжуть у снопи підбирачем. Незалежно від способу збирання снопи соломки транспортують на льонозавод. Якщо підприємство реалізує льон трестою, то соломку залишають на полі для вилежування, а потім тресту в’яжуть у снопи й відвозять на завод.
Для збирання льону також організовують збирально-транспортні загони або комплекси, що забезпечує збирання за схемою поле - завод. До комплексу входять такі ланки: збиральні (їм виділяють льонокомбайни, підбирачі трести); сушильно-сортувальні; транспортні.
Для продукції льонарства характерна різна якість (номерність). Залежно від довжини, тонини, міцності, еластичності та інших показників льоноволокно може мати якість від 6 до 32 номера, а соломка і треста - від 0,5 до 3 номера. Отже, й ціна їх реалізації неоднакова. Поліпшення якості льонопродукції є значним джерелом надходження доходу й зростання ефективності підприємства.
Для визначення собівартості продукції льону одержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу. Собівартість трести льону-довгунця включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття із стелищ.
Організація виробництва соняшника
Соняшник - просапна культура, вимоглива до тепла, агротехніки і удобрення. Розміщують його в одному полі сівозміни так, щоб повторно вирощувати на тому самому місці не раніше як через 7-8 років. Це зумовлено потребою захисту рослин від вовчка, насіння якого зберігає здатність до проростання до 7 років. Кращими попередниками соняшнику є озима пшениця, бобові і кукурудза.
Сіють соняшник сівалками СКГН-6, СКГН-6А по глибокій зяблевій оранці в добре оброблений і удобрений ґрунт зразу за сівбою ранніх зернових. Основними способами сівби є квадратно-гніздовий (70х70 см) і пунктирний. Норма висіву при першому способі становить 9-10, а при другому - 16-18 кг/га. Насіння загортають на важких глинистих ґрунтах на глибину 4-5 см, суглинистих-6-7, а в сухий ґрунт - до 8-10 см.
Після сівби поле коткують і боронують. Потім провадять досходове і післясходове боронування легкими боронами впоперек рядків на малій швидкості. Міжряддя розпушують тракторними культиваторами. У передових господарствах соняшник вручну не проривають, а густоту рослин формують завдяки правильній сівбі по 2-3 насінини в гніздо і боронуванню. Бур'яни знищують в основному під час боронування і обробітку міжрядь. Застосовують також хімічний метод боротьби з шкідниками і хворобами. Щоб підвищити врожайність соняшнику, під час його цвітіння на поле вивозять бджіл, які сприяють кращому запиленню рослин.
Збирають соняшник спеціально переобладнаними зерновими комбайнами, які зрізують тільки кошики і обмолочують їх. Починають збирання, коли побуріє 65-70 відсотків кошиків, а вологість насіння становить 25-30 відсотків. Насіння соняшнику дуже обсипається, а тому запізнення із збиранням призводить до значних втрат його. На насінних ділянках кошики зрізують вручну і наколюють на стебла для досушування. Потім їх обмолочують комбайнами. Стебла, якщо їх не використовують на паливо, після лущення поля згрібають у валки і спалюють, а кошики після обмолоту згодовують тваринам. Отже, вирощування і збирання соняшнику повністю механізована,
Організація виробництва картоплі
Найбільш складними й трудомісткими процесами в картоплярстві є підготовка насінного матеріалу, садіння та збирання врожаю.
Підготовку насіння і садіння організовують так. Бульби перед садінням сортують на сортувальному пункті КСП-І5Б або КСП-25. Для цього картоплю із сховищ, якщо ЇЇ зберігають насипом, вивантажують завантажувачем ТЗК-30 із приставкою ТПК-30, а з буртів і траншей - екскаватором Е-153 у самоскидні транспортні засоби, які транспортують її до сортувального пункту. Якщо картоплю зберігають у контейнерах, то використовують електрокари та контейнеро-перекидачі. Це значно скорочує затрати праці порівняно з ручним сортуванням.
Бульби висаджують картоплесаджалками СН-4Б-2, СКС-4, СКМ-6. Складним є ще завантаження саджалок картоплею. З цією метою використовують автосамоскиди. Відстань між пунктами завантаження саджалок визначають за тією самою формулою, що й зернових сівалок.
Збирають картоплю копачем із ручним збиранням бульб, а також комбайном ККУ-2 різних модифікацій і ККМ-4. При цьому використовують три способи: пряме комбайнування, комбіноване і роздільне збирання.
Перед збиранням картоплі проводять таку саму підготовчу роботу, як і перед збиранням зернових. Спочатку за 4-5 днів до збирання скошують картоплиння. При прямому комбайнуванні бульби викопують за один прохід агрегату, при комбінованому - бульби з двох рядків копачем-валко-укладачем УКВ-2 укладають у міжряддя двох сусідніх незібраних рядків. Потім комбайн викопує картоплю з решти рядків і збирає бульби в міжряддях. При роздільному збиранні копачем-валкоукладачем картоплю укладають у валок із двох, чотирьох або шести рядків, а потім її підбирає комбайн-підбирач. При цьому затрати праці знижуються майже вдвоє порівняно з прямим комбайнуванням.
Картоплю з бункера комбайна вивантажують у самоскидні транспортні засоби, які перевозять її на сортувальні пункти. Відсортовані бульби затаровують у контейнери або транспортерами завантажують у сховища. Отже, здійснюється потокове збирання картоплі.
Найвищої продуктивності праці досягають при організації збирально-транспортних загонів або комплексів, в яких є такі ланки: підготовки поля і видалення картоплиння; збирання картоплі; транспортування її до сортувального пункту; сортування бульб; завантаження у сховища; технічного І культурно-побутового обслуговування. Це дає змогу знизити затрати праці більш як у три рази порівняно із збиранням окремими збиральними агрегатами,
Організація виробництва овочів
Овочівництво - складна галузь, у якій в Україні вирощують понад 100 культур. До її складу входять: овочівництво відкритого ґрунту (виробництво овочів і насіння); овочівництво закритого ґрунту (виробництво овочів та розсади); зберігання продукції; її переробка. Галузь має ряд специфічних особливостей: низька транспортабельність продукції, внаслідок чого овочі необхідно вирощувати поблизу від місць споживання; утруднена механізація окремих виробничих процесів, особливо збирання, що вимагає значних затрат ручної праці; потреба у працівниках певної спеціалізації й відповідній техніці; організація зберігання, консервування, сушіння, охолодження та швидкого заморожування овочів через неможливість рівномірно протягом року забезпечувати населення продукцією.
Овочівництво відкритого ґрунту. Йому властива чітка зональна спеціалізація. Сформувалися такі зони вирощування овочів, де створені спеціалізовані підприємства відповідних виробничих типів:
· приміська зона, в якій овочівництво відкритого ґрунту поєднується з овочівництвом закритого ґрунту. Підприємства цієї зони вирощують головним чином ранні, зелені, пряні та інші овочі, їхнім завданням є цілорічне забезпечення населення великих міст і промислових центрів овочевою продукцією;
· сировинні зони переробної промисловості зі сприятливішими кліматичними умовами для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці й консервуванню (помідори, зелений горошок, перець, баклажани, кабачки тощо);