Запізнення із укриттям силосу на 3 дні збільшує втрати корму при силосуванні на 7-10% за рахунок розігрівання всієї силосованої маси та псування поверхневого шару.
Вкриття повинно бути водо- і повітронепроникним. У погано вкритому силосі відбувається процес аерації. Силос при цьому розігрівається, втрачається каротин, знижується перетравність протеїну.
З проникненням повітря у силосі починають розвиватися плісені, які розкислюють силос. У свою чергу такий корм стає добрим середовищем для гнильних бактерій [3].
2. Бактеріальні препарати у консервуванні кормів
Використання консервантів визнано ефективним способом заготівлі соковитих кормів, який дає змогу у 2-3 рази зменшити втрати врожаю кормових культур (особливо у процесі збирання й силосування їх у періоди з нетиповими погодно-кліматичними умовами) та забезпечити високу якість кормів. За рахунок використання консервантів досягається підвищення виходу кормів на рік до 15-20 % порівняно із звичайним силосуванням. Один кілограм будь-якого консерванту в середньому додатково забезпечує збереження в силосі близько 10 к. о. та 1 кг протеїну, за рахунок яких можна додатково одержати 6-10 кг молока або 1,5-2 кг приросту живої маси тварин [7].
Світова практика і передовий досвід свідчать про те, що стимулювання молочнокислого бродіння у силосованій масі за допомогою біологічних консервантів є ефективний і безпечний спосіб направленого регулювання мікробіологічних і біохімічних процесів, а забезпечення направленої ферментації дозволяє отримати силос більш високої якості.
Корм заготовлений з використанням біологічних консервантів не вражається грибками, не загнивається, соковитий, добре поїдається тваринами, також поліпшується склад органічних кислот, зменшуються втрати сухої речовини. Відмічено зменшення угару у верхньому шарі і збільшення збереження кормових одиниць.
Біологічні консерванти виробляються двох видів, які відрізняються по способах внесення:
- пряме внесення консерванту у рослинну масу безпосередньо під час трамбування у силососховищі;
- внесення консерванту у рослинну масу через дозатори, встановлені на кормозбиральних комбайнах [10].
силос корм тварина консервування
3. Сучасні технології силосування у полімерні мішки
Технологія заготівлі кормів у полімерні мішки має ряд переваг у порівняння з традиційним використанням силосних ям, траншей, курганів і т.п.
Перш за все, це якість і збереженість кормів, їх поживна цінність. Зберігання консервованих кормів у полімерних мішках дозволяє звести до мінімуму (1-3%) втрати кормів від контакту з вологою та киснем. У силосних ямах такі втрати досягають 10-40% [6].
3.1 Технологія "силосування у рукав"
Корм для силосування транспортується до ротопресу-ущильнювачу і розвантажується на закладочний стіл. Силосну масу також можна подавати порціями за допомогою ковша. Завантажена маса на конвеєрі пересувається до пресовочного ротору. Ротор проштовхує корм через стальний тунель у полімерний мішок. При цьому силосована маса пресується. Після того як мішок повністю заповнюється, його зразу ж герметизують. Герметизація мішків з двох сторін виключає проникнення в середину маси повітря. Кисень, який знаходиться у мішках, використовується у реакції окислення і ферментації молочної кислоти [3].
Полімерні мішки захищені від сонця спеціально розробленим стабілізатором. Ультрафіолетовий стабілізатор зупиняє дію сонячних променів на пластик, чим забезпечує гарантоване зберігання корму до 2 років.
Переваги даної технології у порівнянні з традиційною заготівлею силосу у ями та траншеї:
- висока якість і поживна цінність корму. Заготовлена силосна маса залишається свіжою та придатною для згодовування протягом всього періоду зберігання.
- втрати корму під час заготівлі і зберігання зведені до мінімуму (1-3% від загальної кількості). Дана технологія дозволяє уникнути псування корму через доступ повітря, надлишкової вологи і т. п.
- дана технологія дозволяє заготовляти силос у будь-якому зручному місці. Єдина умова – наявність рівної площадки. У кожному мішку поміщається 250-300 т корму (у залежності від довжини мішка та рослинної сировини).
- висока продуктивність силосного преса – дозволяє закладати до 100 т силосованої маси за годину. Можливість заготівлі за будь-якої погоди [3].
3.2 Силосування в тюки й рулони
Така технологія передбачає менше капіталовкладень. Причому ці капіталовкладення не прикріплені до постійного місця. Затрати праці на збирання і закладку силосу не значною мірою знижуються, але при годівлі – зростають. Останнє значно залежать від вмісту сухої речовини у силосному матеріалі. Що він вищий, то вища щільність сухої речовини у рулонах, менше рулонів потрібно на одиницю сухої речовини, а отже й нижчі затрати праці і витрата плівки для обгортання [3].
За ринкових умов силос є предметом торгівлі, який необхідно перевозити. Найзручніше це робити в упакованих рулонах і тюках.
Сучасними технологіями, за яких рулони і тюки обгортають у кілька шарів поліетиленовими плівками, які в достатній мірі повітронепроникні і на внутрішній стороні мають прилипаючу поверхню, можна досягати герметичності. Не залишається і порожнин між рулоном і плівкою. Працюють із плівками товщиною близько 0,025 мм і розтягуванням їх до 70%. Непроникність обгортки тим вища, чим ширші полотна плівки.
Непроникність плівки дуже залежить від температури повітря. Що більше рулони нагріваються на сонці, то вища їхня проникність для газів, бо різні кольори плівок по різному абсорбують теплове випромінювання. Та й температури в рулонах сильно різняться. Плівки темного кольору більше нагріваються, що підвищує їхню повітропроникність. Тому кращі плівки білого або ясно-зеленого кольору.
Досвід показує, що, як правило, 6 – ти шарове обгортання рулонів є достатнім для герметизації. За дуже високих вимог до якості силосу або при частому пересуванні запакованих рулонів потрібно 8 шарів плівок. Обгортання слід проводити максимум протягом 2-х годин після пресування рулонів. Дуже ефективно працюють машини, які проводять пресування й обгортання в одному робочому процесі.
На практиці поширене силосування в тюках, обгорнутих плівкою, щільність пресування в яких звичайно вища, ніж у рулонах. У великих господарствах тюки, як правило, складають у штабелі, які вкривають силосною плівкою. Штабелюють до трьох тюків - один над іншим. Через те, що між тюками залишаються повітряні канали, більші штабелі варто так розділити плівками, щоб при вивантаженні відкритий сегмент був використаний протягом 14 днів [3].
4. Якість заготовленого силосу
Якість заготовленого силосу багато чому визначає ефективність роботи тваринницьких господарств. Поряд з показниками вмісту енергії в кормі вирішальну роль відіграє аеробна стабільність кукурудзяного силосу. При цьому постійно виникають проблеми із самозігріванням корму і його пліснявінням з наступним зниженням якості та навіть повним псуванням.
Силосна кукурудза належить до групи кормових рослин, котрі добре силосуються. Вона містить багато цукрів, надходить з поля практично без забруднень, при цьому на поверхні листків цієї культури вже перебуває велика кількість епіфітної мікрофлори. Але високий вміст цукрів створює поживне середовище для небажаних гнилісних мікроорганізмів: цвілі, дріжджів. Як тільки активується робота цих мікроорганізмів, можна з упевненістю очікувати самозігрівання і пліснявіння силосу [1].
4.1 Самозігрівання силосу
Зігрівання силосу є зовнішньою ознакою псування корму. У процесі обміну речовин дріжджі розкладають цукор і молочну кислоту до вуглекислого газу й води з виділенням тепла. При цьому спостерігаються такі небажані ефекти, як масові втрати поживності й сухих речовин корму, низьке споживання силосу та збільшення його кислотності. Цвілеві гриби також є причиною втрат корму у вигляді гнильних залишків.
Сьогодні основною проблемою фермерських господарств є зниження надоїв молока, котре пов’язане з погіршенням здоров’я тварин. При цьому річні витрати на лікування захворювань, що викликані низькою якістю силосу, можуть перевищувати кілька тисяч гривень.
Рівень потенційної небезпеки, що виникає при згодовуванні такого силосу, найчастіше недооцінюють. Зіпсовані корми містять не тільки недостатню кількість поживних речовин і гірше поїдаються, а й мають у своєму складі небезпечний коктейль з різноманітних продуктів обміну (мікотоксини) дріжджів і цвілі.
Саме мікотоксини ослаблюють імунну систему тварин, через що також спостерігається різке зниження їхньої продуктивності. Причому діагностика захворювань набагато ускладнюється. Як правило, основними симптомами є зниження апетиту тварин, мастити, порушення обміну речовин і роботи статевої системи.