Третій ** Авіценна 9 так само спростовує у першій частині «Логіки» розд. З, коімбрійці 10 це питання висвітлюють («Вступ до логіки», чает. 5, розд. 2) так: «Те, що викладає логік, він наводить не заради наави, а навпаки досліджує назви заради іншого, тобто заради понять.
* Сутнє розуму не є формальним об’єктом логіки.
** Назви не є формальним об’єктом логіки.
Бо він прагне не назвами, а поняттями пояснювати рух пізнання від відомого до невідомого, безпомилково йдучи вперед, до чого спрямовані зусилля \49\ діалектики. Коли під час диспуту ми не можемо чогось довести, то вживаємо замість них слова. Тому, як хтось недоречно стверджував би, що матеріалом будівельника є взірець споруди, бо завдяки йому він створює форму споруди: так само непослідовно запевняти, що діалектика безпосередньо має справу з назвами, бо завдяки їм розкривається зміст понять». Оскільки діалектика так обходиться з назвами, виникає переконання, що лише назви є матеріальним об’єктом діалектики.
Тому ми обстоюємо таке розуміння науки, яке твердить, що формальним об’єктом логіки є операції розуму, спрямовані на правильний хід диспуту. Ці погляди, взяті разом, є формальним адекватним об’єктом; взяті ж окремо, вони є неадекватним об’єктом, або частинами неадекватного об’єкту, що легко довести. По-перше, тому що немає жодних інших знань, крім цих і наведених, а якщо є, то вони можуть бути зведені до цих. Отже, якщо ми переконаємось, що згадане не є правильним, то останнє неодмінно повинно бути правильним. По-друге, формальним об’єктом логіки повинно бути те, що безпосередньо і у першу чергу розглядається логікою, але такими є операції розуму, тому що діалектика прагне сама собою допомогти керувати людським інтелектом, щоб він міг добре й безпомилково міркувати. Отже, вона сама собою має справу з керуванням його операціями, бо помилки й правильність містяться в операціях: помиляються в операціях, отже, операції потребують керування. Усе ж інше, як назви, речі і сутності розуму ніколи /24зв./ діалектика не осягне, якщо їх пояснення не має відношення до керування операціями розуму. Отже, всі вони є матеріальні об’єкти.
Але через те, що в самому формальному адекватному об’єкті одна частина, як ми сказали, є головною і має особливе відношення до мистецтва, інша частина — другорядна, яка розглядається з уваги на попередню, але і тут також може досліджуватись те, що є головне і більш важливе і що називається атрибутивним об’єктом у адекватному об’єкті, чи коли під операціями розуму також частково одні розуміють одне, а інші — інше, то це не суперечить нашому судженню. Об’єктом атрибуції у мистецтві логіки є сам спосіб дослідження або пізнання так сприйнятий, що охоплює всі три вищезгадані способи дослідження: визначення, поділ і аргументацію. Скажу ясніше: я не маю тут на увазі визначення, поділу, чи справжньої аргументації, або дії розуму, яка щось визначає або поділяє, але знання, що складається з багатьох знань і напучує розум, щоб він умів певним способом досліджувати, певним способом поділяти, тобто таким самим способом аргументувати, що є те саме. Інакше кажучи, мова йде про відпо\50\відне набуття навиків розумом до правильного і безпомилкового дослідження, звідки лише третя операція розуму як правильна і друга у цьому спеціальному розумінні розглядаються як придатні для визначення і поділу. Якщо визначення і поділ належать до другої операції, очевидно, як способи, то вони, таким чином, переважно є формальними частинами об’єкту логіки, раз з них самих складається атрибутивний об’єкт. Призначення ж першої операції, а також другої є інше, ніж висловлене тут у вищенаведеному розумінні. Це є формальний об’єкт і при тому атрибутивний, тобто логіка повинна його розглядати не заради нього самого, а з уваги на науковий метод дослідження.
Немало є таких, які висловлюють думку у багатьох словах, щоб зробити її яснішою і менш двозначною. Багато є таких, хто вважає, що таким об’єктом є спрямування операцій розуму до певного порядку з метою правильного дослідження, але заперечує, що об’єктом є самий спосіб дослідження. Інші уважають спосіб дослідження за об’єкт, але не спосіб пізнання, /25/ хоч все це здається однаковим і лише пояснюється все іншими й іншими словами.
Після такого пояснення нашої думки, я стверджую так: три умови, які наведені у кінці попереднього розділу щодо об’єкта атрибуції, всі містяться у способі дослідження, бо спосіб дослідження є звичайно чимсь єдиним, що може пояснюватись якимсь чином через порядок і визначення. Це була перша умова. Далі я кажу, що коли діалектика говорить про спосіб дослідження шляхом визначення, поділу й аргументації, то робить вона це не інакше, як задля нього самого, досягає всіх не лише матеріальних об’єктів, як речі і назви, але й формальних, як першої і другої операції розуму. (За винятком тієї вже зазначеної частини, де йдеться про визначення і поділ). Напрямок операції спрямовується саме до того, щоб позбавлена помилки і просвітлена правилами думка легше пристосовувалась до вчення про визначення, поділ і аргументацію і завдяки цьому легким ставав спосіб дослідження, а про це вже було сказано. Подібно тому як матеріальні об’єкти розглядаються з уваги на формальний, так і деякі частини формального об’єкта призначаються для інших, головніших частин того ж об’єкта.
Нарешті діалектика відрізняється від інших наук способом дослідження. Хоч граматика, так само як і риторика, має справу з мовою, проте граматика розглядає зовнішній бік мови і нормує його правильність. Риторика ж має на увазі почасти зовнішній, почасти внутрішній бік мови, але так, що розглядає не перше заради другого, а друге заради першого, і робить його барвистим і придатним для переконання. Діа\51\лектика ж має справу лише з внутрішньою суттю мови, як придатною для пізнання, і якщо ти це заперечуєш, то я не знаю, яку іншу діалектику ти маєш на увазі, отже, й так далі. Але вже час спростувати закиди.
Закиди, які роблять проти першої тези, звичайно, є ті самі міркування, які у третьому зауваженні висували автори щодо згаданих наук. Але оскільки вони дуже скупі і занадто слабкі, то ніщо інше так не переконує, що і слова і їх смисл, залежний від сприймання, а до деякої міри і самі речі є об’єктом логіки, бо все це у різному зв’язку і часто зустрічається в логіці. /25зв./ Проте це ні в якому разі не свідчить, що хоч одне з них є якимсь формальним об’єктом логіки, про який тут тільки і ставиться питання, і що ми показуємо, заперечуючи [закиди]. Тому ми не затримуємося на їх докладному розгляді.
Чимало * закидів, звичайно, суперечить другому твердженню, а саме що об’єкт атрибуції може бути способом дослідження у логіці. По-перше, об’єкт науки повинен існувати раніше, ніж сама вона, бо якщо наука бере свою назву від об’єкта, то залежний об’єкт є певною причиною щодо своєї науки; причина ж має передувати наслідкові, а спосіб дослідження випливає з діалектики, тому що відбувається згідно з її правилами, отже, і так далі.
По-друге. Далі, об’єкт мистецтва переважно створюється практично самим мистецтвом, а спосіб дослідження постає не з самої діалектики, бо доведення, поділи і визначення у близьких галузях, наприклад, у метафізиці, створює не діалектик, а метафізик.
Нарешті, у третьому закиді, де невідоме виводиться з більш відомого, тобто у способі дослідження немає нічого, крім матеріальних понять, їх ознак і порядку, в якому вони розташовані, і ніщо з цього не розглядається діалектикою. Теоретичні ж поняття є якості або дії, тому вони розглядаються фізиком, визначення ж і порядок є категорії розуму, які ми виключаємо з об’єкта логіки, отже, і так далі.
По-четверте, крім того, деякі разом з нами дотримуються думки, що метод дослідження відноситься до атрибутивного об’єкта логіки, але заперечують, що кожне визначення чи поділ є атрибутивним об’єктом і вважають за такий лише силогізм. Їх підстава як така, також суперечить нашій, але визначення і поділ тяжіють до силогізму, у першу чергу визначення, як було зазначено вище у середині доведення, отже, і так далі. **
* Закиди проти другої тези.
** Закидів доволі.
На це є такі два заперечення. По-перше, метод пізнання або дослідження передує або слідує за діалектикою \52\ Він передує [діалектиці], коли брага до уваги цільову причину або формальну, внутрішню, тому що у його визначенні міститься спосіб розрізнення. Він іде за діалектикою, коли брати до уваги діючу причину, тобто спосіб пізнання є зовнішньою формальною причиною мистецтва діалектики, саме ж мистецтво є діючою причиною для способу пізнання, що не суперечать собі. [Відповідаючи] на другий [закид], беру розрізнено більший засновок: коли об’єкт мистецтва, як об’єкт у тому розумінні, в якому він розглядається у даному мистецтві, повинен виходити виключно від цього ж мистецтва, то я погоджуюсь /26/ і заперечую, що у будь-якому розумінні, або розрізнено: якщо формально взятий об’єкт, то я погоджуюсь, а якщо у матеріальному значенні, то заперечую. У науці цей об’єкт очевидний: об’єкти багатьох мистецтв є тієї ж матерії, яку повинно створювати саме мистецтво, але не у розумінні матерії, як такої, а як її форми. Так само розподіляю і менший засновок: коли метод дослідження створює не лише сама діалектика у тому розумінні, у якому його вона розглядає, або, наприклад, у розумінні форми визначення, то я заперечую, і погоджуюсь, якщо взяти у будь-якому розумінні або з уваги на матерію. Тому фізик, коли утворює силогізм на матеріалі своєї науки, розглядає як фізик лише матерію, форму ж силогізму будує як логік.
На третє скажу; якщо операція розуму розглядається у матеріальному розумінні, то вона належить до фізики, а якщо у формальному, тобто у розумінні певного спрямування і порядку, тобто способу дослідження, то відносяться до логіки. І хоч певною мірою це належить розумові, тобто є сутнім розуму, і сприймається суб’єктивно, проте воно [сутнє розуму] є в логіці об’єктом атрибуції, бо саме так воно сприймається розумом. І тому на підставі [визначення] об’єкту [логіки] ми вилучаємо його з логіки, як я вже згадував на початку цього розділу.