Важливою властивістю землі як засобу праці є те, що вона одночасно виступає і як предмет праці. Вказані особливості землі потрібно враховувати в господарські діяльності з тим, щоб трудові і матеріальні зусилля колективу господарства були спрямовані на дбайливе ставлення до земельних ресурсів та їх раціонального використання.
Особливою властивістю верхнього шару ґрунту є його родючість. Розрізняють родючість природну, штучну й економічну (ефективну). При сільськогосподарському використанні ґрунту штучна родючість в поєднанні з природною виступає, як економічна і визначається рівнем урожайності. Фактична віддача кожного гектара земельної площі-це результат впливу не тільки природної, але й штучної родючості, яка у свою чергу залежить від застосування в господарстві досягнень науки і техніки.
Відповідно до “Земельного кодексу України“ вся земельна площа України поділяється на сім категорій :
1. землі сільськогосподарського призначення (землі надані для сільського господарства, або призначені для цих цілей)
2. землі населених пунктів (земельна площа міст, сіл, гаражного і дачного будівництва)
3. землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення
4. землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історично-культурного призначення
5. землі лісового фонду (землі вкриті лісом, або надані для потреб лісового господарства)
6. землі водного фонду
7. землі запасу (це всі землі, які надані у володіння і постійне користування і перебувають у виданні сільських, селищних, районних рад)
1.3 Організаційна структура господарства
Організаційна структура господарства визначається кількістю виробничих підрозділів, допоміжних і підсобних господарств. Вона залежить від спеціалізації, яка залежить від найбільш раціонального використання землі, трудових і матеріальних ресурсів, максимальне наближення місця роботи до місця проживання працівників.
Головними виробничими одиницями у господарстві є – бригади. До них входять: тракторно-рільнича бригада і тваринницькі ферми, садово-огородня бригада підпорядковується безпосередньо керівництву господарства. Така організаційна структура господарства забезпечує успішне виконання господарських завдань.
Структура господарства зображена в таб.2
Організаційна структура характеризується такими натуральними показниками, як об’єкт виробництва найважливіші видів продукції, розміри посівних площ, поголів’я худоби.
З таблиці 3 видно, що виробничі дільниці – це господарські підрозділи, які мають в своєму складі підрозділи рослинництва і тваринництва, але є і недоліки, адже недоцільно і надалі утримувати дільниці №2 і №3 – невеликі молочно-товарні ферми. Концентрація цих ферм на виробничій дільниці №2 буде сприяти підвищенню їх ефективності.
1.4 Забезпеченість господарства робочою силою
Успішне виконання виробничої програми господарства у значні мірі визначається забезпеченістю робочою силою і ефективністю її виконання. Трудові ресурси, які знаходяться у господарстві, можуть бути встановлені на ту чи іншу дату, і обчислені в середньому за відповідний період – місяць, квартал, рік. У зв’язку з цим розрізняють спискову і середньоспискову чисельність працівників.
Спискова чисельність працівників включає всіх робітників, які знаходяться у списках господарства на відповідну дату. Але це не показник, що характеризує трудові ресурси. З більшою точністю про забезпеченість господарства робочою силою можна судити по середньосписковому числу персоналу, яка визначається діленням числа спискових працівників за всі дні періоду на календарне число днів у періоді.
У господарстві до трудових ресурсів відносяться робітники, які заключили із господарством трудову угоду.
Для оцінки забезпеченості господарства робочою силою, фактичну наявність працівників, зайнятих у галузях господарства, порівнюють з планом, і з штатним розписом господарства.
Дані, по забезпеченості господарства робочою силою наведені в таб. 4
В господарстві планувалось використання 862 середньорічних працівників, фактично на роботах в сільському господарстві було зайнято 863. перевищення відбулося в результаті додаткового залучення сезонних працівників.
У 2007 році в господарстві був недоукомплектований штат інженерно-технічних працівників, нижче плановою також виявилася чисельність робітників підсобного виробництва.
Велике значення для підвищення ефективності використання робочого часу і трудових ресурсів має додержання всіма працівниками правил внутрішнього розпорядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, вдосконалення організації праці, її оплати, впровадження орендного підряду.
1.5 Спеціалізація господарства
Однією з форм суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація сільського господарства характеризує суспільний поділ праці між різними галузями сільськогосподарського виробництва, а також всередині їх. У процесі розвитку продуктивних сил і поглиблення спеціалізації сільського господарства відособлюється і створюються все нові галузі для виробництва певної продукції.
Спеціалізація сільськогосподарського виробництва – це переважний розвиток однієї або декількох галузей у виробництві товарної продукції у господарстві.
Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарського підприємства на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.
Спеціалізація сільського господарства - це об'єктивний і закономірний процес, що відбувається на основі впровадження у виробництво досягнень науково – технічного прогресу. Підвищення продуктивності праці та ефективності сільськогосподарського виробництва нерозривно пов'язано з дальшим поглибленням його спеціалізації. Спеціалізація сільського господарства відкриває широкі можливості для впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва, переведення галузей на індивідуальну технологію, застосування прогресивних методів організації виробництва і праці, раціонального і ефективного використання засобів і предметів праці. В процесі поглиблення спеціалізації значно удосконалюється сільськогосподарське виробництво. Ці позитивні зміни сприяють підвищенню економічної ефективності як окремої галузі так і сільського господарства в цілому.
Суспільний поділ праці в сільському господарстві здійснюються в межах природноекономічних зон, областей, окремих господарств та їх підрозділів. Залежно від цього розрізняють такі форми спеціалізації сільського господарства:
- зона спеціалізації – спеціалізація сільського господарства в межах територіальних одиниць; природно –економічних зон, областей,
- господарська спеціалізація – спеціалізація сільськогосподарського виробництва окремих господарств, міжгосподарських підприємств і об’єднань,
- внутрішньогосподарська спеціалізація – спеціалізація виробничих підрозділів господарств: відділів, бригад, ферм. Вони спеціалізуються на окремих видах продукції рослинництва і тваринництва, або виконують окремі технологічні процеси, забезпечують підприємства певними продуктами господарства,
- внутрігалузева спеціалізація – спеціалізація сільськогосподарських підприємств та їх господарських підрозділів за стадіями технологічного процесу виробництва кінцевої продукції. Вона передбачає поділ праці в середині окремих сільськогосподарських галузей.
Спеціалізація сільського господарства має свої певні відмінності. Вони обумовлені наявністю специфічних особливостей, земля є головним засобом виробництва, а екологічні процеси відтворення тісно перетинаються з природними.
На відміну від промисловості, де спеціалізація часто призводить до виробництва лише однієї частини продукту, сільськогосподарське виробництво не розпадається на окремі галузі, а спеціалізується на виробництві одного чи другого виду продукції. При цьому інші газі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до цього головного продукту.
У результаті перелічених особливостей у господарстві виробляється не один вид продукції, а формують галузь в кожній з яких одержують один або декілька видів продукції.
За економічним значенням галузі господарства поділяють на головні, додаткові та підсобні. Вони характеризують виробничі напрями господарства і визначають його спеціалізацію. Вони забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей і більш ефективне використання земельних угідь, засобів виробництва і робочої сили. Раціональна виробнича структура господарства передбачає поєднання головних і додаткових сільськогосподарських галузей.
Підсобні – це галузі не сільськогосподарського виробництва. Вони створюються для додаткових і виробничого обслуговування головних галузей або для задоволення споживчих потреб сільського населення.
Спеціалізація є основою масового виробництва товарної продукції сільського господарства. У зв’язку з цим напрям спеціалізації сільськогосподарського виробництва визначається структурою виробленої товарної продукції. Спеціалізацію сільськогосподарського виробництва визначають за тими галузями які мають найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції.. господарства можуть мати одну, або декілька галузей, які дають понад 70% виручки від реалізації сільськогосподарської продукції.
Спеціалізація підприємства наведена в таблиці 5.
З даних таблиці видно, що головною галуззю у господарстві є рослинництво, на яку припадає 2/3 всієї товарної продукції. В рослинництві головними галузями є виробництво зерна і цукрових буряків. Ці дві галузі дають більше 40% товарної продукції рослинництва. Разом з тим у господарстві добре розвинене овочівництво і садівництво, які мають високу товарність і велику питому вагу від реалізації сільськогосподарської продукції.