ТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Курсова робота з предмету „Комерційне товарознавство. ”
На тему:
„ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБІЙНИХ ТВАРИН”
Виконала студентка
групи 22-К/З
Федічева Д.А.
консультант
Голова Центру Агроінтех
К.т.н.Сиротенко В.В.
ЛЬВІВ- 2008
ЗМІСТ
Вступ 2
1.Види і породи забійних тварин
1.1.Велика рогата худоба. 3
1.1.а.Історія одомашнення. 4
1.1.б.Створення порід. 5
1. 1.2. ОСНОВНІ ПОРОДИ КОРІВ 6
1.2.ПОРОДИ СВИНЕЙ 12
1.3.ВІВЦІ 16
1.4.КОЗИ 22
1.5.КОНІ 23
1.6.КРОЛІ 25
1.7.СВІЙСЬКА ПТИЦЯ 30
1.7.1.КУРИ 31
1.7.2.КАЧКИ 33
1.7.3.ГУСКИ 33
1.7.4.ІНДИКИ 33
11.ХАРАКТЕРИСТИКА М’ЯСА ЗАБІЙНИХ ТВАРИН 37
2.2.Класифікація м’ясних туш 41
ВИСНОВКИ 43
ВСТУП
Положення країни в цивілізованому світі визначається споживанням на душу населення м’ясо-молочних продуктів та фруктів.
Україна вступила в СОТ і на неї тепер розповсюджуються норми споживання м’яса і м’ясопродуктів, які існують в СОТ, а саме – 73 кг на рік на людину.
На жаль, з-за непродуманих реформ сільського господарства вдвічі скоротилось виробництво зернових, та ще більше було нанесено удар по скотарству. Нинішнє поголів’я худоби в Україні дорівнює тому, яке було в 1945 році, коли худоба була вивезена до Німеччини та Сходу СРСР.
Таким чином, для задоволення потреб населення, згідно Європейських нормативів, м’ясо-молочна промисловість України повинна буде імпортувати в широких масштабах тварин для забою і м’ясну сировину.
А це вимагає знань порід худоби, що йде на переробку, насамперед:
1.Великої рогатої худоби.
2.Свиней.
3.Баранів та кіз.
3.Кролів.
4.Коней.
5.Домашньої птиці.
Слід відмітити, що незважаючи на жалюгідний стан тваринництва останніх років, Галичина в Х1Х сторіччі була лідером в селекції м’ясних порід свійської худоби. Тут була виведена червона гірська порода корів, м’ясні напрямки якої випасались на полонинах без догляду і давали дуже ароматне і смаковите м’ясо, а молочні – молоко, яке не поступалось по органолептичним показникам і цілющим властивостям симентальському. Саме тут, була виведена порода свиней „Біла крупна ”, м’ясо якої не поступалось англійському Ландрасу, а сало, завдяки ячно-картопляному відкорму, мало шалений попит в Австро-Угорській Імперії та Великобританії. У 1903 році навіть було заплановано створення у Львові потужного беконно-консервного заводу, який би експортував свою продукцію до столиць Європи та до великих міст Великобританії. Саме зі Львова починалось виробництво шинкових консервів у Європі…
Саме на теренах Львівщини Була виведена гуцульська порода овець, яка давала і вовну, і м’ясо і молоко. На всю австро-Угорську імперію славилась робоча порода гуцульських коней, невибагливих у кормі, легко долаючих стрімкі гірські стежки , а м’ясо жеребчиків гуцульської породи по смаковим властивостям важко було відрізнити від свинини.
На жаль, у післявоєнний період, згідно програми розвитку СЕВ на виробництві м’яса спеціалізувалась Угорщина . Саме з цього часу Львівщина стала центром м’ясопереробної промисловості Західного регіону СРСР. Для переробки угорського м’яса були збудовані потужні м’ясокомбінати у Львові, Бориславі, Дрогобичі,Самборі, які після розвалу СЕВ і знищення колгоспів опинились на грані виживання, адже вони були розраховані на масове поступлення імпортного м’яса та на великі партії худоби, яка поступала з навколишніх колгоспів. Після того, як в 1996 останній колгосп на Львівщині було знищено, зупинився і найбільший на Західній України Львівський м’ясокомбінат „Прикарпаття. ”
Після вступу в СОТ з’явилась можливість поступлення дешевого імпортного м’яса, що дасть можливість відновити виробництво але поставить на межу виживання фермерство. Тому важливо знати сучасні породи худоби і властивості м’яса.
1. Види і породи забійних тварин
1.1.Велика рогата худоба.
В світі близько 300 порід великої рогатої худоби, найбільш широко поширених в світі (всього їх налічується більше 1080), а також 121 порода зебу, 29 порід гібридного походження (помісі великої рогатої худоби і зебу) і 38 порід буйволів.
Велика рогата худоба характеризується крупною, щільною статурою. Роги, що присутні у обох статей і ніколи не скидаються, зазвичай посаджені далеко один від одного на черепі і ростуть головним чином в сторони. Бувають також особини і породи із спадковою комолістю (безрогістю). У статевонезрілих тварин 20 молочних зубів, у дорослих (приблизно до 34 міс) – 32 постійних зуба. Верхніх різців і іклів немає: замість них край щелепи покритий фіброзною сполучною тканиною і шаром жорсткого ороговілого епітелію. Харчуючись, тварина захоплює траву губами і язиком і відриває її, смикаючи головою, або перекушує за допомогою нижніх передніх зубів і жорстких верхніх ясен, або ж використовує відразу обидва цих механізму. Відсутність верхніх передніх різців не дозволяє під’їдати траву до рівня ґрунту. На кінці хвоста, використовуваного частково для того, щоб відгонити мух і інших комах, знаходиться пензлик з довгих волосків.
Велика рогата худоба – жуйні тварини з чотирикамерним шлунком. Свіжопроковтнутий корм, лише злегка пережовується, і зразу після проковтування поступає в перший відділ шлунку(рубець). Через деякий час харчова грудка разом з матеріалом з другої шлункової камери – сітки – відригується в ротову порожнину у вигляді так званої жуйки і цього разу пережовується ґрунтовніше. Процес заковтування, відрижки і пережовування однієї і тієї ж порції корму може повторюватися кілька разів, залежно від якості корму. Цей механізм необхідний для ефективного розщеплювання рослинної їжі мікроорганізмами, що населяють рубець. Мікробне її переварювання (зброджування) потрібне для засвоєння основної частини рослинного корму, зокрема целюлози, на яку не діють травні соки самої тварини. Достатньо заброджена жуйка поступає в наступні шлункові камери і кишечник для подальшого переварювання і всмоктування.
Довжина тіла тварин, не рахуючи хвоста, зазвичай складає 1,8–3,2 м при висоті в загривку 1,0–1,6 м і масі 450–1000 кг Бики, як правило, більше за корів, причому відомі рекордсмени заввишки 1,8 м і масою 1350 кг, тоді як дорослі самки найдрібніших порід бувають заввишки всього 85 см при масі 90 кг
Статева зрілість наступає зазвичай в 9–12 міс: цей вік залежить від породи і фізичного стану тварини, але таких молодих особин до злучки, як правило, не допускають. Особливого сезону розмноження у великої рогатої худоби немає, і спаровування може відбуватися круглий рік. Вагітність (стельність) продовжується близько дев'яти місяців (277–280 днів) і завершується отеленням, тобто народженням зазвичай одного теляти, рідше – двійнята. Молодняк мати вигодовує до дев'яти місяців (у м'ясних порід – як правило, до шести – восьми місяців), але його можна відняти у неї приблизно в тримісячному віці, коли він починає їсти траву. Статевозрілі нетелі молока не дають: спочатку вони повинні злучитися і народити теля. Після отелення лактація триває приблизно 11 міс за умови вигодовування молоком сосунка або регулярного доїння. Після припинення лактації і настання так званої. сухостійного періоду, корову треба злучити знову (зазвичай після двомісячного відпочинку): молоко з'явиться з наступним отеленням. Більшість телят і практично всі бички у молочних порід забиваються на м'ясо. Хоча окремі екземпляри можуть доживати до 20 років і більш, здатність нормально розмножуватися зберігається всього біля 12 років.
Статевозрілий самець називається биком, статевозріла самка – коровою, статевонезрілі особини – телятами. Статевонезрілого самця називають бичком, а молоду самку – телицею до першого запліднення, після якого до отелення (у тільний період) вона вважається нетеллю. Бичків-кастратів, що досягли дорослості, тобто приблизно з дворічного віку, називають волами. Кастрацію самців проводять для зниження їх агресивності в стаді або при використанні як в'ючних і упряжних тварин. У разі народження різностатевих двійнят самка майже завжди стає стерильною, оскільки чоловічі гормони, що виділяються другим плодом, пригнічують нормальний розвиток жіночих статевих органів. Таких самок, що зовні нагадують бичків, називають фримартинами.
Численні викопні залишки турів, диких предків великої рогатої худоби, виявлені в Західній Азії, Північній Африці і Європі. На інших континентах ці тварини не водилися. Європейські тури, якнайдавнішим залишкам яких приблизно 300 000 років, досягали в загривку 1,8–2,1 м, тобто були значно більше за крупну рогату худобу, і відрізнялися довгими, часто масивними рогами. Схожі на них тварини, використовувані для кориди (камаргська худоба, іспанські бойові бики): ці породи вважаються примітивними, не зміненими відбором спеціально для тяглової роботи або виробництва молока і м'яса. Ймовірно, перше одомашнення турів відбулося в Південно-західній Азії не пізніше 8500 років тому. У Європі дикі тури проіснували довше, ніж в Азії і Африці: остання самка, що відноситься до цього роду, жила під охороною в Якторівському лісі біля Варшави і померла в 1627.
Людина полювала на турів так само, як і на інших диких тваринах. Одомашнення (доместикація) відбувалося поступово у міру виникнення потреби в надійному джерелі їжі поблизу стоянок. Впродовж багатьох століть людина використовувала як домашніх, так і диких турів, але значення перших постійно зростало, а других – падало. Велика рогата худоба зіграла найважливішу роль в розвитку цивілізації Старого Світу: ці тварини не тільки служили робочим, м'ясною і молочною худобою, але і шанувались деякими народами як священні. Зазвичай, незалежно від своєї безпосередньої користі, вони символізували багатство і добробут. Велика рогата худоба була універсальним засобом обміну і у деяких племен до цих пір використовується з цією метою.