Окрім цього, паразитування параскарид пов'язано із розвитком алергічних явищ.
Травматизація слизової оболонки кишок і капілярів легень, під час міграції личинок, викликає ентерити й параскарозну пневмонію. Механічне подразнення дорослими параскаридами призводить до катару кишок, утворенню виразок на них, а іноді й до їхнього прободіння з кровотечею й подальшим розвитком перитоніту.
При інтенсивній інвазії параскариди, згортаючись у клубочок, можуть викликати закупорку або повну обтурацію кишок.
Зафіксовані випадки заповзання статевозрілих параскарид через жовчний проток в жовчні ходи печінки, що призводить до порушення її функції та розвитку абсцесів. Личинки, мігруючи через печінку, викликають дегенерацію клітин печінки, а при потраплянні личинок до легень може розвинутись запалення та набряк легень.
Токсична дія параскарид, в основному відображається на функціїкровотворних органів й нервовій системі тварин, відмічаються парези,паралічі, судоми. Личинки параскарид на шляху міграції відкривають двері для патогенноїмікрофлори, що допомагає виникненню різних інфекційних захворювань,які перебігають особливо важко у заражених параскарозом коней. У результаті паразитування личинкових стадій (особливо в період їх міграції) та статевозрілих збудників уражуються нервова, серцево-судинна,травна системи, а також паренхіматозні органи.
1.5 Клінічні ознаки стронгілятозів і параскарозу коней
Ознаки кишкових нематодозів (параскароз й стронгілятоз) у коней виявляються різноманітно й залежать від: інтенсивності інвазії, віку й резистентності організму.
При параскарозі на ранній стадії розвитку хвороби, за час міграції личинок через легені, спостерігають явища бронхіту та бронхопневмонії, при цьому ж у лошат спостерігають кашель, серозно-слизові виділення з носу, короткочасне підвищення температури, загальне пригнічення, часте дихання. Подалі розвиваються ознаки загального (кишкового) параскарозу, викликані статевозрілими гельмінтами. Тварини худнуть, лошата відстають у рості й розвитку, з'являються ознаки порушення функції шлунково-кишкового тракту. У окремих хворих тварин, можуть спостерігатись явища порушення нервової системи [9].
Безсимптомний перебіг параскарозу спостерігається при слабкому ступені інвазії, а також у молодняка старшого віку й дорослих коней.
За даними Г.І. Дікова, І.С. Демент'єва (1990), у початковий період після зараження, коли проходить міграція личинок, захворювання перебігає у вигляді бронхіту та пневмонії.
За даними В.Ф. Галата, А.В. Березовського та ін. (2003), при інтенсивній інвазії у зв'язку із інтоксикацією, захворювання може перебігати з явищами тетанічних судом, парезу задніх кінцівок та епілепсією.
Стронгілятози найчастіше перебігають без характерних ознак. У хворих спостерігають: швидку втомленість, анорексію, схуднення, посилення перистальтики та пронос. Інколи може бути підвищення температури тіла. У разі інтенсивного ураження статевозрілими паразитами спостерігаються розлади травлення, зниження апетиту, пригнічення, швидка втомлюваність, схуднення. Слизові оболонки стають блідими, іноді підвищується температура тіла. Найрізкіше клінічні ознаки виражені при паразитуванні в організмі коней преімагінальних стадій розвитку стронгілід. Температура тіла підвищується до 40°С, з'являються тромбоемболічні коліки, болісність черевних стінок, іноді кульгання. Під час колік тварини занепокоєні, пульс і дихання прискорюються. Нерідко лошата гинуть з явищами анемії та кахексії.
При альфортіозі у хворих тварин спостерігають: пригнічення, болючість черевних стінок, перитоніт.
Характерною ознакою деляфондіозу є прояви коліків [11].
1.6 Патологоанатомічні зміни при стронгілятозах і параскарозу
При стронгілятозах на розтині відмічають: виснаження трупа, катаральне запалення, виразки на слизовій оболонки товстого відділу кишок мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені, а в артеріальних судинах брижі виявляють аневризми різного розміру, а також субсерозні крововиливи – темно-червоні плями діаметром 2-3 см, на ендокарді та епікарді – крапчасті крововиливи. В черевній порожнині виявляють серозну рідину жовтуватого або червонуватого кольору. Трупи виснажені, в уражених органах знаходять паразитичних черв’яків на різних стадіях розвитку [18].
При деляфондіозі на судинах брижі виявляють аневризми різної величини, а личинки деляфондій, потрапивши у легені, утворюють так званий "вузловий деляфондіоз легень". При розриві аневризма у черевної порожнині й кишках, виявляють згустки крові.
Патологоанатомічні зміни при альфортіозі характеризуються ознаками асептичного та гнійного перитоніту. На черевині виявляють гематоми, щільні фіброзні вузли і багаточисленні абсцеси [29].
При стронгільозі на розтині відмічають збільшення підшлункової залози, наявність гематом та очагів запалення.
За даними Абрамова І.В. (1991), при параскарозі патологоанатомічні ознаки особливо виражені при обтурації кишок з їхнім поступовим розривом. В черевної порожнині й на місці розриву виявляють вміст кишок й параскар. Черевина в стадії гострого запалення.
При схудненні видимі слизові оболонки анемічні або іктеричні, м'язи анемічні, м'яза серця – в’яла. Печінка збільшена за розміром.
За даними К.І. Абуладзе (1990), патологоанатомічні зміни при стронгілятозі відмічають у товстому відділу кишок, виявляють дуже багато стронгілят прикріплених до слизової оболонки.
За даними В.Ф. Галата та А.В. Березовського (2003) на розтині при параскарозі відмічають, що труп виснажений, слизові оболонки бліді. Спостерігаються катаральне запалення слизової оболонки кишок, наявність на ній крововиливів та виразок, у серці й легенях – численні крапчасті крововиливи. Після загибелі частини личинок, що мігрують, утворюють паразитарні вузлики з осередками некрозів в центрі. Їх можна виявити у печінці, легенях, рідше – у лімфатичних вузлах, нирках. З часом, навколо цих вузликів утворюється сполучнотканинна капсула і вони звапнуються. Спостерігається гіперплазія лімфатичних вузлів, селезінки.
1.7 Діагностика та диференційна діагностика параскарозно-
стронгілятозної інвазії у коней
За даними Н.В. Демидова (1997), прижиттєвий діагноз на параскароз й стронгілятоз підтверджують за результатами дослідження калових мас за методом Фюлеборна або Дарлінга.
Яйця стронгілідного типу – овальної форми, з гладким світло-сірим кольором, тонкою оболонкою й наявністю різної кількості кулей дроблення.
Яйця параскарид – круглої або овальної форми, з гладкою темно-жовтою або коричневою скоролупою.
Для підтвердження діагнозу на стронгілятози використовують метод культивування личинок з послідовним встановленням їхньої видової приналежності.
Для встановлення родового складу збудників, з метою диференційної діагностики кишкових нематод й вивченням зонального розповсюдження домінуючих видів, застосовуються методи вирощування личинок стронгілят до інвазійної стадії. При цьому використовуються методики П.А. Полякова, А.С. Бессонова та ін.
В основному, використовується модифікаційний метод В.Ф. Нікітіна. В конусоподібну мірну склянку необхідно помістити 5-10г фекалій в марлевих кульках і налити туди 10 мл води. Один кінець марлі у вигляді косички звісити із склянки і помістити у воду, яка знаходиться у кюветі. Кювета з'єднується з такою ж самою косичкою із хімічною склянкою з великим рівнем води. При такій модифікації це забезпечує більш тривале постійне самозволоження проби. Культивування необхідно проводити в термостаті при температурі +28 – 30 °С.
Строк культивування за даної методики коливається від 8 до 30 днів. По закінченню вказаного строку проби необхідно заливати на 2 години теплою водою (+30 – 35 °С), після чого марлю з фекаліями вийняти, надосадкову рідину обережно злити, до осаду добавити фізрозчин, легенько розмішати і помістити на чашу Петрі. Личинок мають досліджувати під мікроскопом при збільшенні 10 х 10, або 7 x 20.
За даними Ф.М. Орлова (1996), личинки деляфондій – великі, товсті, мають кишки з наявністю 32 кишкових клітин, розташованих у 2 рядки.
Личинки альфортій тонкі, заключні в чохлик, кишки складаються з 20 клітин. Личинки стронгілюсов голковидної форми, мають кишки, які складаються з 16 клітин.
При обґрунтовуванні діагнозу на параскароз, необхідно відокремити: катаральну бронхопневмонію не інфекційного походження, та шлунково-кишкові захворювання [30].
1.8 Лікування, профілактика та заходи боротьби при
стронгілятозно-параскарозній інвазії коней
З лікувальною метою при параскарозі після попереднього голодування застосовують солі пиперазина й піперазин – гексагідрата індивідуально або груповими засобами по 10-15 коней, 2 дні підряд разом із зволоженими концентратами із розрахунку – 0,1 г/кг маси тіла.
Чотирьох хлористий вуглець задають всередину через зонд або у желатинових капсулах. Препарат застосовують після попередньої голодної дієти.
Після дегельмінтизації коней звільняють від роботи, й утримують в приміщеннях або на базах. Доза препарату розраховується у залежності від ваги й віку від 10 до 40 мл.
За даними І.А. Аничко й І.А. Кобра (1996), при порівняльному вивченні ефективності препарату – "Еквалан" й "Панакур гранулята" при шлунково-кишкових нематодозах коней, отримали 100% екстенсефективність при стронгілятозах та 81,3-90% при параскарозі.
На основі проведених досліджень виявлено, що препарати "Івермектин" у дозі 0,2 мг/кг, "Оксібендазол" 10 мг/кг й "Пірантел" 6,6 мг/кг маси тіла, показали 100% екстенсефективність на стронгілід та інших кишкових нематодозів [7].
Г.Н. Герасимова, С.Н. Разводова (1995) при дачі всередину 20% тетрамізолу, 20% тетрамізола-гранулята в дозі 30-40 мг/кг маси тіла, отримали 100% екстенсефективність при параскарозі. При стронгілятозній інвазії екстенсефективність цього препарату була нижче – 57,1-66%. Препарат "Мебенвет гранулят 10%" рекомендований у дозі 6-8 г/кг маси тіла, за даними авторів не ефективний препарат, а його антигельмінтна дія проявляється при дачі 150 мг/кг дворазово.