лісовідновлення дуб лісорозведення рубка
5.1 Лісовідновлення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва, як основа біологічної стійкості лісів
Упродовж минулих століть ліси України формувались під значним впливом багатовекторної господарської діяльності. За період від генерального межування колишніх губерній держави (1775 – 1845 рр), площа українських лісів зменшилась майже на третину. Головною причиною зменшення лісистості була значна питома вага приватних лісів (близько 70%), з характерною для них відсутністю дієвого державного регулювання лісокористуванням (Савущик, Попов 2004). Після націоналізації лісів у 1918 р. темпи їх рубань значно впали, проте таке положення тривало не довго. Проблеми становлення держави, індустріалізація, колективізація, війна та відновлення зруйнованого обумовили нове різке зростання обсягів рубань лісів для забезпечення постійно зростаючих потреб держави у деревині. Тільки з другої половини ХХ століття розпочалось планомірне відновлення лісів, відтворення та розведення їх на непридатних для сільськогосподарського користування землях, створення захисних насаджень в значних і всезростаючих обсягах. У 1949 - 1965 роках нові насадження створювались щорічно на площі 100-200 тис. га, у 1966 - 1990 – на 55-100 тис. га, а в останні роки - по 35-40 тис. га (Лісове господарство України, 2003).
Внаслідок значних обсягів рубань лісу, масштабних лісокультурних робіт, пріоритетами яких, особливо в останні роки, були технологічні чинники та економічні показники господарювання, а також недостатній увазі біології та екології лісу на фоні посилення впливу індустріального забруднення довкілля, лісові ценози, в значній мірі, втратили властиву їм природну біологічну стійкість, що призвело до суттєвого погіршення санітарного та лісопатологічного стану лісових насаджень, зниження ефективності виконання ними меліоративних, соціальних і ресурсних функцій.
До основних ознак сучасного погіршення стану лісів України, як і Європи в цілому, належать масове всихання деревостанів, збільшення в лісових насадженнях числа осередків ентомологічних шкідників і вогнищ грибкових захворювань, послаблення гомеостатичних зв’язків між окремими компонентами лісових ценозів тощо [30]. Тільки у 2003 році в лісах підприємств Державного комітету лісового господарства України суцільні санітарні рубки у всихаючих насадженнях проведенні на площі понад 11,5 тис. га, а вибіркові - на площі майже 140 тис. га. Площа лісів, які потребують негайних заходів боротьби з хворобами та шкідниками перевищила 370 тис. га (понад 6% земель вкритих лісовою рослинністю).
Жодна з існуючих наукових концепцій не дає вичерпної відповіді щодо чинників та факторів, які обумовили сучасне погіршення стану лісів і зниження їх біологічної стійкості. Більшість науковців є прибічниками полі факторіальної теорії (Кальной, Маурер 1978; Молотков 1963; Молчанов 1972; Шинкаренко 1968), які незадовільний стан лісів пояснюють комплексом причин, серед яких частіше за інші згадується інтенсивна господарська діяльність людини та пов’язане з нею забруднення атмосфери і довкілля, глобальне потепління клімату та ряд інших. В той же час в лісових масивах поруч з всихаючими деревостанами зростають здорові насадження, що дає підстави для погляду на проблему погіршення стану лісових ценозів з іншого ракурсу, зокрема з лісокультурного. З цієї точки зору важливим є оцінка ролі та механізму впливу штучного лісовідновлення і лісорозведення на біологічну стійкість та санітарний стан майбутніх лісів.
Як відомо, санітарний стан лісів, у великій мірі, визначається їх біологічною стійкістю. В свою чергу біологічна стійкість лісових ценозів залежить від інтегрованого впливу комплексу факторів трьох груп: біотичних, абіотичних і антропогенних. При цьому, найбільш вагомо на стійкість штучних насаджень впливають антропогенні чинники, до яких в першу чергу необхідно віднести лісокультурну діяльність. Антропогенні фактори, за визначенням академіка М.А. Голубця (2003), є найпотужнішим збурювальним чинником у лісових екосистемах, які визначають і модифікують склад, структуру та форму лісових насаджень, впливають на їх системні зв’язки та функціональні властивості. Вплив антропогенних факторів на біологічну стійкість штучних насаджень (позитивний або негативний) проявляється як прямо, так і опосередковано через зміну абіотичних і біотичних факторів. Такий підхід дозволяє припустити, що до причин сучасного погіршення стану лісів України, половина з яких рукотворні, належать і помилки та прорахунки у лісовідновленні і лісорозведенні допущені у минулому, зокрема недостатня увага питанням біології та екології лісу через масштабні обсяги лісокультурних робіт. Принагідно підкреслити, що найбільше занепокоєння лісівників сьогодні викликає санітарний стан лісів, створених якраз у роки, коли основна увага приділялась продуктивності майбутніх насаджень і механізації лісокультурних робіт, а не їх біологічній стійкості та екологічності застосовуваних методів лісовідновлення. Тому з метою підвищення біологічної стійкості насаджень і недопущення погіршення їх стану в майбутньому сьогодні доцільно скорегувати сучасні пріоритети у лісовідновленні та лісорозведенні на користь екологічно орієнтованих методів відтворення лісових ресурсів.
Доречно підкреслити, що використання у лісовідновленні принципів екологічно орієнтованого лісівництва (ЕОЛ) в Україні має давню історію і внаслідок різних обставин має синусоподібний характер (Вакулюк, Самоплавський, 1998). Досить згадати, що майже до кінця ХІХ століття в Поліссі та Лісостепу України ліс, головним чином, сіяли, а не саджали. Сіяли не тому, що пріоритетними у лісовідновленні були принципи ЕОЛ, і не тільки тому, що посів насіння ближче до природи та біології лісу, а тому, що у той час через відсутність лісових розсадників не вистачало сіянців, а заготівля самосіву дичок для насаджування лісів потребувала значних витрат.
Пізніше, після впровадження суцільних рубок головного користування, тривалий час лісовідновлення було зорієнтовано на природне поновлення, появу якого забезпечували 15-20 дерев-насінників, які залишали на гектар зрубаного лісу. Однією з головних причин застосування такого методу відтворення лісових ресурсів у ті часи були також не лісівничі переваги лісів природного походження, а обставини обумовлені тим, що царський уряд Росії левову частку коштів виділяв на потреби степового лісорозведення. В певній мірі, подібна ситуація тільки в сучасній інтерпретації має місце в Україні і сьогодні. Необхідно зазначити, що згадувані та інші етапи лісовідновлення на засадах ЕОЛ в Україні змінювались періодами з протилежними акцентами.
Сьогодні, завдяки розпочатій в Україні роботі з сертифікації лісів, активно запроваджується досвід лісовідновлення європейських країн в лісогосподарську практику передових підприємств галузі. В Тетерівському ДВ ДЛГ, Радомишльському СДЛМГ, Київській ЛДС, держлісгоспах Вінниччини, Хмельниччини та Харківщини активно ведуться роботи з апробації у виробничих умовах окремих способів і прийомів лісовідновлення властивих екологічно орієнтованому лісництву, а саме:
- залишення на зрубах дерев-насінників;
- проведення комплексу лісівничих робіт зі сприяння природному поновленню, включаючи і такі лісокультурні заходи, як обробіток грунту та підсів насіння;
- використання посіву насіння (особливо осіннього) для створення штучних насаджень;
- запровадження вибіркових, поступових і вузько-лісосічних способів рубок головного користування та інші.
До об’єктивних факторів, які в сучасних умовах обумовлюють в Україні актуальність лісовідновлення і лісорозведення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва належать наступні чинники :
1. Переважно екологічне значення лісів в Україні та орієнтація на сталий розвиток лісового господарства в державі.
2. Глобальне потепління клімату, техногенне забруднення і погіршення екології довкілля.
3. Незадовільний санітарний стан лісів, особливо насаджень штучного походження, створених не за еколого-біологічними технологіями.
4. Значене зменшення в лісовому фонді України питомої ваги природних корінних деревостанів і водночас мала частка штучних лісів подібних до них за складом, формою і структурою.
5. Необхідність диференційованого підходу до створення лісів різного цільового призначення: заповідних, рекреаційних, санітарно-гігієнічних, меліоративних, водо- і ґрунтозахисних та ін.
6. Значна частка в лісокультурному фонді України невгідь та земель, що вийшли з-під сільськогосподарського користування, заліснення яких не можливе без врахування специфічних відмінностей лісових і аграрних екосистем.
Перехід до створення штучних насаджень на засадах екологічно орієнтованого лісівництва не означає зміни мети і цілей лісовідновлення і лісорозведення та основних положень чинної концепції, відтворення лісових ресурсів, яка націлена на досягнення оптимальної лісистості окремих регіонів і держави в цілому, максимальне виконання лісовими ценозами екологічних і соціальних функцій та повне забезпечення потреб населення у деревині та інших вагомих і невагомих продуктах лісу. Тому і для нових підходів відтворення лісових ресурсів в Україні на засадах ЕОЛ, актуальними залишаться традиційні загальні положення, які визначають основну мету та специфічні цілі лісовідновлення і лісорозведення з врахуванням екологічних вимог, соціально-економічних завдань та природно - кліматичних умов того чи іншого регіону.
До специфічних положень концепції лісовідновлення і лісорозведення на засадах ЕОЛ, на нашу думку, належать наступні:
1. Технології проведення лісовідновних рубань та створення лісових культур повинні максимально враховувати природу лісових екосистем і не призводити до незворотного порушення або втрати властивих їм ознак та властивостей. Особливо важливим є недопущення на зрубах змін лісових формацій, формаціями трав’янистих нелісових рослин, оскільки вони нехарактерні для природних сукцесій лісових біоценозів і, як правило, ведуть до негативних наслідків.