Питанню розвитку соціально-орієнтованих банківських продуктів при-діляється значна увага Кабінету Міністрів України, що знайшло своє відобра-ження в постановах :
- “Надання АКБ “Приватбанк” статусу уповноваженого банку по здійс-ненню виплату пенсій й грошової допомоги пенсіонерам” №785 від 12 травня 2000р.
- “ Порядок отримання адресної матеріальної допомоги та соціально-орієнтованих виплат” №1596 від 30.08.1999р.;
- «Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги» від 22 квітня 2005 р. N 318;
- Згідно Постанови КМУ від 07.09.2000 № 1403 Приватбанк включено у число банків-агентів, уповноважених здійснювати виплати компенсації особам, що постраждали від переслідувань нацистів у роки Другої світової війни.
На вирішення проблеми розвитку соціально-орієнтованих банківських продуктів спрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: – Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовсь-ка Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О. , Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р. І.
Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів розвитку соціально-орієнтованих банківських продуктів, наданих в дипломній роботі, дозволить:
- зосередити увагу банківських установ на привабливість розвитку сектору банківського обслуговування фондів недержавного пенсійного забезпечення, що створить довгострокову ресурсну базу діяльності банківських установ на інвестиційно-іпотечному ринку;
- вивести обслуговування соціальних виплат населенню банками з перших двох рівнів сервісу (отримання коштів в банку та отримання коштів в точках банківського самообслуговування) на третій рівень сервісу – “доставка платежів до місця проживання” та “прийняття платежів в місцях проживання”;
- вирішити питання стратегії впровадження новітніх банківських технологій обслуговування грошових потоків соціальних виплат в приміських районах та сільських районах;
- залучити частку коштів соціальних виплат пенсіонерів (“кошик збережень”) на поточних та депозитних рахунках, що створить додаткову базу кредитних ресурсів банків;
Це надасть можливість організувати діяльність банківських установ у відповідності з цілісною системою управління розвитку соціально-орієнтованих банківських продуктів для задоволення соціальних потреб населення України.
Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи АКБ “Приватбанк” за 2000 – 2007 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.
РОЗДІЛ 1. КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ: СУТНІСТЬ ТА ГОЛОВНІ ВИЗНАЧАЛЬНІ ФАКТОРИ
1.1 Особливості банку як суб’єкта ринку
Структура кредитно-фінансової системи в різних країнах із розвинутою ринковою економікою хоч і має свою специфіку, однак їх властиві і загальні риси. Так у кожній країні до фінансово-кредитної системи входять:
- центральний банк, який здійснює керівництво всією фінансово-кредитною системою країни;
- комерційні банки, які становлять “арматуру” фінансово-кредитної системи й здійснюють різні фінансові операції;
- спеціальні кредитно-фінансові інститути, до яких входять:
а) інвестиційні компанії та фінансові корпорації, діяльність яких має допоміжний характер, доповнюючи операції комерційних банків, або поширюючись на такі сфери кредитування, які є надто ризикованими для комерційних банків;
б) страхові компанії, які за рахунок страхових внесків тісно пов ' язані з кредитною системою й навіть конкурують з банками;
в) позичково-ощадні асоціації та кредитні союзи, що за формою е кооперативами;
г) пенсійні фонди, що формуються як приватними компаніями, так і державними органами;
д) фондові біржі, які забезпечують ефективний ринок продажу і купівлі цінних паперів;
За ринкових умов банки та інші фінансові інститути відіграють ключову роль у перетворенні заощаджень домогосподарств та інших секторів економіки на продуктивні види інвестицій. Тобто, комерційний банк, як учасник кредит-но-фінансового ринку виступає як фінансовий посередник одночасно в двох ролях:
- як позичальник вільних коштів фінансового ринку;
- як кредитор учасників та споживачів коштів фінансового ринку.
Виконуючи свою посередницьку функцію, ці установи стимулюють збільшення суми заощаджень, що зберігаються в них в виді депозитів. У свою чергу, як фінансові посередники, банки та фінансово-кредитні установи мають величезний потенціал для збільшення рентабельності своїх операцій, тобто позитивної різниці між витратами на діяльність позичальника грошових коштів та доходами від діяльності кредитора по найбільш прибутковому розміщенню в активні операції тимчасово придбаних коштів.
Банківська система України має дворівневу структуру та складається з Національного банку України (1 рівень) та комерційних банків (2 рівень), що створені і діють на території України відповідно до положень Закону «Про банки та банківську діяльність» [1].
Комерційні банки 2 рівня банківської системи Україні можуть функціо-нувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за ви-дами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 від-сотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізова-ного ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку [3].
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції [19]:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
з інструментами грошового ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операційі. Дозвіл надається, якщо:
1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;
2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;
3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;
4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.
Основою діяльності сучасного комерційного банка, як фінансового посе-редника на конкурентному ринку, є розробка та застосування комплексу банків-ського маркетингу для позиціонування привабливості використання спожива-чами фінансово- кредитного ринку послуг конкретно та переважливо цього банку.
Маркетинг (від англ. market - ринок) – це цілеспрямоване застосування різноманітних інструментів ринкової політики, яке орієнтуєтовано на задоволення потреб споживачів, для подолання розбіжностей, що виникають між попитом та пропозицією через ринковий характер оточуючого середовища.
Фінансові послуги все в більшій мірі потрапляють під вплив ринку і спо-живачів, тому для менеджерів зростає важливість маркетингу з його акцентом на вивчення та сегментацію ринку, просування продуктів на ринок і обслуго-вування споживачів. Маркетинг стає одним з важливіших стратегічних факто-рів успіху в банківській справі поряд із загальним управлінням, фінансами і технологією [66]. Маркетинг банківських послуг повинен вирішити наступні завдання вибору: