Під продавцем розуміється підприємство, установа, організація чи громадяни-підприємці, які реалізують (здійснюють) товари – ялинкові прикраси споживачеві за договором купівлі-продажу. У цьому випадку мається на увазі договір роздрібної купівлі-продажу, одною з сторін якого є підприємство або підприємець, які здійснюють роздрібну торгівлю. Під виконавцем розуміється підприємство, установа, організація або громадянин - підприємець, які виконують роботи (ательє, перукарні, ремонтні майстерні, послуги з будівництва та влаштування житла громадян) або надають послуги (транспорт, зв'язок, побутові послуги). Слід нагадати, що у цілому для загального визначення підприємців, які вступають у відносини із споживачами, у Законі "Про захист прав споживачів" використовується загальний термін "суб'єкти господарчої діяльності", під якими розуміються підприємства, установи, організації (їх філії, представництва, відділення), незалежно від форми власності, іноземні юридичні особи (їх філії, представництва, відділення), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють господарську діяльність на території України.
При цьому треба мати на увазі, що основою виникнення відносин між споживачем та виконувачем послуг чи продавцем ялинкових прикрас є договір купівлі-продажу, договір перевезення, побутового замовлення, підряду та ін. Причому за преамбулою Закону Україні "Про захист прав споживачів" у редакції Закону від 10 січня 2002 р. під договором розуміється усна чи письмова угода між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну і інші умови, за якими здійснюються купівля-продаж, роботи та послуги. Письмова угода може оформлятися квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, путівкою, талоном або іншими документами, які об'єднані загальним терміном "розрахунковий документ".
Разом із тим, як роз'яснює Верховний Суд України (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. "Про Практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів"), оскільки в системі роздрібної торгівлі договір купівлі-продажу, як правило, збігається з його виконанням, на нього відповідно до статей 43,44 Цивільного Кодексу України поширюються вимоги щодо обов'язкової письмової форми, то втрата зазначених документів недодержання їх при придбанні товару чи можливість їх відновлення не позбавляє споживачів права доводити факт купівлі-продажу за допомогою свідків.
Варто згадати, що понятійний апарат Закону "Про захист прав споживачів" з моменту його прийняття зазнав певних змін. Якщо в його першій редакції (від 12 травня 1991 р.) розкривався зміст 10 головних понять, які використовувались у Законі: споживач, покупець, замовник, продукція, виготовлювач, виконавець, продавець, договір, державний стандарт, норматив технічна документація, то у редакції від 15 грудня 1993 р. їх кількість була зменшена до 7. Причому, на наш погляд, проведене скорочення було виправданим, наприклад, виключення із Закону таких термінів, як "покупець" та "замовник", було поєднані внесенням необхідних уточнень до визначення "споживач”. Стосовно ж виключення із Закону "Про захист прав споживачів термінів "державні стандарти", "нормативно-технічна документація", то його можна пояснити прийняттям декретів Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за порушення" та від 10 травня 1993 р. "Про стандартизацію та сертифікацію", в яких були визначені правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації в Україні. Корисним для практики правозастосування слід визнати включення до преамбули Закону визначення змісту таких понять, як "недолік" та „істотний недолік". Чергові зміни до понятійного апарату Закону "Про захист прав споживачів" були внесені Законом від 10 січня 2002 року, після прийняття якого у преамбулі Закону знову стало10 термінів. До попередніх 7 (споживач, виготівник, виконавець, продавець, договір, недолік та істотний недолік) були додані значення "безпека товару", суб'єкт господарської діяльності'' та "термін придатності", а термін "виготівник" був замінений на "виробника".
У розділ І "Загальні положення" Закону "Про захист прав споживачів" включено дві статті: ст.1 "Законодавство України про захист прав споживачів" та ст.2 "Міжнародні договори". Таким чином, фактично у цьому розділі замість загальних положень (до яких можна віднести визначення основних термінів, які використовуються у Законі, принципів правового регулювання відповідних суспільних відносин, завдання закону тощо) встановлюється склад законодавства про захист прав споживачів, який є важливою, але не єдиною складовою загальних положень.
Зокрема, при формулюванні принципів, на підставі яких має відбуватись захист прав споживачів, можна використати принципи, визначені Л.М. Іваненко:
- встановлення державних обов'язкових вимог до якості товарів – ялинкових прикрас, (робіт, послуг); торговельного та інших видів обслуговування населення;
- пріоритету законодавчого регулювання над договірним у відносинах між продавцями (виконавцями) та покупцями (замовниками);
- встановлення додаткових обов'язків для продавців (виготівників) та привілеєвих прав для споживачів-покупців (замовниці) порівняно з загальними засадами цивільного законодавства;
- встановлення спеціальних способів захисту прав споживачів після придбання ялинкових прикрас органами Державного комітету України стандартизації, метрології та сертифікації та об'єднаннями споживачів, а також спрощеного судового захисту.
Слід вказати, що за ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" законодавство України про захист прав споживачів складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього. Слід підкреслити, що у першій редакціїцього Закону (від 12 травня 1991 р.) в його ст.1 була друга частина, в якій встановлювалось, що у випадках, прямо зазначених у цьому Законі та інших законодавчих актах, заходи щодо реалізації прав споживачів можуть регулюватися постановами Кабінету Міністрів Української РСР. Проте, вже Законом від 15 грудня 1993 р. ця частина із ст.1 Закону "Про захист прав споживачів" була вилучена.
Однак це зовсім не означає, що Уряд позбавлений повноважень щодо нормативного регулювання окремих аспектів захисту прав споживачів. По-перше, його відповідні повноваження базуються на п.2 ст.116 Конституції України, за якою Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. По-друге, і в самому Законі "Про захист прав споживачів" передбачено право Кабінету Міністрів України затверджувати, наприклад, правила торговельного, побутового інших видів обслуговування (виконання робіт, надання послуг (ст.22 Закону), а також переліки сезонних товарів, гарантійні терміни, на які обчислюються з початку відповідного сезону (ст.13); перелік товарів для обмінного фонду (ст.14); перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, визнаних Законом (ст.20), тощо.
Суттєве значення для захисту прав споживачів мають нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, в першу чергу, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, який є правонаступником Державного комітету України у справах захисту прав споживачів, а також Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України і Антимонопольного комітету України.
Говорячи про склад законодавства про захист прав споживачів, необхідно також згадати Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів; про порядок вилучення неякісних товарів – ялинкових прикрас, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів; про порядок припинення (заборони) господарюючими суб'єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів – ялинкових прикрас, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, затверджені Постановою Верховної Ради України №26/95-ВР від 25 січня 1995 р. Не аналізуючи вказані нормативно-правові документи по суті, вважаємо за необхідне вказати, що, на нашу думку, доцільним стало б перенесення норм вказаних Положень безпосередньо до тексту Закону України "Про захист прав споживачів".
Крім національного законодавства, певне значення для захисту прав споживачів мають також положення міжнародного права. Так, згідно зі ст.2 Закону "Про захист прав споживачів", якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то на її території застосовуються правила міжнародного договору. Тут можна згадати, що 7 березня 2002 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон "Про ратифікацію Угоди про основні напрями співробітництва держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі захисту прав споживачів".
Законодавством детально врегульовано права споживачів:
Споживач має право на те, щоб товари – ялинкові прикраси, при звичайних умовах їх використання, збереження або транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не заподіювали збиток його майну.
Право на безпеку означає, що товари – ялинкові прикраси, за дотримання правил збереження і використання не заподіють шкоди життю, здоров'ю і майну споживача, а також навколишньому природному середовищу.
На товари використання яких понад установлений термін є небезпечним і може заподіяти споживачеві шкоду, встановлюється термін служби (термін придатності). Реалізація товару після закінчення терміну його придатності законом заборонена. Ці вимоги стосуються продуктів харчування, медичних препаратів, косметики тощо. Термін придатності має вказуватися на упаковці товару.