Було відмічено також, що стелищами не можуть бути виорані "голі" землі, без підсіву трави, не можна допускати доторкання соломи з землею, так як земля містить вапно і залізо, що негативно впливає на міцність волокна. В такому випадку треста льону, що вилежується на землі отримується рихла, ломка і груба за будовою.
К.К. Вебер (1891) помітив, що розстилання льону не показує негативної дії на ріст трав. Навпаки луки після росяної мочки інтенсивно ростуть.
До основних факторів росяної мочки відносяться - тепло, волога, повітря. Розвиток мікроорганізмів краще проходить при окремих умовах температури і вологи. Найбільш нормальна температура для розвитку мікроорганізмів без різких коливань від ранніх заморозків до високої температури вдень.
Волога повинна бути в нормі 50 - 60%.
Для багатьох районів зони льонарства кращим строком розстилу є серпень місяць.
По даним Н. П. Леднєва (1948) пізні строки розстилу знижують вихід волокна на 2 - 3 %, а його якість на один номер.
В льононасінних господарствах Житомирської області вилежування льоносоломи становить 77 днів, в липні — 17,9%, в серпні -60,6%. в вересні - 17,6%, в жовтні — 1,5%.
Щоб отримати високоякісну тресту при мінімальній тривалості вилежки, заборонено допускати розтягування строків розстилу льоносоломки.
Таблиця 1.1. Вихід волокна залежно від строків вилежування трести
| Середньорічні показники | Місяці | |||
| серпень | вересень | жовтень | грудень | |
| Піднято трести в % до площі розстилу | 16,4 | 53,3 | 22,1 | 6,1 |
| Тривалість вилежки, днів | 16,0 | 30,0 | 36,0 | під снігом |
| Вихід довгого волокна,% | 14,3 | 13,3 | 10,3 | - |
| Середній номер довгого волокна | 16,0 | 14,0 | 12,0 | - |
В найбільш сприятливі строки (серпень - вересень) в господарствах піднімається до 70% трести, в наступні місяці умови для її підняття різко погіршуються, тривалість мацерації збільшується.
Дуже гостро стоїть питання про підбір стелища. Дня нихнеобхідні площі в 1,5-2 рази перевищуючі посівні площі льону. Томугосподарства лишаються не менше чим на місяць існуючих випасів іпасовищ.
Використання комбайнової технології збирання льону дозволяє проводити приготування трести на льонищі. В цьому процесі є свої особливості. Вилежка соломи починається після того, як вона висохне. Крім того льонище лишалось без трав'яного покриву і вилежування льоносоломи відбувається на землі, продукція забруднюється
А.А. Шушкин (1966) відмічає, що у Франції широкого застосування набув розстил соломи на льонищі. Льон розстилають товстим шаром з послідуючим перевертанням. Вилежування соломи на льонищі знижує вихід довгого волокна, збільшується строк вилежкн. Вилежка в дощовий час проходить нерівномірно і дуже повільно, нижні стебла, можуть підгнивати, а верхні нормально висушуватись. При сухій погоді льон на льонищі лежить дуже довго (45 днів).
На основі одержаних даних робимо висновки, що розстил соломи на льонищі, навіть при сприятливих погодних умовах, приводить до зниження врожаю і якості волокна.
В дослідах І. П. Карпеця (1968) розстил соломи на льонищі знизив вихід волокна на 0,9%, а його номер на 0,7 в порівнянні з розстилом на лузі. Міцність чесаного волокна, одержаного з луків, вище на 1,4 кгс в порівнянні з волокном, отриманим з льонища.
На основі 4-річних даних М.Н. Афонін (1959) відмічає, що вилежка соломи проходила швидше на льонищі, чим на лузі. При розстиланні соломи на льонищі отримано більш високий вихід волокна з кращими якостями в порівнянні з луком.
Із всього сказаного видно, що в літературі є протиріччя, з питання розстилу соломи і приготування трести на льонищі (землі). Приготування льонотрести на льонищі повністю залежить від погодних умов, товщини розісланої смуги і мікробіологічних процесів, які проходять при розстилі льону. Розвиток мікроорганізмів впроцесі росяної мочки впливає на хід процесу мацерації і впливає на вихід і якість волокна.
Е.І. Дударев, Г.П. Маньшина (1962) при вивченні розвитку мікрофлори на лузі і льонищі прийшли до висновку, що накопичення целюлозорозмочуючих бактерій на льонищі спостерігалось до кінця мочки, а на лузі зовсім їх не було.
Розвиток ґрунтових грибів приводить до зниження виходу довгого волокна при розстиланні соломи на льонищі на 3% Г погіршується його якість.
Тому велике значення має питання про покращення умов вилежування соломи на льонищі.
Одним із таких прийомів є підсів багаторічних злакових трав під покрив льону-довгунця (Валатка П.П., 1966).
Дослідження Житомирського сільськогосподарського інституту (В.Г. Дідора 1968, 1996); Обласної сільськогосподарської дослідної станції (Кудря С.А. 1967, 1959 - 1960), Інституту льону (Я. А. Лебедєв, М. М. Боярченкова, 1966, 1978,1975; М. М. Кубшицький 1968) показали, що при підсіві під льон багаторічних злакових трав вівсяниці лугової і райграсу пасовищного створюються сприятливі умови вилежування. Якість трести на льонищі з підсівом трав на 1 - 2 сортономери вище, чим без підсіву.
Г. Зотов (1968) підсівав під льон райграс і конюшину з розрахунку 12 кг на 1 га.
Карпець И.Л. (1978) прийшов до позитивного висновку про обертання стрічки.
Рослини конюшини пронизували розіслану солому, що зашкоджувало підніманню трести. З цього виникла тенденція, що до зменшення урожайності волокна і незначне підвищення його якості.
Таким чином, створення трав'яного покриву на льонищі, шляхом підсіву злакових трав під покрив льону наближує умови вилежування соломи на льонищі до природних умов і сприяє покращенню повітряного, температурного і інших режимів.
Дідора В.Г. , Семеченко В.І. (1996); Колальов В.Б.(1996) стверджують, що льон-довгунець забруднюється радіонуклідами шляхом вторинного находження у процесі вилежування трести на льоновищі (непокритому грунті).
Льон-довгунець - стародавня сільськогосподарська культура. Перші стрункі билинки з голубими дещо приниклими квіточками були вирощені майже дев'ять тисяч років тому назад.
Батьківщина льону - Західна Азія. Мистецтво вирощування цієї культури народилось у горяних областях Індії. Саме тут почали вперше виготовляти лляні тканини. В Індії льон як прядивна культура передувала бавовнику. Деякі історики стверджують, що попередники сучасних індійців першими одягли замість звіриних шкір одяг з лляного волокна на зміну зі шкір тварин.
Продукцію льону знайдено поруч з зерном злаків у гробницях єгипетських фараонів, залишки виробів із льону, які відносяться до VI сторіччя до нашої ери виявлені у Придніпров'ї та Західній Грузії.
Рослини льону з коробочками і насінням, залишки лляних тканин і ниток були знайдені у Швейцарії у пальових будовах, які відносяться до кам'яного віку.
Арабський вчений-мандрівник Ібн-Фадлан, що подорожував на початку X сторіччя по території древньо-слов'янських поселень бачив їх мешканців в одязі з лляного полотна власного виробництва. Льон вважали найблагороднішою, найчистішою рослиною.
Сім тисяч років назад він був відомий в Ассирії та Вавілонії, звідки потрапив до Єгипту. Поряд з Індією виникнення льонарства слід вважати у Єгипті - на Середземноморському узбережжі. Загибель його врожаю вважалася однією з "семи єгипетських страт". Саме у Єгипті, лляні тканини досягли чудового ступеня удосконалення.
Стародавні єгипетські лляні тканини були настільки тонкими, що лише особливо терплячі єгиптяни були спроможні підрахувати кількість ниток у них. Так, Геродот згадував про дарунок царя Амазиса Афіні Родоській лляної тканини, кожна нитка якої включала 360 найтонших ниточок. Такі тканини, прозорі й легкі, як дитячій подих, цінилися на вагу золота: на один бік шальки терезів - тканини, на другий - золоті гроші або злиток золота.
Дві тисячі років тому єгипетські жреці носили одяг тільки з лляних тканин, що було символом чистоти, світла, вірності.
Апулей писав про нього так: "чистейшее из растений один из самых лучших плодов земли, употребляется не только для верхнего и нижнего облачения благочестивих египетских жрецов, но й как покров для священних предметов». Білий лляний одяг вважався також обов'язковим для верховних жреців і первосвящеників всіх східних культів, він перейшов і у християнський культ.
Мумії єгипетських фараонів та знатних людей, знайдені у гробницях, були забинтовані у найтонші лляні тканини високої якості й дивної міцності, які збереглися до наших днів.
На великий жаль такого волокна не зустрінеш у наші часи в країнах найбільш розвиненого льонарства.
Справа в тому, що лляне волокно у своєму складі містить елементи кремнезему, який застерігає його від процесу гниття. Свідчення тому - не тільки лляні тканини, що збереглися на єгипетських муміях, а і -старовинні рукописи й книги, написані на папері виготовленому із лляної сировини. В Італії (Гротароссі) була знайдена мумія восьмирічної дівчинки, померлої 1800 років тому назад. Потім у Єгипті знайшли мумію Нефера, який жив у 2900 - 2270 роках до нашої ери. Тіла їх були закуті у найтонші лляні бинти й завернуті у більш щільніші лляні тканини, котрі зберегли до наших днів свою міцність і пружність.
Чи то умови росту і розвитку були сприятливі, а можливо й мистецтво, обробітку волокна та його прядіння досягли досконалості, про те саме тут у Єгипті отримували волокно й прядиво найвищого ґатунку. Такого волокна не зустрінеш у наші дні і в країнах найбільшого процвітання лляної культури. Методи виключної майстерності єгиптян в отриманні лляної продукції і прядива втрачені для людства у період руйнування єгипетської культури й катастроф.
Друге місце після Єгипту у розвитку льонарства займає Колхіда - центр виробництва лляних тканин, якими забезпечувався весь Схід. Мешканці Колхіди і Єгипту виробляли полотно однаковим способом, проте елліни колхідське полотно називали сардинським, а отримане з Єгипту -єгипетським.