1)ресурси і результати виражені у вартісній формі;
2)ресурси - у вартісній, а результати - у натуральній формі;
3)ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі.
Вимірювальну систему економічної ефективності сільсько-господарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємопов'язані і взаємно доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведених до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої показували б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств треба широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів[ 6 ].
Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва соняшнику і поглибленого її аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, і насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.
Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціального розгляду.
Соціальна ефективність - поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по-суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня досягнуто економічної ефективності. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити по таких показниках, визначених у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.
Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.
Для кількісного виміру рентабельності виробництва соняшнику в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена до земельної площі маса прибутку.
Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання усіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів.
Для характеристики ступеня ефективності виробництва соняшнику і подальших перспектив його розвитку цей показник дуже важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.
З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничій фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва соняшнику.
Для оцінки ефективності виробництва соняшнику в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва соняшнику [ 6 ].
Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а в нашому випадку по виробництву соняшника.
1.2 Стан та проблеми розвитку виробництва соняшникав Україні та світі
На наступний час соняшник є однією з найпоширеніших сільськогосподарських культур і її подальший розвиток супроводжується загостренням екологічних та економічних питань.
Посівна площа соняшника в Україні в останні роки перевищує 3 млн. га. Соняшник є основною сільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Через низькі затрати обігових коштів та високу ціну продукції виробництво соняшнику навіть за врожайності 10 ц/га забезпечує прибуток господарству. У південних регіонах України соняшник залишиться однією з основних культур.
Але у системі економічних відносин сільськогосподарські підприємства, що вирощують продовольче насіння соняшнику, знаходяться в значній економічній залежності від системи взаємовідносин, що формується з переробними підприємствами з приводу забезпечення товаровиробників матеріально-технічними й кредитно - фінансовими ресурсами за прямими заявками та оцінки якості насіння (вологість, олійність), що є основою реалізаційної ціни, і в кінцевому підсумку визначає рівень ефективності виробництва продовольчого соняшнику і продуктів його переробки. Товарне насіння соняшнику можна визначити як один з найбільш привабливих видів продукції на аграрно – продовольчому ринку, попит на яку дуже високий і часто випереджає пропозицію.
Насіння соняшнику для сільськогосподарських підприємств зони його вирощування є одним із основних джерел формування їх доходності як через збут на переробку, так і для експорту. Враховуючи стратегічне значення даної галузі сільського господарства її перспективність не викликає сумніву. Проте тенденції розвитку, які на сьогодні склались, та економічний стан сільгосптоваровиробників в умовах трансформації економіки визначають необхідність пошуку резервів як на мікро, так і на макрорівні.
В Україні понад 90 % площ олійних зайнято під соняшником, внаслідок чого відбувається деградація земель, виникає загроза зараження ґрунту та поширення хвороб соняшнику. Україна обрала напрям інтеграції у світову економіку, тому стратегія розвитку галузі повинна відповідати принципам ефективного її функціонування, забезпечення пріоритету національного сільського господарства [45]. У переважній більшості сільгосппідприємств, що вирощують соняшник не дотримуються технологічні вимоги щодо його розміщення. Протягом останнього десятиріччя площі посівів зросли більше чим в 1,5 рази. Недостатньо поширюється його реалізація на організованому ринку. Рентабельність виробництва зростає за рахунок ціни, а знижувати собівартість внаслідок підвищення цін на матеріальні ресурси, мінеральні добрива та засоби захисту від хвороб і шкідників малоймовірно. Крім того економічні відносини з олійно-жировим виробництвом склалися не на користь сільгоспвиробника в еквівалентності обміну. Така економічна ситуація вимагає об’єктивної оцінки подій в галузі, а отже виникає потреба в проведенні поглибленого дослідження питань щодо її подальшого розвитку і підвищення ефективності в нових умовах господарювання.
Значний внесок в розробку концептуальних положень проблеми зробили українські економісти-аграрники: В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.І. Бойко, О.А. Бугуцький, П.І. Гайдуцький, Д.Ф. Крисанова, М.Ф. Кропивка, В.В. Лазня, П.Т. Саблук, П.М. Макаренко, В.П. Мартьянов, М.Ф. Соловйов, В.М. Петров, І.І. Червен, С.О. Тивончук, В.В. Юрчишин, Т.В. Ярославська, В.І. Благодатний, П.С.Вишнівський, Б.В Губський, В.В. Зіновчук, Ю.С.Коваленко, К.В. Колузанов, Л.О. Мармуль, М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк, Т.Л. Мостенська, О.М. Онищенко, П.А. Лайка, О.А. Рябчик, О.М. Шпичак та інші.
Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлена його народногосподарським значенням і біологічними властивостями. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво є одним з надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази. До того ж виробництво насіння соняшнику є найменш витратним, але одним із прибутковіших товарів для сільськогосподарських виробників.
За даними Державного комітету статистики, валовий збір соняшнику на зерно в Україні в 2006 р. становив 5324 тис. т. 72 % валового збору було отримано в сільськогосподарських підприємствах. В Харківській області було отримано 377 тис. т. насіння соняшнику.
Посівна площа даної культури в 2006 році становила 3964 тис. га. Найбільша ж посівна площа під даною культурою була зареєстрована в 2003році, а саме 4001 тис. га. Стосовно збиральної площі то вона в 2006 році склала 3611 тис. га. Що на 222 тис. га більше ніж в 2005 році. Врожайність по Харківській області в 2006 році була нижче ніж по Україні і становила 8,6 ц/га. Розглянувши дані таблиці можна зробити висновок що вирощування соняшнику як по Україні так і по Харківській області ведеться екстенсивним шляхом, так як виробництво даної культури збільшується завдяки значному збільшенню площ, а не підвищенню урожайності.