Ліщину через вирубку її людиною замінює зіновать руська. До ліщини приєднуються бересклети європейський і бородавчатий, барбарис, зрідка калина. В наземному ярусі поширені чорниця, орляк, кислиця, ожина волосяна, смовдь гірський, молінія, конвалія. Серед рідкісних тут зустрічаються орхідеї, лілійні, плауни.
Субори з підліском з крушини займають більш зволожені місця і поширені більше ніж ліщинові. Підлісок в них густий і представлений крушиною, рябиною, черемхою. Трав`янисто - чагарниковий покрив такий же, як і в попередньому угрупуванні, з переважанням чорниці і молінії. Зустрічаються і деякі лучно – болотні види: щучка дерниста, осока чорна та просяна.
Часто трапляються дубово – грабові ( груди ) ліси на бідніших грунтах. Вони, як правило, двоярусні, у другому ярусі яких представлений дуб, який тут розріджений. Відновлення його стримується грабом. Реконструкції та рубки догляду досить ефективні у таких лісах. Підлісок розвинений слабо і представлений копитняком, яглицею, маренкою.
Як правило, на місці вирубок чи згарищ борів чи суборів виростають березові ліси з берези повислої. На більш сирих ділянках зростає береза пухнаста. Висота таких деревостанів сягає 25 м. Ці ліси менш довговічні ніж насаджені чи посіяні. Чагарниковий ярус слабо виражений або й зовсім відсутній. У приземному ярусі представлені орляк, вереск, чорниця, молінія а також зелені мохи. Господарська діяльність змінює їх видовий склад та продуктивність.
На Волині проходить південна межа поширення темнохвойних лісів, зокрема ялини. Невеликі площі їх зберігаються у лісових заказниках: Гірницький, Домаківський, Силікатний, Сільцівський. В Головнянському лісництві збереглися природні ялинники на площі 5,7 га.
Такі ліси найбільш поширені на перезволожених і заболочених зниженнях, тому серед них переважають вологі і сирі типи. Деревостани низько -, рідко середньопродуктивні, як правило, мішані. Тут зростають також сосна звичайна, береза бородавчата і пухнаста, вільха чорна, осика, рідше граб і дуб звичайний. Переважають ялинові ліси із гіпновим і сфагновим моховим покривом. Чисті ялинові ліси нестійкі проти сильних вітрів, сильно страждають від кореневої губки і опенька, окислюють грунти; проте варто вирощувати мішані ліси з ялиною, бо ялина є важливою лісоутворюючою породою.
На місцях вирубок, або згорілих дубово – соснових, широколистяних ( дубових і грабово – дубових ) лісів зростають осичники. Вони, як правило, змішані з березою, інколи чисті. Чагарниковому і трав’янистому покриву властиві несталість, значне забур’янення випадковими видами. В лісостеповій частині області є і довготривалі чисті осикові гайки – осикові колки. В таких гайках характерна одноярусність, зімкнутість на 0,6 – 0,9 , деревостани першого класу бонітету. В цих лісах крім осики і берези найчастіше зустрічаються дуб, граб, липа серцелиста, сосна звичайна, яблуня лісова, черешні, берест. В підліску добре розвинена ліщина, рідше бруслина бородавчаста та європейська, крушина ламка. У трав’янистому покриві багато маренки запашної, осоки волосистої, веснівки дволистої, конвалії звичайної, яглиці звичайної, чорниці, тонконога дібровного, які виступають субдомінантами у відповідних асоціаціях. Моховий покрив відсутній. Осичники з часом поступаються дубовим лісам, тільки якщо на них не впливає діяльність людини.
По долинах рік поширені вільхові ліси, для яких низинний рельєф з достатнім зволоженням і близьким заляганням підземних вод є оптимальними умовами для їх гарного зростання. Лісоутворюючою породою є вільха клейка ( чорна ). Домішками служать береза пухнаста, сосна звичайна, ясен звичайний, ялина європейська, осика, граб, дуб. У підліску зростає горобина, черемха деякі верби. Трав’яний покрив найбагатший в умовах сильно – і середньопроточного зволоження. В таких лісах можна зустріти малину, ожину, калину. Часто 45 – 50 – метрові стовбури знизу обвиває хміль. Серед трав поширені кропива дводомна, гравілат річковий, війник ланцетний, зюзник європейський, папоротники, фіалка болотна, кислиця звичайна. В більш понижених місцях малина зникає і з’являється чорна смородина. В пониженнях, де вода весною і осінню застоюється, а літом висихає і опускається на глибину 20 – 60 см. зростають самі складні за складом високопродуктивні вільшаники.
В лісах Шацького національного парку, площа лісового фонду якого рівна 18,8 тис. га. переважають соснові насадження, які становлять 70 % лісової площі. Найбільш поширені тут сосняки чорницеві, менш - сосняки зеленомохові та верескові. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими, а їх схили брусницевими. Трав’яний покрив представлений кострицею овечою, що свідчить про те, що тут колись була низова пожежа. У парку значну роль відіграють вільхові ліси, які займають 15 % загальної їх площі, і поширені в пониженнях навколо великих боліт і озер. Це в першу чергу вільшаники кропивні, але є й осокові та гравілатові. Вони служать добрим притулком для багатьох видів тварин, особливо птахів і копитних, а також це могутнє джерело фітонцидів, потужний випаровував надлишкової вологи.
Березові ліси займають 10 % лісової площі і сформовані березою повислою ( на сухих місцях ) і пухнастою ( у вологіших місцях ). Особливо гарні чорницеві та орлякові березняки.
На більш багатих і вологих грунтах сформувалися дубово – соснові ліси, але вони представлені лише фрагментарно.
Волинь – лісистий край, генератор кисню для подільського Лісостепу, фільтр Полісся, акумулятор його вологи. Площа земель лісового фонду області в 1996 році становила 697 287 га, з них вкритих лісом 621 969 га. Найбільші площі зайняті під лісами першої групи – лісами, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі, захисні та водоохоронні функції. Так як Волинь – край рівнинний, багатий на опади і йому мало знайомі постійні сильні вітри, то полезахисних і протиерозійних лісових насаджень тут дуже мало.
Загальна площа лісових і інших лісопокритих площ на території Волинської області станом на 01.01.1999 року становить 682,5 тис. га (33,88% від загальної площі області ), в т.ч. вкриті лісовою рослинністю 637,0 тис. га. Лісистість області становить 31,6 %. З усіх лісів та інших лісовкритих площ ліси першої групи становлять 105,5 тис. га.. Сюди відносяться заповітні лісові ділянки, ліси з науково – історичним значенням, особливо цінні масиви, лісопаркові частини лісів зеленої зони, лісогосподарська частина лісів зеленої зони, захисні смуги вздовж доріг, інші ліси, що мають значення для охорони навколишнього середовища, заборонені смуги по берегах і водоймах. У лісах цієї групи категорично забороняються усі види рубок, за винятком санітарних та лісовідроджуючих, випасання і прогін худоби, влаштування польових тракторних станів, заїздів автотранспорту. Ліси другої групи становлять 445,1 тис. га. Це спеціальні зони і спеціальні смуги, використовувані ліси, ліси національних парків. Ліси КСП належать в основному до другої групи.
По основній функції використання для виробництва деревини використовується 327,9 тис. га , для захисної, природоохоронної та біологічної мети – 69,4 тис. га., для відпочинку – 2,6 тис. га. Найбільші площі займають ліси, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, найменші – полезахисні, протиерозійні. Ліси на Волині розміщуються переважно на Поліссі, де лісистість становить 45% , а в лісостепу – лише 5%. На 1997 рік найвищі показники лісистості території були характерні для Маневицького -55,2%, Камінь-Каширського- 40,9%, Шацького –41% районів. Слід відмітити, що в порівнянні з 1966 роком лісистість в межах області зазнала просторових змін. Так, в 1966 році максимальні значення ( 50% ) лісистості території були властиві Камінь-Каширському, Ратнівському та Любешівському районам. Станом на 2001 рік лісистість змінилась до таких показників (відповідно):40,9%,33,3%, 34,9%. Найменшою лісистістю відзначаються Луцький ( 6,7% ), Горохівський ( 10,2% ), Рожищенський ( 10,3% ), Іваничівський ( 11,6% ), Локачинський ( 15,7% ) райони.
Слід зауважити, що в межах досліджуваної території відбуваються складні процеси перерозподілу площ лісів, їх вікової структури. В 1995 році площа лісових земель області становила 695 тис. га якою вона була в 1983 році, але вже до 1988 року різко скоротилася. З них 429 тис. га ( 61,7 % ) – ліси держлісфонду, 263 тис. га ( 37,8 % )– ліси спеціалізованих лісгоспів, 3 тис. га ( 0,5%) – інших користувачів. З 1983 по 1995 роки площа лісів держлісгоспів скорочується, а лісів міжгосподарських лісгоспів – зростає.
Ліси державного значення – ліси, що перебувають у віданні державних органів лісового господарства, а також міські ліси, закріплені ліси та ліси заповідників. Ліси КСП ( Колективних сільськогосподарських підприємств ) – ліси, що розміщені на землях, наданих цим підприємствам у безстрокове користування. І перші, і другі входять до складу єдиного державного лісового фонду.
Область характеризується захисно – експлуатаційним типом ведення лісового господарства, тому тут велика інтенсивність експлуатації. Штучні насадження у віці 40 років становлять – 45 %. Внаслідок заміни малоцінних насаджень більш цінними і продуктивнішими покращується структура лісів.