- непряма підтримка доходів товаровиробників, яка не пов’язана з обсягами виробництва та цінами на продукцію;
- підтримка програм страхування доходів с.-г. товаровиробників на випадок стихійних лих, хвороб і пошкодження шкідниками рослин;
- підтримку сільгосппідприємств, що знаходяться в регіонах з несприятливими природно-кліматичними умовами.
У сфері організації та забезпечення прозорості ринку необхідно спрямувати потоки с.-г. продукції через прозорі процедури аграрного ринку – біржову торгівлю, агроторгові доми, торгівельну мережу, системи споживчої кооперації.
Державною політикою у сфері посилення експортного потенціалу зернового господарства слід передбачати:
- здійснення квотування обсягів продукції для реалізації на внутрішньому ринку;
- установлення мінімальних та максимальних цін на сировину та кінцеву продукцію конкретного підкомплексу АПК;
- впровадження закупівель с.-г. продукції за заставними цінами як форми пільгового кредиту для захисту виробників від надмірних коливань ринкової кон’юнктури;
- забезпечення формування інтервенційних фондів сировинної продукції із наступним використанням для інтервенційного втручання (продажу) у випадку недостатньої пропозиції та зростання цін і поновлення таких фондів шляхом закупівлі продукції у випадку перевищення пропозиції над попитом і різкого зниження цін;
- впровадження механізму кредитування товаровиробників через систему подвійних складських свідоцтв;
- впровадження на біржовому ринку повного спектра фінансових інструментів для форвардних і ф○ючерсних контрактів;
- впровадження дотування цін, за якими виробники реалізують зернову продукцію.
Рівень цін на с.-г. продукцію та продовольство суттєво залежить від рівня платоспроможності населення, тому заходи державної політики регулювання ринкових цін слід поєднувати із заходами підвищення доходів населення, а також розвитком системи адресної продовольчої допомоги вразливим верствам населення.
У сфері зовнішньоекономічних відносин доцільно впровадити механізми стимулювання експорту зернової продукції і продовольства, забезпечення інтересів національного АПК при вступі до СОТ і захист вітчизняного товаровиробника на внутрішньому ринку.
Для підвищення ефективності зернового господарства необхідно державне управління в галузі на агрополітичному та адміністративному рівні, де доцільні такі напрями діяльності: регулярний аналіз і прогноз ситуації на світовому зерновому ринку; розробка та фінансування державних цільових програм; економіко-екологічний моніторинг. Проведені науково-обгрунтовані прогнозні дослідження свідчать, що природно-господарський і економічний потенціал Херсонської області спроможний забезпечити ефективний розвиток зернового господарства з поступовим і динамічним розвитком його експортних можливостей.
На регіональному рівні головними завданнями нині стають: регулювання ринку зерна і продовольства; маркетинг, включаючи кон’юнктурну інформацію, консультативну діяльність; сприяння створенню різних видів об’єднань сільських та інших товаровиробників АПК, у тому числі й зерновиробників.
3. Стратегічні аспекти використання експортного потенціалу зхернового господарства Херсонської області
Сучасний зерновий ринок Херсонської області все ще перебуває на стадії становлення і не забезпечує виконання основних функцій: організації оптової й роздрібної торгівлі, формування конкурентного середовища, контролю якості продукції, транспортування і зберігання продукції, кредитування і страхування, інформаційне та консалтингове обслуговування господарських структур. Тому виробник зернової продукції й по нині залишається наодинці в товаропросуванні своєї продукції до споживача.
До найважливіших проблем, які вимагають розв’язання у процесі формування зернового ринку в регіоні належать:
- комерціалізація збуту продукції. Комерційні канали стали основними і водночас найменш організованими, упорядкованими й прозорими, що призводить до суттєвих фінансових втрат товаровиробників, поширення тінізації збуту, дефіциту цін, монополізму посередницьких структур;
- повільно відбувається наповнення новоствореної інфраструктури зернового ринку, особливо біржової та оптової торгівлі;
- досягнутий рівень виробництва і споживання свідчить про значні можливості нарощування потенціалу зернового ринку;
- на державному ринку не достатньо використовуються можливості балансового методу його регулювання й моніторингу, не забезпечується ефективне балансування кількісних і якісних параметрів попиту та пропозиції, що періодично призводило до дестабілізації ринку;
- великий експортний потенціал зернового сектора стримується недостатнім рівнем розвитку інфраструктури ринку, державного протекціонізму експорту конкурентоспроможної на зовнішніх ринках продукції, гармонізації вітчизняної нормативної бази з міжнародними системами;
- затягується реалізація заходів адаптації вітчизняного ринку до умов прийнятих у Світовій організації торгівлі.
Пріоритетним завданням реалізації зернового ринку є не стільки страхування від ризиків дефіциту зерна, скільки розробка стратегії ефективного використання його надлишків, насамперед розширення внутрішнього ринку переробки зерна та пошук стабільних зовнішніх ринків збуту.
У структурі експорту області останніми роками переважає продукція рослинництва, яка становить близько трьох четвертих сільськогосподарського експорту і найбільша частка припадає на олію та зерно.
Зовнішня торгівля зерновими культурами в херсонській області характеризується зростанням обсягу експорту як у натуральному так і у вартісному вигляді. Так, у 2005 році експорт зерна становив близько 300 тис. тонн, на суму близько 25 млн. дол. США, що порівняно з 1996 роком більше в натуральному виразі 7 разів, а у вартісному – у 4,5 рази.
Водночас експортний потенціал зернового господарства на Херсонщині і на сьогоднішній день використовується незадовільно. Лібералізація зовнішньої торгівлі с.-г. продукцією ще не підкріплена стимулюванням її експорту. Як наслідок, аграрний сектор ще слабо інтегрований у світовий продовольчий ринок.
Значною мірою це зумовлено низькою конкурентоспроможністю вітчизняної зернової продукції. Високі конкурентні переваги імпорту в основних країнах імпортерах зумовлені високим рівнем підтримки виробництва (програми підтримки цін і доходів) та експорту (експортні субсидії й програми розширення експорту) в них. Суттєве значення має й те, що Україна не є членом СОТ та не бере участі в регіональних торгівельних угрупуваннях та інтеграційних процесах. Реалізація великого експортного потенціалу зернового господарства стримується також відсутністю міжнародної стандартизації української продукції, хоч за якістю і безпекою вона не поступається українським зразкам. Недостатнім є розвиток інфраструктури просування зерна на зовнішні ринки, не має активної реклами. Обмеженим є асортимент і малопривабливим є зовнішній ринок окремих видів продукції, їх упаковка, розфасування.
Понад десятиліття уряд України розробляв різні інструменти регулювання зернового ринку. Щоразу декларували передусім державну підтримку фермерів, спрямовану на забезпечення прибутку від реалізації зернових культур. У середині 90-х років, коли відносно повільний процес приватизації і розвитку зернового сектору був розпочатий, Херсонський зерновий ринок страждав від факторів неефективності (як на макроекономічному рівні, так і на рівні зернового сектору). Це призвело до тривалого періоду скорочення виробництва й зниження врожайності в зерновому секторі.
Визнаючи негативний вплив таких чинників „неефективності”, впродовж десятиліття розроблялися головним чином, короткострокові регулюючі механізми, за допомогою яких прагнули ліквідувати негативні наслідки: а) незакінченої приватизації аграрного сектору, що спричинило повільний розвиток ринків землі, кредитів та робочої сили; б) неефективного функціонування маркетингових каналів збуту зернових.
Зосереджуючись скоріше на наслідках, аніж на причинах їх виникнення, щороку стикалися з одними й тими самими проблемами. Концентруючись на такому короткостроковому підході, замість сприяння зміцненню конкурентних ринків: товарного (зернові культури) і факторних (земля, кредити та трудові ресурси) – дуже неефективно витрачалися обмежені бюджетні кошти в секторі, який міг би стати одним із найрозвиненіших в економіці Херсонщини.
Я пропоную звернути увагу, насамперед, на основні чинники, що спричиняють неефективність роботи маркетингових каналів збуту зернових, а не на досягнення короткострокових ефектів. До того ж, як і в будь-якому каналі збуту, до всіх його ланок, без винятку, потрібно ставитись дуже серйозно, оскільки ефективність маркетингового каналу в цілому залежить від його найслабшої ланки. Тому подальші дослідження, так само як і запропонований порядок дій, передбачають застосування всебічного підходу до вирішення проблем структурної неефективності в зернового секторі, починаючи від фермера, і з подальшим продажем зернових на експорт.
Україна повертає собі позицію одного із основних експортерів зернових (Херсонщина відіграє в цих процесах важливу роль – за обсягом держзамовлень посідає друге місце) і, відповідно, може стати орієнтиром для зернового ринку в Центральній і Східній Європі, в Середній Азії, а також одним із провідних експортерів зернових у світі. Фахівці прогнозують, що в наступні роки середні обсяги врожаїв зернових культур на Херсонщині значно збільшаться, хоча, як і в усьому світі, врожаї залежатимуть від кліматичних умов.
Нині під зерновими культурами в області приблизно 696 тис. га землі, із середньою врожайністю 23,6 ц/га, що може сприяти виробництву близько 1,65 млн. т зерна. В міру розширення доступу фермерів до кредитних ресурсів, добрив, засобів захисту рослин, якісного насіння тощо, врожайність значно зростатиме.