Ціна у сфері виробництва сільськогосподарської продукції (стр. 1 из 3)
Зміст
Система цін і принципи ціноутворення в сільськогосподарському виробництві5
Ціни на засоби виробництва для підприємств сільського господарства7
Список використаної літератури14
Вступ
Сільськогосподарське виробництво є традиційною потужною галуззю української економіки. Родючі ґрунти, багаті традиції землеробства, сприятливий клімат, освідченні та працьовиті люди – все це є підґрунтям для того, щоб аграрний комплекс займав пріоритетне місце в економіці, гарантував потреби населення в якісних і доступних продуктах харчування, забезпечував достойний рівень життя селянам та експортний потенціал держави.
Особливістю аграрного сектору країни є те, що він нині знаходиться в процесі трансформації від планової до ринкової економіки. Протягом 7–10 років в Україні було здійснено реформування відносин власності на землю та засоби виробництва. Внаслідок реалізації аграрної і земельної реформи за станом на 1 січня 2004 р. селянам та інших громадянам передано у власність і користування 36,2 млн. га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 12,7 млн. га господарствам населення, з них 11 млн. га особистим селянським господарствам. Майже 4,9 млн. громадян одержали Державні акти на земельну власність. У складі сільськогосподарських підприємств тепер домінують недержавні підприємства (понад 98% їх загальної кількості). Створені та працюють ефективні сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства, велика кількість продукції виробляється господарствами населення
Одночасно в процесі реформування не була напрацьована ефективна стратегія аграрних перетворень. Аграрна реформа не завжди проводилась з необхідним припрацюванням, вивченням та прогнозуванням можливих наслідків та результатів. Не були чітко окреслені пріоритети розвитку та методи їх досягнення, визначені найбільш ефективні механізми та заходи державної підтримки сільськогосподарського виробництва. Набуття селянами приватної власності на землю та засоби виробництва не було підкріплене створенням необхідних ринкових механізмів та інфраструктури, сприятливого економічного середовища для сільськогосподарських товаровиробників.
Упродовж останніх 6-8 років основною проблемою функціонування економіки України загалом і сільського господарства зокрема була відсутність реального реформування, підміна його деклараціями про необхідність реформ або псевдореформаторськими акціями. Активна діяльність з окозамилювання - створення видимості "активного реформування" - і відсутність реальних реформ у сільському господарстві є однією з основних причин деградації галузі й зубожіння основної маси сільського населення і, головне, зневіри людей у перспективності реформ.
Зволікання із запровадженням ринкових принципів і методів господарювання призводить до великих втрат. Відсутність конкуренції при придбанні сільськогосподарськими підприємствами ресурсів і при реалізації ними своєї продукції спричинилася до того, що 90% аграрних господарств є збитковими. І не дивно - адже ціни на ресурси штучно завищуються, а на сільськогосподарську продукцію - занижуються. Зокрема відсутність належної конкуренції та інфраструктури призвела до того, що вітчизняні виробники зерна одержують тільки близько 40% від світових цін на нього. У цифрах це означає фактичне недоотримання 500 млн. доларів у неврожайний рік (1998) і понад 1 млрд. доларів - у врожайний.
Фахівці роблять висновок: Україна не є конкурентоспроможною на світовому ринку зерна через відсутність конкуренції та відповідної інфраструктури на її внутрішніх ринках. Сільське господарство залишається тягарем для бюджету, а українське село - символом відсталості й зубожіння.
Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року мав на меті докорінно змінити наявну ситуацію, задати основні напрямки реформування - на прискорення приватизації землі і майна членами КСП, створення на цій основі приватних сільгосппідприємств. Однак указ не вирішив численних практичних проблем, натомість поставив важливі проблеми, від якнайшвидшого розв'язання яких залежить успіх реформ в аграрному секторі.
За 11 місяців обсяг валової продукції галузі збільшився на 2,2%, а валової доданої вартості на 3,7%. Вагому роль у цьому зіграли реалізація заходів аграрної реформи, запровадження прозорих, ефективних ринкових механізмів постачання матеріальних ресурсів для села і переходу до поступового подолання диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та засоби її виробництва.
Система цін і принципи ціноутворення в сільськогосподарському виробництві
Ціни в сільському господарстві мають велике значення для системи ціноутворення загалом. Вони є вихідними для системи цін на споживчі товари, що виробляються із сільськогосподарської сировини. За цими цінами сільськогосподарська продукція реалізується колективними господарствами, фермерськими господарствами, приватним сектором державі, переробним підприємствам усіх форм власності, у торговельну мережу та безпосередньо споживачам. Такі ціни впливають на кінцеві роздрібні ціни, темпи розвитку сільського господарства, промисловості, рівень оплати працівників галузі.
Загалом політика держави спрямована на забезпечення інтересів розвитку промисловисті та сільського господарства, зростання матеріальної зацікавленості працівників сільського господарства у виробництві продукції з урахуванням потреб держави та попиту населення. Система цін на продукцію сільського господарства та послуги, що надаються підприємствам цієї галузі, маєсприяти розміщенню сільськогосподарського виробництва, підвищенню ефективності всіх галузей і підрозділів агропромислового комплексу (АПК), еквівалентному обміну між містом і селом.
Ціни АПК мають особливості, що пояснюються чинниками, які діють у цій сфері.
Так, ціни АПК впливають на рівень роздрібних цін на споживчі товари, тому що переважна більшість останіх складається з продукції сільськогосподарського виробництва. У роздрібній ціні, як правило, більшу частку становить ціна закупівлі, тобто ціна підприємства АПК. Ціни АПК, у свою чергу, залежить від цін на продукцію важкої промисловості, будівельного комплексу та підприємств, що здійснюють ремонтніроботи від тарифів на вантажні перевезення, цін на пально-мастильні матеріали.
Тому з урахуванням особливостей діяльності підприємств сільського господарства ціни класифікують за різними ознаками (мал. 1):
1. Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію колектитивних господарств, колгоспів, фермерських та особистих підсобних господарств, приватних підприємств та ін. За цими цінами держава закуповує продукцію для власних потреб, експорту сировини, на промислову переробку та інші потреби.
2. Розрахункові ціни на продукцію землеробства та тваринництва. За цими цінами сільськогосподарські підприємства розраховуються з промисловими переробниками цієї продукції.
3. Ціни міжгосподарських взаємовідносин, за якими продукція сільського господарства обертається між підприємствами АПК.
4. Оптово-посередницькі ціни та ціни заготівельних підприємств, що закуповують сільськогосподарську продукцію у підприємств-виробників на комерційній основі у великих обсягах з метою подальшого перепродажу роздрібним торговцям.
5. Роздрібні ціни, за якими вироби землеробства та тваринництва продаються безпосередньо населенню в роздрібній торговельній мережі без попередньої промислової переробки.
6. Оптові ціни на сільськогосподарську техніку, матеріали, мінеральні добрива, комбікоми тощо.
7. Коштористі норми будівництва, ціни будівель, споруд у сільській місцевості.
8. Ціни на послуги організацій, які здійснюють виробничо-технічне обслуговування підприємств АПК.
9. Ціни „врожаю на корені”, коли за домовленістю між виробниками та покупцями здійснюється продаж врожаю ще до його збирання.
10. Біржові ціни на продукцію АПК – за цими цінами здійснюється продаж на біржових торгах.
Ціни на засоби виробництва для підприємств сільського господарства
Ціни АПК впливають на роздрібні ціни, за якими продукція сільського господарства реалізується кінцевим споживачам. Однак на рівень цін АПК значною мірою впливають також ціни підприємств машинобудування, що виробляють сільськогосподарську техніку, ціни на добриво, комбікорми, паливо, мастило, тарифи на електроенергію й послуги, що надаються сільськогосподарським підприємствам.
Велике значення для розрахунку кінцевої роздрібної ціни на сільськогосподарську техніку (трактори, комбайни, машини, механізми тощо).
Здебільшого ціни на техніку для сільськогосподарських підприємств встановлюються вільні, договірні, тобто на основі угод, що укладаються між підприємцями АПК і підприємствами – виробниками цієї техніки. Однак в основному ці ціни є монопольними, тому що сільськогосподарська техніка виготовляється підприємствами, які, по суті, є монополістами в Україні, тобто не мають у межах держави конкурентів (наприклад, Харківский тракторний завод). Ця ситуація виникла внаслідок того, що ринок України на цю техніку закритий і на ньому практично не реалізується техніка інших держав. Водночас вітчизняна техніка має особливості, що відрізняються від імпортованої техніки:
· ціни на вітчизняну техніку значно вищі порівняно з витратами, які мають машинобудівні підприємства, тобто закладено значний прибуток. За відсутності конкуренції підприємстваАПКзмушені купувати цю техніку, до того ж за цінами, встановленими виробником;