Як вказує Г.М. Двойнос (1993) за ступеням заразности та патогенному впливу на організм коней найбільше значення мають стронгіліди. З 90 видів гельмінтів 62 – стронгіліди. Серед яких паразити коней – S. vulgaris, S. edentatus, S. equines.
Таким чином, стронгілятози у коней викликаються асоціацією нематод, які в статевозрілій стадії паразитують в товстому відділу кишок, а їхні личинки, в залежності від виду паразита, поражають стінки кишок, кровоносні судини, та інші органи й тканини. Захворювання перебігає переважно в хронічній формі або безсимптомно й супроводжується ознаками хронічного катарального запалення слизової оболонки сліпої та ободової кишок, схудненням, анемією, зниженням працездатності, а іноді й загибеллю тварин.
За даними А.В.Березовського, Галат В.І., Прус М.А., Сорока Н.М. (2003) збудники стронгілятозів – геогельмінти. Живляться кров'ю. У зовнішньому середовищі всі вони розвиваються однаково. Після дозрівання з яєць через 2-3 доби вилуплюються личинки першої стадії, які за сприятливих умов двічі линяють і через 6-10 діб стають інвазійними (третя стадія розвитку). Для них характерна здатність як до горизонтальної, так і до вертикальної міграції.
Параскари – Parascaris. Збудник – Parascaris equorum – нематода великих розмірів, веретеноподібної форми, жовто-білого кольору. Ротовий отвір оточений трьома губами. Самки досягають 45 см, а самці – 28 см у довжину. Хвіст у самця загнутий і має невеликі бокові крила, статеві сосочки та дві однакові тонкі спікули [10].
Самка виділяє незрілі, круглі, великі (діаметром 0,09-0,10 мм) яйця, вкриті товстою гладенькою оболонкою. З фекаліями виділяються переважно темно-коричневі, рідше – світло-сірі яйця, в яких знаходяться зародковіклітини. Слід зазначити, що статевозрілі самки дуже плодючі. Деякі хворі лошата щодня виділяють з фекаліями мільйони яєць P.equorum.
У лошат-сосунів, а також у коней, при об'ємному згодовуванні концентратів оболонка яєць світла.
Розвиток параскарид утворюється прямим шляхом без участі проміжних хазяїв. Після запліднення самки виділяють в зовнішнє середовище незрілі яйця, які при сприятливих умовах дозрівають до інвазійної стадії, від 10 до 45 днів. При потраплянні інвазійних яєць з кормом або з водою у шлунково-кишковий тракт, з них виходять личинки, котрі проникають в капіляр кишок, а потім током крові через портальну систему в малий круг кровообігу. В легенях через 7-10 днів личинки розривають капіляр, потрапляють до альвеол, бронхіол, в бронхи й зі слиззю потрапляють до трахеї та до глотки, звідси повторно заковтуються в шлунково-кишковий тракт, де досягають статевозрілої стадії. Тривалість життя 6-12 місяців [32].
1.3 Епізоотологія стронгілятозно-параскарозної інвазії коней
Стронгілятози у коней, також як і параскароз, регіструються повсюди. Всі коні поражаються ними вже в ранньому віці на пасовищах, левадах і в стайнях. Масове зараження тварин на пасовищах відбувається в травні-червні та на початку осені (вересень).
Інтенсивність інвазії залежить від умов утримання й годівлі тварин. Її джерелом є паразитоносії й заражені стронгілятами коні, особливо старшого віку, які тривалий час виділяють у зовнішнє середовище яйця гельмінтів. Факторами передачі збудника служить – трава, отримана із сирих, заболочених пасовищ, корм згодований з підлоги та вода із луж та озер, яка використовується для водопою тварин.
Розвиток яєць і личинок у зовнішньому середовищі значною мірою залежить від температури повітря та вологості. Цей процес відбувається за температури 8-38°С. Так, за температури повітря 13°С личинки стронгілятдосягають інвазійної стадії на 14-ту добу, при 20°С – на 8-му, а при 30°С – на 4-5-ту добу. Кількість личинок на пасовищах істотно підвищується в літні місяці, коли умови зовнішнього середовища оптимальні для швидкого розвитку їх до 3 стадії.
Інвазійні личинки досить стійкі до високих і низьких температур повітря. Вони можуть зберігати життєздатність упродовж 5-12 міс і навіть більше. Частина інвазійних личинок перезимовує на пасовищах і є причиною весняного зараження тварин.
Так, за даними С.І. Ісхакова (1995) в умовах Якутії личинки альфортій, стронгілюсов й трихонем, у висохлих фекаліях зберігають життєздатність протягом 5 років, а за даними Т.І. Кадрова [1980] личинки деляфондій в землі й висохлих фекаліях зберігають життєздатність більш ніж 6 років.
Із досліджень К.І. Абуладзе та ін. (1990) встановлене, що найбільше розповсюдження параскароз має в господарствах з конюшенно-пасовищним утриманням тварин, а ніж при табуном, у зв'язку з чим цю інвазію автори розглядають – конюшенною.
Зниження зараженості навесні трапляється за рахунок самовипадкового виділення гельмінтів у коней внаслідок їх старіння, наявність надбаного імунітету та меншій можливості реінвазії взимку.
Згідно даних С.С. Шмаюн (1994), який займався дослідженням епізоотології кишкових нематодозів у коней, й встановив, що в центральній частині України (Київська, Черкаська, Вінницька області) значного розповсюдження набули параскароз й стронгілятоз.
Параскароз найчастіше спостерігається у молодняка до 1 року. Особливо тяжко захворювання перебігає у лошат-сосунків, вирощених в умовах, які не відповідають зооветеринарним нормам (неповноцінна годівля, скупченість, ранній підйом.). Рідше уражуються дорослі коні. Зараження відбувається в будь-яку пору року, як при стійловому утриманні так і на пасовищах.
Пік інвазії припадає на осінньо-зимові місяці, основний спосіб зараження – аліментарний, особливо коли корм дають з підлоги. Екстенсивність та інтенсивність інвазії значною мірою залежить від умов утримання та годівлі коней.
Нерідко сильна зараженість коней параскарозом спостерігається на іподромах, що пов'язано із потраплянням тварин різних кінних заводів дуже часто несприятливих по кишковим інвазіям.
На численність інвазійних елементів стронгілят шлунково-кишкового тракту коней впливають грачі та личинки мух.
Джерелом зараження виступають хворі тварини, які виділяють у навколишнє середовище яйця параскарид, забруднюючи навколишню територію, а також предмети догляду (станки, лопати, відра та ін.). Несвоєчасна чистка приміщень, годівля тварин з підлоги, а також підвищена стійкість яєць у навколишньому середовищі, сприяють зараженню тварин яйцями параскарид.
Зараження коней можливо і на пасовищі при ковтанні яєць гельмінтів разом із травою та водою. Зараження лошат, як правило, наступає в підсосний період через забруднене вим'я, а також у зв'язку зі звичкою нюхати і хватати ротом різні предмети, сухі фекалії, забруднені яйцями параскарид.
Яйця збудника на всіх стадіях розвитку добре витримують низькі температури і не втрачають життєздатності на пасовищах упродовж кількох років. Разом з тим за температури повітря понад 40 °С дуже швидко настає масова загибель яєць.
1.4 Патогенез, особливості протікання й клінічного прояву
стронгілятозів та параскароза коней
За даними К.І. Абуладзе (1990) личинки деляфондій (S. vulgaris) та стронгілюсів, потрапивши в стінку кишок травмують її, викликають масовікраплині крововиливи на серозній оболонці, брижейці, мігруючі проти току крові викликають обтурацію й тромбоз маленьких кровоносних судин. Таким чином, стінки артерій у місцях травм стають тонкими, втрачають еластичність. Це призводить до утворення аневризм різних розмірів. При їх розриві розвивається гнійний перитоніт. Великі аневризми спричиняють порушення моторної та секреторної функції кишок.
Токсини, які виділяють мігруючі личинки, негативно впливають на центральну нервову систему, у т.ч. у хворих тварин може спостерігатись анорексія та пригнічення. У зв'язку із заносом патогенних мікроорганізмів, на брижейці розвивається септичне запалення із септицемією, що призводить до загибелі тварин.
При слабкій інтенсивності інвазії тяжкі патологічні процеси не розвиваються, але аневризми зустрічаються у всіх коней та лошат з 2-3 місячного віку.
Альфортіозом хворіють переважно лошата, а також коні, які доросліше 10 років. Захворювання виникає зазвичай узимку. У хворих тварин спостерігають: пригнічення, болючість черевних стінок, перитоніти, температура тіла підвищується до 40-41,5°С.
Стронгілюс найчастіше перебігає безсимптомно, можливі різні функціональні порушення з боку шлунково-кишкового тракту, внаслідок запалення підшлункової залози [17].
За даними Ф.М. Орлова (1996) патогенез при стронгілятозах характеризується травматизацією слизової оболонки ободової та сліпої кишок, утворенням на них виразок й катаральним запаленням. Годуючись кров'ю та виділяючи продукти життєдіяльності, гельмінти проявляють місцеву і загальну роздратувальну дію, викликає розвиток анемії й схуднення. Внаслідок багаточисельних травм та рубцевих утворень на слизовій оболонці порушується моторна діяльність цих відділів товстої кишки.
А.А. Шевцов (1997) вказує, що при стронгілятозах коней спостерігається ураження нервової, серцево-судинної систем іпаренхіматозних органів внаслідок паразитування личинок та імагінальних стадій стронгілід. Статевозрілі стронгіліди сильно травмують слизову оболонку кишок (гематофаги), відкривають ворота інфекції й поглинають значну кількість поживних речовин.
Згідно даних деяких авторів, міграція личинок стронгілят в організмі тварин супроводжується змінами морфологічних та біохімічних показників крові, порушенням білкового і вуглеводного обмінів, окисно-відновних процесів. Спостерігаються зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, еозинофілія та лейкоцитоз. Відповідно відбуваються істотні зміни в білковому спектрі сироватки крові.
При параскарозі патогенез зводиться до травматизації тканин статевозрілими гельмінтами та їхніми личинками, токсичного впливу на організм продуктів секреції та екскреції гельмінтів, а також інокуляції патогенної мікрофлори личинками за час їхньої міграції [32].