Загальні потреби у прісній воді на визначені термінові рівні складають від 14 до 23 км3, а обсяги скиду забруднених вод повинні зменшитись з 4 до 1 км3. Якщо безповоротний водозабір не перевищуватиме 50 відсотків стоку, що формується у розрахунковий маловодний рік, його ресурси забезпечуватимуть майже 15 кратне розбавлення забруднених стоків. Слід мати на увазі, що до цього часу надзвичайно проблематичною є оцінка обсягів забруднюючих речовин, що надходять до водного об'єкта шляхом змиву з водозбірної площі, і які, за експертними оцінками, можуть досягати такої ж величини як і з організованих джерел. Отже, прогноз-завдання щодо обсягів водокористування, безповоротних витрат і скиду забруднених стоків можна вважати збалансованим за ресурсною і відновною здатністю водних джерел [11, ст. 33].
1.1. Басейновий принцип управління визнано одним із ефективних методологічних засобів вирішення глобальних екологічних проблем водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.
У нашій країні склався свій досвід і своя організаційно-правова та економічна система басейнового управління. Але її не можна вважати розвинутою та ефективною. Завдання полягає у виведенні діючої басейнової системи на рівень нових вимог у зв’язку з реалізацією Державних програм екологічного оздоровлення басейнів річок, прийняттям міжнародних зобов’язань.
У зв’язку з переходом України на нові форми економічного розвитку та ринкові стосунки, діюча сьогодні система управління водними ресурсами та водним господарством також потребує реформування.
Це по-перше, викликано постійним зростанням ролі водного фактора, від якого залежить розвиток і розміщення об’єктів виробництва на території річкового басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, тобто реалізується більшість балансів і саме водні об’єкти частіше за все є шляхами розповсюдження забруднюючих речовин та їх акумуляції [10, ст. 32].
1.2. Сучасний стан басейнового управління водокористуванням, охороною вод і відтворенням водних ресурсів України характеризується як складна система галузевих, відомчих і місцевих функцій і структур державного управління, які мають переважно галузеву і адміністративно-територіальну (а не басейнову) спрямованість і недосконалий та незбалансований механізм водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.
Це обумовлює низку проблем, головними з яких є:
-незбалансованість басейнових екологічної, водогосподарської, аграрної, промислової і комунальної політик, що призводить до неузгодженості пріоритетів, незбалансованості системи водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів, і, як правило, до розпорошення і нецілеспрямованості використання коштів;
-невизначеність чіткої ієрархії відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об’єктів басейну, використання цільових коштів;
-неузгодженість у прийнятті рішень, щодо цілеспрямованості і першочерговості заходів; їх фінансування;
-невідповідності платежів за використання та за забруднення водних ресурсів і потреб на їх охорону та відтворення;
-недосконалість системи правового регулювання і економічного стимулювання раціонального водокористування та ефективного управління охороною та відтворенням водних ресурсів;
-недосконалість басейнової системи інформаційного та оперативного забезпечення управління, відсутність комплексної басейнової бази даних щодо водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів;
-недостатність управлінської та екологічної кваліфікації суб’єктів басейнової системи управління.
Для більш системного і поглибленого опису сучасного стану басейнової системи управління необхідно провести комплексну інвентаризацію діючих функціональних положень суб’єктів басейнового управління, законодавчих і нормативно-правових актів щодо регулювання їх взаємовідносин і відповідальності за стан і якість водних ресурсів.
Необхідно також мати комплексну басейнову базу даних відповідно джерел забруднень і суб’єктів водокористування. Для цього необхідно провести комплексний екологічний експрес-аудит усіх суб’єктів водокористування і джерел забруднення. Системний аналіз сучасного стану басейнової системи управління допоможе конкретизувати напрями її розвитку і обсяги фінансування.
1.3. Виходячи із сучасного стану басейнового управління в Україні, необхідності його системного аналізу та оцінки з урахуванням діючих законодавчих і регламентуючих положень, світового і вітчизняного досвіду розвитку, завдань Загальнодержавної програми розвитку водного господарства та пропозицій науковців, метою розвитку басейнової системи управління є поступове забезпечення басейнової збалансованості водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб'єктів басейнового управління, спрямованих на досягнення прогресивних стандартів якості водних ресурсів І екологічного стану водних об’єктів.
Відповідно до визначеної мети головним завданням розвитку басейнової системи управління є вирішення існуючих проблем басейнового управління шляхом приведення діючої системи басейнового управління v відповідність до встановлених принципів та положень басейнового управління і подальше забезпечення досягнення визначеної мети розвитку,
Для побудови розгалуженої структури завдань розвитку необхідно визначитися з орієнтирами розвитку басейнової системи управління. Такими орієнтирами виступають принципи басейнового управління, керуючись якими суб’єкти водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів розробляють і реалізують свої екологічні та господарські завдання.
В цій пропозиції принципи басейнового управління сформовані з урахуванням світових і загальнометодологічних принципів управління навколишнім природним середовищем та принципів, що визначені в Положеннях діючих в Україні регламентуючих документів, у тому числі у Концепції розвитку водного господарства України, друкованих матеріалів українських вчених [10, ст. 112].
Ці принципи визначені з орієнтацією на функціональну управлінську (а не господарську) сферу басейнової діяльності, у якій об’єктом управління виступає басейн річки з його діючою структурою водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів, яку необхідно удосконалювати і розвивати.
Визначальними принципами розвитку басейнової системи управління повинні бути:
-пріоритетність екологічної безпеки водокористування і водоспоживання або пріоритетність, екологічних політик суб’єктів басейнового водокористування як найвищих галузевих, корпоративних, місцевих пріоритетів і вирішального фактору екологічного оздоровлення басейну річки, поліпшення якості питної води та сталого розвитку;
-басейнова узгодженість екологічних політик суб’єктів басейнової системи управління і збалансованість їх політик водокористування і водогосподарської діяльності;
-самодостатність і самоокупність басейнової системи водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів;
-еколого-економічна цілісність системи водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів;
-забезпечення взаємодії суб’єктів басейнової системи управління на основі програмно-цільового методу управління, комплексного системного підходу і наявності Головного басейнового еколого-економічного координатора (Басейнової Ради);
-стандартизація процедур і процесу басейнового управління і нормалізація ієрархії відповідальності як гарантій ефективності басейнового управління і підсилення відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об’єктів басейну;
-гнучкість організаційно-правових структур і механізмів басейнової системи управління, здатних адекватно адаптуватися до зміни умов розвитку (політичних, економічних, законодавчих, результативних та інших);
-багатоваріантність механізмів еколого-інвестиційної діяльності та фінансування басейнових заходів;
-дієздатність механізму стимулювання ефективності басейнової системи управління і раціонального водокористування та відтворення водних ресурсів;
-наукова обґрунтованість управлінських рішень і освітянська підготовленість до їх здійснення;
-комплексність басейнової бази даних і ефективність зворотного зв’язку (моніторинг сталого розвитку басейну).
Впровадження принципів розвитку БСУ здійснюється шляхом:
-розробки і запровадження на законодавчому чи урядовому рівнях відповідних регламентуючих документів: положень, настанов, стандартів;
-проведення басейнових експериментів і здійснення пілотних проектів за допомогою міжнародних грантів, державного фонду охорони навколишнім середовищем та інших джерел з метою відпрацювання методології здійснення принципів басейнового управління;
-поступової реструктуризації функцій басейнового управління згідно з цими регламентуючими документами, європейськими орієнтирами глобальної екологічної безпеки і результатами басейнових експериментів та виконання пілотних проектів;
-міжнародної демонстрації намірів і практичних дій щодо запровадження басейнового принципу управління, як методології світового рівня.