Введення єдиних планово-облікових цін має велике значення і дає можливість здійснювати нормативно-чекову систему контролю витрат, що як свідчить практика, заслуговує на увагу.
Нормативно-чекова система контролю - дуже важливий елемент внутрішньогосподарського розрахунку, засіб управління витратами.
Для оперативного контролю використовують чеки на виробничі витрати, зброшуровані в книжку чеків. Ліміт у книжці затверджує керівник підприємства, книжку підписують головний бухгалтер і економіст.
У процесі господарської діяльності керівник підрозділу після видачі чеків на конкретні витрати (у межах затвердженого ліміту) одержує товарно-матеріальні цінності, послуги, які відповідно оформляють. Весь час порівнюючи фактичні витрати з лімітом, керівники підрозділів регулюють використання коштів на виробництво.
Чеки з усіх статей витрат оформляють тільки на основі затверджених лімітів, зафіксованих у книжці чеків. Чек, оформлений у межах ліміту і виданий керівником підрозділу за призначенням, є розпорядчим документом і обов'язковий до виконання всіма підрозділами та службами господарства.
При впровадженні нормативно-чекової форми контролю керівник підрозділу має право виписувати й одержувати чеки лише в межах встановленого ліміту витрат.
Ліміти витрат встановлюють відповідно до виробничої програми кожного підрозділу, відображеної у госпрозрахунковому завданні, їх затверджують керівник сільськогосподарського підприємства, головний економіст і головний бухгалтер.
Річні ліміти витрат, як і госпрозрахункові завдання, розробляють на базі діючих норм і нормативів керівники підрозділів під керівництвом галузевих спеціалістів, враховуючи свої плани заходів і робіт по галузях виробництва (відтворення стада, проведення зооветзаходів, освоєння сівозмін, внесення добрив, захист рослин від шкідників і хвороб, виконання ремонтів і обслуговування техніки тощо).
Оперативний контроль за використанням лімітів витрат і виходу продукції здійснюється керівниками підрозділів у відомості - реєстрі розрахункових чеків у межах кожної культури чи виробленої продукції. Реєстр складається з двох частин: у першій зазначаються суми з виданих чеків, а в другій - одержаних. У реєстрі обчислюють витрати за місяць і з початку року, порівнюють їх із лімітом і визначають залишок. Отже, зведена відомість - реєстр усіх витрат дає змогу керівникові госпрозрахункової одиниці систематично здійснювати контроль за витратами в процесі виробництва, хід виконання госпрозрахункового завдання й у випадку виявлення перевитрат коштів чи невиконання завдання може вжити відповідних заходів.
Крім зведеної відомості-реєстру, ведуть відомість-реєстр з виходу продукції чи надання послуг.
Первинні облікові документи керівники та обліковці госпрозрахункових підрозділів подають за суворо визначеним графіком, у якому зазначено термін і черговість їх подання. Звітуючи у кінці місяця (кварталу, року) керівники підрозділів уточнюють розрахунки за виданими чеками на оплату праці, за одержані матеріальні цінності та надані послуги. У господарстві, згідно розробленої схеми, кому який підрозділ видає лімітовані розрахункові чеки, здійснюється контроль за виробництвом.
Основні функції з контролю витрат виконують керівники підрозділів І служб через самоконтроль і взаємоконтроль. В оперативному контролі виробничих витрат беруть участь також галузеві спеціалісти господарства та підрозділів, матеріально відповідальні працівники складів, економісти, бухгалтери, старші робітники промислових і обслуговуючих виробництв.
Витрати контролюють при оформленні чеків згідно з лімітами. Оформивши чек на весь або частину ліміту, керівник підрозділу авансує конкретні заходи і таким чином контролює витрачання лімітів за статтями витрат при здійсненні господарських операцій. На основі даних про фактичні витрати па виробництво продукції (виконані роботи, надані послуги) в нарядах, облікових листках, лімітно-забірних картах можна своєчасно запобігти перевитратам.
Чітка дія економічного механізму госпрозрахункових відносин забезпечить виконання всіх його вимог. Таким чином можливо досягти збільшення валового (госпрозрахункового) доходу, забезпечити найкращі економічні умови дії госпрозрахункових відносин всередині підприємства.
При впроваджені госпрозрахункових відносин валовий (госпрозрахунковий) доход підприємства повністю децентралізується у володіння госпрозрахункових підрозділів, тому вони стають повноправними власниками - розпорядниками фондів споживання та нагромадження.
У даному випадку структурному підрозділу як суб’єкту товаровиробництва повністю належить вся новостворена вартість – госпрозрахунковий валовий доход, який він використовує для сплати податків державі і необхідних платежів банку, а також на формування фондів споживання та фонду нагромадження. Причому, гнучкість фінансової тактики підрозділів повинна будуватись на доцільності вкладень у таке виробництво, яке б давало максимум прибутків. Саме точна економічна основа забезпечує передумови внутрішньогосподарського підприємництва.
Контрольні питання
1. Господарський та комерційний розрахунок, їх спільні риси та
відмінності.
2. Головні принципи господарського розрахунку.
3. Сутність принципу "Самофінансування".
4. Заходи для впровадження внутрішньогосподарського розрахунку.
5. Принципи встановлення внутрішньогосподарських розрахункових
цін та використання госпрозрахункового доходу.
Для ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва необхідне найповніше І найраціональніше використання виробничих ресурсів підприємств. Цьому сприяє впровадження науково обґрунтованої системи ведення господарства.
Система ведення господарства – це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом із комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, одержання максимального прибутку.
Класифікація систем ведення господарства здійснюється за:
· регіональними рівнями (системи ведення господарства для країни, зони, області, району, підприємства);
· галузевим принципом (системи - рослинництва; тваринництва; допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства);
· технологічною ознакою (системи - землеробства; добрив; годівлі худоби; машин; оплати праці тощо);
· структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).
Поняття науково обґрунтованої системи ведення господарства охоплює всі сторони сільськогосподарського виробництва:
· раціональне розміщення і спеціалізацію;
· правильне поєднання галузей;
· інтенсифікацію;
· найефективніші напрями використання капітальних вкладень;
· впровадження прогресивних методів організації праці;
· вдосконалення форм управління і планування виробництва;
· зростання матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей.
Чим нижчий регіональний рівень, за яким розробляється система ведення господарства, тим глибшою і конкретнішою повинна бути її розробка.
На формування системи ведення господарства сільськогосподарського підприємства, її розвиток впливає сукупність факторів і умов виробництва. Головним із них є ресурсний потенціал, тобто наявність матеріально-технічних, трудових і земельних ресурсів підприємства.
Основні її ланки - спеціалізація і раціональне поєднання галузей, системи рослинництва, тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо.
До раціональної системи ведення господарства ставляться такі основні вимоги:
· виконання договірних зобов'язань по виробництву певних видів товарної продукції;
· вдосконалення спеціалізації виробництва;
· правильне поєднання галузей;
· найповніше й найраціональніше використання ресурсного потенціалу підприємства (земля, трудові ресурси, основні та оборотні фонди);
· зменшення сезонності використання трудових ресурсів протягом року;
· підвищення ефективності всіх галузей.
При обґрунтуванні системи ведення господарства конкретного сільськогосподарського підприємства визначають його раціональну виробничу та організаційну структуру. При цьому можуть зберігатися галузі, які склалися, або змінюватися їхня кількість і вноситися певні якісні зміни впровадженням нових високоврожайних сиртів сільськогосподарських культур, високопродуктивних порід тварин, нових потужних машин тощо. Систему ведення господарства розробляють для кожного конкретного підприємства. При цьому широко використовують рекомендації наукових установ, дані досвіду інших підприємств та їхніх виробничих підрозділів, нормативні матеріали тощо.
Обґрунтування системи ведення господарства на конкретному, підприємстві вимагає проведення певної аналітичної роботи, а також розробки різних організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів на перспективу.
Порядок роботи по обґрунтуванню системи ведення господарства на підприємстві може бути таким:
· аналіз галузей підприємства за останні роки та виявлення резервів їхнього дальшого розвитку;
· уточнення загальногосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва;