ВСТУП
Останніми роками в південному Лісостепу України значною мірою змінилася структура посівних площ.
Тому перед нами постало завдання: обрати культуру, що в нашій посушливій зоні давала б прибуток нарівні з соняшником та була добрим попередником під озиму пшеницю.
Аналізуючи вирощування альтернативних кормовим культурами рослин сої, ріпаку ярового та озимого, гірчиці, ми дійшли висновку, що ці культури поряд з позитивними показниками мають низку агрономічних недоліків: низьку врожайність, пізнє достигання.
Наукові та виробничі досліди засвідчили, що крім згаданих вище культур, перспективу розширення площ посіву має така культура, як льон олійний [1].
Олійний льон – цінний харчовий та лікувальний продукт. Олія з нього містить ненасичені жирні кислоти, тому попереджає виникнення судинних захворювань насіння льону, за практикою народної та даними наукової медицини має лікувальну властивість. Окрім жиру, воно містить білок, вуглеводи, органічні кислоти, ферменти. У насінні різних сортів льону олійного міститься 42 – 48% олії. Йодне число олії становить 165 – 192.
Олійний льон – це по сухостійна, скоростигла і високоврожайна культура (14 – 30 ц/га) і є добрим попередником для озимих культур. У стеблах олійного льону міститься волокно, придатне для виробництва грубих тканин і шпагату. Солома, у якій до 50% целюлози, є сировиною для виробництва цигаркового паперу, картону. З відходів (костриці) виготовляють будівельні плити. Розвиток галузі льонарства в сучасних умовах неможливий без виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції, яка б користувалась попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках. Це значною мірою залежить від використання нових сортів льону і економічно вигідних технологічних прийомів вирощування, здатних забезпечувати високі врожаї насіння і бути конкурентним на ринку збуту продукції. Одним із шляхів підвищення конкурентності льону – зменшення затрат на його виробництво за рахунок зниження інтенсивності найбільш енергоємного основного обробітку ґрунту, вивчення можливості використання цього шляху і було завданням наших досліджень [2].
РОЗДІЛ 1 ЗЯБЛЕВИЙ ОБРОБІТОК ҐРУНТУ ТА УМОВИ ВИРОЩУВАННЯ ЛЬОНУ ОЛІЙНОГО (огляд літератури)
1.1 Вплив різних глибин зяблевої оранки на водний режим ґрунту
В умовах нестійкого і недостатнього зволоження водний режим є лімітуючим фактором в отримані високих урожаю всіх сільськогосподарських культур, тому всі агротехнічні заходи, в тому числі і механічний обробіток ґрунту, повинні бути направлені на акумуляцію атмосферних опадів у ґрунті та раціональне їх використання рослинами впродовж вегетації.
Серед науковців кінця ХХ і початку ХХІ століття немає єдиної думки щодо ефективності застосування конкретного способу чи глибини основного зяблевого обробітку ґрунту щодо нагромадження вологи за осінньо-зимовий період і ефективного її використання рослинами протягом вегетації.
У дослідженнях, що проводились на дослідному полі кафедри загального землеробства Уманського ДАУ [3, 4] на чорноземі опідзоленому встановлено тенденцію до незначного зменшення загальних запасів ґрунтової води в метровому шарі при зменшенні глибини полицевої оранки. Так, на фоні полицевого обробітку на 25 – 27 см вміст загальної вологи складав 325,4 мм, а при зменшенні обробітку до 10 – 12 см цей показник знижувався лише на 3,0 мм.
З результатів досліджень М.В. Калієвського і В.О. Єщенка [5] видно, що вміст доступної вологи в метровому шарі чорнозему опідзоленого важкосуглинкового на фоні глибокої оранки під час сходів льону олійного становив 180 мм, а при зменшенні глибини оранки до 15 – 17 см запаси доступної вологи зменшувались лише на 4 мм. Однак впродовж вегетації культури більшими запаси ґрунтової вологи залишались за мілкого полицевого обробітку.
Проте, згідно даних досліджень, що проводились у дослідному господарстві “Дніпро” Інституту зернового господарства УААН [6], запаси доступної вологи навесні при зменшенні полицевого обробітку з 30 – 32 см до 20 – 22 см збільшувались з 186 до 192 мм, що є незначним. Однак, як стверджують дослідники, у посушливі роки різниця між досліджуваними варіантами була більшою на користь оранки на глибину 20 – 22 см. Аналогічні результати отримали В.Т. Канцалієв [7] і В.А. Гулідова [8].
У дослідах Ерастівської дослідної станції [9] на чорноземі звичайному важкосуглинковому при вивченні впливу зяблевої оранки на 20 – 22 і 25 – 27 см на запаси доступної вологи в шарі ґрунту 0 – 150 см встановлено, що навесні ґрунтової води на цих фонах було однаково (190,1 - 190,2 мм). Аналогічні результати були одержані на Розівській дослідній станції [10] на чорноземі звичайному легкосуглинковому.
За даними досліджень кафедри землеробства і гербології НАУ [11], найбільше вологи в ґрунті за рахунок опадів протягом осінньо-зимового періоду нагромаджувалось на фоні глибокого основного зяблевого обробітку.
У дослідженнях В.О.Єщенка, Д.Л.Каричковського, В.Д.Каричковського і О.В.Єщенка [12], що проводились на чорноземі опідзоленому важкосуглинковому, запаси доступної вологи в шарі ґрунту 0 – 160 см навесні за оранки на 30 – 32 см становили 261,5 мм, а при зменшенні глибини полицевого обробітку до 10 – 12 см запаси води в ґрунту збільшувались на 8,0 мм.
З результатів досліджень В.П. Гудзя, І.П. Максимчука, О.П. Кротінова та інших [13] також видно, що кращі умови водного режиму складались на фоні мілкішої зяблевої оранки.
1.2 Щільність ґрунту за різноглибинної оранки
Одним з головних показників, що характеризує фізичні властивості ґрунту, є щільність, яка має значну мінливість і залежність від заходів обробітку, вирощуваної культури і періоду визначення. Тому одною з основних задач основного обробітку ґрунту є забезпечення оптимальної щільності для росту рослин, яка для більшості культур в шарі 0 – 30 см знаходиться в межах 1,05 - 1,36 г/см3 [14 – 16], проте вона може дещо змінюватись залежно від типу ґрунту і культури.
У дослідженнях В.П.Тохтарова [17], що проводились на чорноземах південних середньосуглинкових, щільність орного шару ґрунту перед сівбою сорго при оранці на глибину 28 – 30 см була 1,12 г/см3, що на 0,10 г/ см3 менше, ніж при оранці на 12 – 14 см.
Більш щільне складення 30-сантиметрового шару чорнозему південного малогумусного після мілкої оранки порівняно до глибокої спостерігали і в дослідах Кримського науково-виробничого об’єднання Еліта, де цей показник зростав на 0,06 г/см3, хоча і при цьому щільність ґрунту не виходила за вищезазначені параметри оптимальності.
З результатів досліджень В.О.Єщенка, О.Б. Карнауха і Д.Л. Каричковського [19], які проводились на чорноземі опідзоленому, видно, що зменшення глибини зяблевої полицевої оранки з 30 – 32 до 10 – 12 см приводило до ущільнення орного шару ґрунту перед сівбою цукрових буряків з 1,10 до 1,14 г/см3.
Підвищення щільності перед сівбою ярого ячменю на фоні зяблевої оранки на 15 – 17 см зафіксовано також у дослідженнях Ю.І. Накльоки і В.О. Єщенка, де на цих же ґрунтах вона в шарах 0 – 10, 10 – 20 і 20 – 30 см була відповідно на 0,03, 0,04 і 0,03 г/см3 більшою, ніж за оранки на 25 – 27 см. До такого ж висновку у своїх дослідженнях дійшов і М.В.Калієвський/
Щільність темно-сірого легкосуглинкового ґрунту на дослідному полі Львівського СГІ [22] від зменшення глибини оранки з 28-30 до 20 – 22 см збільшувались на 0,02 – 0,06 г/см3.
Тривале застосування мілкого обробітку у сівозміні порівняно з глибокою оранкою призводить до ущільнення ґрунту в шарах 10 – 20 і 20 – 30 см. Так, на Білоцерківській ДСС [23] щільність в цих шарах на час сівби буряків при застосуванні глибокої оранки на 30 – 32 см становила відповідно 1,12 і 1,10 г/см3, що на 0,05 і 0,07 г/см3 менше, ніж при оранці на 12 – 14 см. Аналогічні результати досліджень отримали В.І. Бровкін і Н.І. Нікітаєва.
За даними досліджень Л.В.Костащука і М.В. Костащука, що проводились на чорноземі вилугуваному, щільність ґрунту перед сівбою цукрових буряків у шарі 0 – 10 і 0 – 30 см була вищою на фоні оранки на 12 – 14 см і становила відповідно 1,15 і 1,19 г/см3, що на 0,05 і 0,04 г/см3 більше, ніж за обробітку на 30 – 32 см.. Подібні результати досліджень спостерігались і у С.Н. Шевченко та В.А. Корчагіна [26].
Отже, щільність різних ґрунтів по-різному залежить від глибини зяблевого полицевого обробітку ґрунту.
1.3 Загальна пористість ґрунту залежно від глибини обробітку
Важливим показником будови орного шару ґрунту слід вважати загальну пористість, яка знаходиться в тісній залежності від щільності складення.
Дослідженнями Ю.О. Ременяка [27], які проводились на Уладово-Люлинецькій ДСС в підзоні достатнього зволоження Лісостепу України на чорноземі глибокому середньо суглинковому встановлено, що загальна пористість ґрунту в шарі 0 – 30 см на фоні оранки на 30 – 32 см під час сходів цукрових буряків становила 52,5 %, а при виміленні полицевого обробітку до 20 – 22 і 12 – 14 см цей показник зменшувався відповідно на 1,0 і 1,4 %. Така ж тенденція зберігалася впродовж всієї вегетації культури. Такого ж висновку у своїх дослідженнях дійшли і Є.П. Божкова, С.І. Баршадська і Л.Н. Вишегородцева , де загальна пористість 30-сантиметрового шару чорнозему звичайного була більшою на варіантах з глибоким полицевим обробітком. Аналогічні результати отримали В.М.Новиков, Л.А.Нечаєв і В.І.Коротєєв.
З досліджень М.В. Калієвського видно, що загальна пористість чорнозему опідзоленого важкосуглинкого в шарі 0-30 см на середину вегетації льону олійного за умов посушливого весняного періоду була вищою на фоні глибокого полицевого обробітку ґрунту, а за умов достатнього зволоження тенденція була зворотною.
У дослідах Л.В. Костащука і М.В. Костащука, що виконувались на чорноземі глибокому середньосуглинковому, значної різниці за показником загальної пористості залежно від глибини зяблевої оранки не спостерігалось і на початок вегетації цукрових буряків цей агрофізичний показник на фоні оранки на 12 – 14 і 30 – 32 см в 30-сантиметровому шарі ґрунту знаходився в межах 52,5 – 52,8%, а в кінці вегетації – 49,7 – 50,7%. Аналогічні результати були отримані В.О.Єщенком і Л.М.Кононенко та І.П.Котоврасовим/