Питання господарського використання земель перебувають на другому плані. Практично право звернення в суд володіють лише громадські організації, які спеціалізуються на охороні природи, оскільки складні питання доведення забруднення земель і навколишнього середовища та виявлення винних вимагає спеціальних знань, поєднання зусиль цілого ряду експертів, включаючи правознавців. Судові позови можуть бути надіслані не лише проти забруднювачів, але й проти ініціаторів проектів, що можуть привести до забруднення довкілля. Останній вид позовів полегшується тим, що крупні проекти, які вимагають затвердження з боку державних установ, повинні містити екологічні прогнози, що відносяться до наслідків здійснення цих проектів. Відсутність чи неповнота таких прогнозів, невиконання процедури суспільного їх обговорення дають судам підстави відхиляти проекти і не дозволяти їх здійснювати.
Виробничий контроль за використанням та охороною земель у тій чи іншій галузі господарства здійснюють посадові особи. Так само будується контроль і в землеробстві, оскільки посадові особи завжди зацікавлені в культурному веденні сільськогосподарського виробництва. Однак цей контроль неможна назвати повноцінним через дві основні причини:
- керівники господарств обтяжені багатьма іншими турботами, тому вони не можуть спеціально приділяти увагу питанням охорони родючості ґрунтів, дотриманню інших вимог земельного законодавства щодо раціонального та ефективного використання угід внутрішньогосподарськими підрозділами й окремими виконавцями сільськогосподарських робіт;
- з другого боку, деякі керівники свідомо чи несвідомо віддають перевагу поточним проблемам і результатам виробництва порівняно з перспективними завданнями. Це, як правило, послаблює їх контрольні функції щодо використання землі.
В деяких господарствах працюють штатні землевпорядники. Свого часу вони більше займалися справами, пов’язаними з присадибними земельними ділянками. Тепер унаслідок створення селянських (фермерських) господарств важливого значення набуває складання екологічно та економічно обґрунтованих проектів земельного устрою таких господарств, а також контроль за дотриманням ними норм земельного законодавства.
Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою. [7]
Районні та обласні ради, як це передбачено законом, безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередкованим чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства.
1.3 Правова основа здійснення державного контролю за використанням та охороною земель
Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.
Конституція України, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери. [1]
Принцип особливої охорони державою землі як основного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних відносин.
Сучасне земельне законодавство України являє собою доволі складну, іноді суперечливу сукупність правових приписів. Земельно-правові норми знайшли своє закріплення як в спеціалізованих джерелах земельного права, так і розташовані в нормативних актах інших галузей законодавства.
З прийняттям 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України і введенням в дію з 1 січня 2002 р. нового Земельного кодексу України всі інші закони і нормативно-правові акти, прийняті до вступу його в силу, діють в тій частині, яка не суперечить Земельному Кодексу. [2]
Пріоритет Земельного кодексу в сфері регламентації земельних відносин закріплений і новим Цивільним кодексом України. [4]
Таким чином, Земельний кодекс є ядром вітчизняного земельного законодавства, своєрідною «земельною Конституцією держави». Він – основний нормативно-правовий акт у сфері регламентації сучасних земельних відносин. Його завдання полягає у регулюванні цих відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Кодекс розвиває основні концептуальні положення регулювання земельних відносин, закріплених Конституцією України.
Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 р., Держземагенство забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища. [12]
Контроль за використанням та охороною земель покладається на відповідні державні служби та їх органи на місцях: Державний комітет України по земельних ресурсах, який здійснює контроль за станом використання і охорони всіх земель незалежно від їх відомчої належності та форм власності; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України; Держкомлісгосп України; Держводгосп України. Державний контроль за використанням та охороною земель в умовах ринкової економіки набуває важливого значення. Законодавство про земельну реформу надає власникам, землекористувачам, орендаторам широкі права щодо самостійного господарювання на землі.
Принцип особливої охорони державою землі як основного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних відносин.
2. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель
2.1 Суб’єкти здійснення державного контролю за використанням та охороною земель
Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель регламентовано ч. 2 ст. 188 Земельного Кодексу України на виконання якої прийнято Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. [10]
Відповідно до ст. 6 Закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель», до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать:
– здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині:
додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;
додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення земельних ділянок;
ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання;
розміщення, проектування, будівництво та введення в дію об’єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;
виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур’янами, чагарниками та дрібноліссям;