МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Волинський державний університет
імені Лесі Українки
Географічний факультет
Кафедра фізичної географії
Пугач Роман Іванович
СОЦІОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Спеціальність 7.070501 – Географія
Робота на здобуття кваліфікації спеціаліста
Науковий керівник:
канд. геогр. наук, доц. Тарасюк Н. А.
ЛУЦЬК - 2002
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1.Вивчення лісових ландшафтів та зміни лісистості досліджуваної території
Розділ 2. Функціональне значення лісових ландшафтів і чинники їх трансформації
Розділ 3. Сучасний стан лісів Волинської області та їх функціональні особливості
3.1 Лісові ландшафти і їх динаміка
3.2 Функціональне значення лісових ландшафтів
Розділ 4. Шляхи оптимізації використання функціональних можливостей лісових ландшафтів
Висновки
Література
Додатки
ВСТУП
Волинська область – край озер, річок, боліт і лісів. Поєднання цих компонентів з кліматичними особливостями, рельєфом, грунтами зумовлюють існування тут своєрідних геосистем. Лісовий ландшафт – один з основних геосистем цього краю. Хоча за останні сторіччя він все більше і більше поступається іншим типам геосистеми, проте ще зберігає свої позиції щодо значимості і важливості. Без лісу немає Полісся, немає Волині. Це її багатство. Чому? Чи не перебільшення це? В даній роботі ми розглянемо важливість лісових ландшафтів у функціонування всіх геосистем області, всієї її території на основі дослідження функцій лісових ландшафтів. Сформовані природні умови за участю цього типу геосистем без нього зміняться, що призведе до зміни всіх інших природних компонентів.
Об”єктів дослідження є лісові ландшафти Волинської області. Предметом – їх соціофунціональне значення.
Актуальність теми. Важливість лісу у житті і розвитку суспільства помічена давно. Велика частка населення Землі живе поблизу лісів, а то й у самих лісам. Вивчаючи спосіб життя людей протягом історичного періоду і в наш час, можна побачити, що ліс завжди був і є важливим елементом в їх житті. Це і життло, і тепло, і комора харчових і кормових продуктів, і будівельні матеріали, і хімічна сировина, і місце відпочинку, і регулятор клімату, вологи ... Знати всі ці функції лісових ландшафтів дуже важлтво з метою їх раціонального і ефективного використання. Крім того це знання змусить замислитись перш, ніж необдуманно знищувати їх, допоможе використати ці функції там, де вони дуже необхідні.
Метою дослідження є встановлення функціональних типів лісових ландшафтів Волині, їх відповідність реальним умовам території і розвитку суспільства, надання рекомендацій щодо покращення ситуації в області.
Нажаль, часто цінність речей ми усвідомлюємо тільки після їх втрати. Негативні наслідки, до яких призводить зведення лісових площ без відповідного наукового обгрунтування, часто бувають невиправними і болючими. Вирубка великих лісових масивів на західних схилах Карпат призвела до неодноразової катастрофічної повені на р.Тиса. Це трагедія. Яроутворення, зсуви, пилові бурі, засухи – негативні природні явища, боротися з якими можна за допомогою лісонасаджень.
Результатом дослідження є карта функціональних типів лісів Волинської області. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, доповнена таблицями, схемами, діаграмами, картографічним матеріалом.
РОЗДІЛ 1. Вивчення лісових ландшафтів ТА ЗМІНИ ЛІСИСТОСТІ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ
Ліс – один з основних типів рослинності, що складається з сукупності деревних, чагарникових, трав”янистих та інших рослин (мохи, лишайники), включає також тварин і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем. Так Г.Ф.Морозов, російський вчений по лісівничій справі, казав, що ліс – це сукупність не лише рослинних, але і тваринних форм, які існують під владою зовнішнього географічного середовища і у зв’язку з ним.
Насадження – це ділянка лісу ( природного чи штучного ), однорідна по деревостою, чагарниковому ярусу, за ґрунтовим складом і живим ґрунтовим покривом.
Типологія – це наука, що прагне до об’єднання у собі значної частини лісівничих знань ( біологія насаджень, лісовідновлення, продуктивність, технічні якості деревини насаджень та ін. ). Цього погляду на типологію притримуються більшість вчених. Ігнорування типів при лісовідновленні є і не науково, і не практично.
Зародилася типологія в колишньому радянському союзі значно раніше ніж в Західній Європі. Це перші північні типологи – практики і наука Морозова. Для подальшого розвитку науки і втілення її у практику, лісове господарство, необхідно будувати більш життєво і просту класифікацію типів насаджень.
Умови розвитку типологічні ідеї в минулому були не дуже сприятливі через дискусійне її становище, відсутність допомоги відповідних організацій типологічних обслідувань у системі дослідної справи. Цими питаннями займалися такі дослідники: проф. Морозов, проф. Висоцький, Крюденер і інші. Вони намагалися розробити типізацію для окремих регіонів країни. Так, Крюденер виділяв такі типи лісових угрупувань: бори, субори та рамени ( груди ). Алексєєв на основі такого поділу розробив більш детальну класифікацію, в якій він поділяє їх на сухі, свіжі, вогкі та сирі. Крім того він до класифікації Крюденера добавляє ще діброви. Це спрощує класифікацію і робить її доступною.
Одним із головних питань у типологічній роботі є питання про класифікаційні принципи. Погребняк вважає, що необхідно ясно дотримуватись лісівничого масштабу, встановлюючи типологічні одиниці, строго розмежовуючи розуміння “типу “ від “ асоціації “. Одна або декілька лісівничих асоціацій, близькорідних та схожих між собою і відмінних від інших по лісівничих ознаках, дають основу для виділу їх у типологічну одиницю – тип насадження. Алексєєв виділяв такі лісівничі ознаки: швидкість зріджування, ґрунтозахисна здатність, продуктивність, стійкість насадження проти несприятливих природних факторів, відновлення, якість деревини. При типізації слід дотримуватись чіткого розмежування між асоціацією і типом, а також не варто тип розуміти як узагальнення асоціацій.
Морфологічний принцип передбачає надання типам назви, що відповідають найбільш характерним ознакам, і які не вимагають глибоко – аналітичної проробки їх на місці. Проте вивчають і генезис типів, бо між поверхневими ознаками рослинних угрупувань і їх походженнях є завжди цілковита залежність. В основу класифікації покладені морфологічні особливості: глибина верховодки, морфологія ґрунту, рослинне вкриття, склад дерево стану і інші ознаки. Ознакою для виділення типів є також взаємини між складом та бонітетом природних насаджень, рельєфом і типами, які встановлені типологом на основі записаних ним у типових місцях дачі рослинного вкриття, ґрунтових перетинів і таке інше.
Поруч з типологічним описом на місцях слід зупинитися на характеристиці залучнення у різних типах, на впливі випасу худоби, пожежах, різних рубках, кулісах, насінньовиках та лісовідновленнях. Кожний із цих факторів відновлення дає в різних типах різний ефект, іноді різко протилежний. Не менш важливими є подорожній збір матеріалів до характеристики ходу росту насаджень по типах і їх окремих породах, дослідження технічних якостей деревини, які виявляють різницю в залежності від типів, дослідження кореневої системи і т.д.
Для лісівника – практика вивчення типології відкриває перед ним живий ліс і дає змогу самостійно орієнтуватися у багатьох випадках його діяльності, коли треба застосувати той чи інший технічний засіб стосовно до складності біологічної будови насадження. Типолог може дати пораду про те, який тип лісу найраціональніше насаджувати на певні території при лісовідновленні, знаючі значення впливу умов території на певні типи насаджень.
Не менш важливим питанням є геоботанічне районування. Лісогосподарське районування – поділ земель лісового фонду на територіальні одиниці різного рангу, однорідні за лісорослинними умовами, природоохоронними властивостями, лісотипологічною структурою продуктивністю і якісним складом лісів, екологічним та соціальним значенням їх. Основна мета лісогосподарського районування – удосконалення території планування лісового господарства і лісогосподарських заходів з урахуванням багатогранного значення лісових ресурсів, найбільш повного і раціонального їх використання та відтворення. Теоретичні основи лісогосподарського районування закладені в працях О.І.Воєйкова, В.В.Докучаєва, Л.С.Берга, В.І.Вернадського, російського лісовода Г.Ф.Морозова, Г.М.Висоцького, Є.М.Лавренка, П.С.Погребняка та інших. В межах Волинської області ним займалися такі вчені: Г.І.Тафільєв, І.К.Пачоський, П.А.Тутковський, О.В.Фомін. Це початок двадцятого століття. Вже тоді район Правобережного Полісся поділявся на лісову зону та лісостеп. Детальне районування території виконано у 1977 році групою дослідників інституту ботаніки АН УРСР у складі таких дослідників: Ю.Р. Шеляг – Сосонко, Е.М. Брадіс, Т.Л. Андрієнко. Відповідно до цього поділу Волинська область є частиною Східно – Європейської провінції Європейської широколистянолісової області. Поліську підпровінцію займає низовина на півночі та Волинська височина на півдні. Геоботаніки виділяють тут Ковельсько – Сарненський та частину Луцько – Ровенського округу. У складі першого виділяють п’ять геоботанічних районів: Ратнівсько – Любешівський, Зарічнянсько – Висоцько –Сарненський, Ковельсько – Маневицький, Турійський та Цумансько – Костопільський.
Луцько – Ровенський геоботанічний округ лише частково входить до території області. Він включає в себе тут три райони: Сокальсько – Торчинський, Барковицько – Ровенський, Повчансько – Мізоцький. Усі вони займають пересічений рельєф Волинської височини. 19% території становлять природні рослинні угрупування, решта – це сільськогосподарські землі. Лісистість становить 9%. Рослинність тяжіє до вододілів, крутосхилів, ярів.